Росія створює власну версію Starlink – супутникової мережі Ілона Маска – на низькій навколоземній орбіті, яка може забезпечувати швидкий доступ до інтернету в будь-якій точці світу. Проте, схоже, стикається зі значною кількістю перепон на шляху до запуску.
До початку цього року Україна та Росія використовували Starlink для управління військами на землі, а також для керування начиненими вибухівкою безпілотниками, які прямували до цілей за сотні кілометрів.
У лютому Starlink припинив доступ для терміналів в Україні, за винятком списку, затвердженого Міністерством оборони України. Ефективність російських військ на полі бою одразу погіршилася: кількість штурмів, які проводила армія РФ, зменшилася, а звіт Пентагону пов’язав втрату Росією супутникового зв’язку з поверненням Україною сотень квадратних кілометрів території на початку цього року.
Відомий проросійський телеграм-канал заявив, що втрата Starlink «відкидає зв’язок і управління бойовими діями у Збройних силах Росії на кілька років назад – до старих технологій, про які багато хто вже забув: дротового інтернету, Wi-Fi та радіозв’язку».
Більшість традиційних військових систем зв’язку переважно створені для передачі голосу, каже Якуб Яновський, аналітик Oryx – організації, яка відстежує втрати військової техніки. Це робить їх малопридатними для сучасного поля бою, де необхідно постійно обмінюватися великими обсягами даних, наприклад, відео з безпілотників.
«Саме тому Starlink і подібні системи практично незамінні для військових», – сказав Яновський Радіо Свобода.
Супутниковий інтернет став одним із важливих елементів сучасної війни Росії проти України. Після початку повномасштабного вторгнення Starlink від SpaceX Ілона Маска використовували українські військові для забезпечення зв’язку навіть у районах, де традиційна інфраструктура була зруйнована. Водночас питання доступу до системи неодноразово ставало предметом міжнародних дискусій через роль SpaceX у забезпеченні військових можливостей України.
Як працює супутниковий зв’язок і чому нинішньої російської системи недостатньо?
Що вище супутник перебуває на орбіті, то більшу площу на Землі він може покривати. Зворотний бік цього: час, який потрібен даним, щоб пройти шлях від пристрою на землі до супутника і назад.
Для супутника, який передає фільм на телевізор, підключений до антени, це не має великого значення. Але для оператора безпілотника, який ухвалює рішення в реальному часі, повільне з’єднання може означати втрату цілі.
Щоб забезпечити низьку затримку, супутники швидкісного інтернет-зв’язку літають відносно низько.
Значна частина російського угруповання «Рассвет-3», розробленого російською аерокосмічною компанією «Бюро 1440», зараз перебуває приблизно на висоті 500 кілометрів над Землею, хоча запланована висота становить 800 кілометрів.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:
Російський «Рассвет» уже на орбіті. А де європейський аналог Starlink?Для порівняння, телевізійні супутники часто перебувають на геостаціонарній орбіті – тобто залишаються над однією точкою Землі під час її обертання – приблизно на висоті 36 тисяч кілометрів від поверхні.
Супутники на нижчих орбітах, навпаки, не рухаються синхронно з обертанням Землі і не залишаються над однією точкою на поверхні. Це означає, що один супутник може забезпечувати зв’язок над певною територією лише протягом короткого часу, коли пролітає над нею.
Щоб угруповання могло забезпечувати постійний зв’язок, необхідно мати достатню кількість супутників, щоб один або кілька з них завжди перебували над конкретною точкою.
Це означає, що нинішнього супутникового угруповання Росії достатньо лише для обмежених періодів зв’язку з її військами в Україні.
Термінали «Рассвет» поки не знаходили на російських безпілотниках чи ракетах.
Москва, у нас проблема
«Бюро 1440» запустило свої перші три супутники «Рассвет-1» у червні 2023 року, успішно протестувавши їх у космосі.
Наступна партія – три супутники «Рассвет-2» – була запущена у травні 2024 року і одразу досягла запланованої висоти 800 кілометрів, успішно протестувавши передачу даних між собою та на Землю.
Однак із першими партіями супутників «Рассвет-3», які вже не є тестовими моделями, усе пішло не так гладко.
Перший запуск 16 супутників планували на 2025 рік, але його перенесли на березень цього року. Після того, як ракета доставила апарати на висоту приблизно 300 кілометрів, вони мали самостійно піднятися до 800 кілометрів.
Поки що жоден із них не досяг цієї висоти: один почав знижуватися і згорів в атмосфері, 13 перебувають на орбіті приблизно 510 кілометрів, а два – на висоті близько 360 кілометрів.
«Рассвет» у «Бюро 1440», РФ
Деякі аналітики вважають, що «Бюро 1440» вирішило залишити супутники на постійно нижчій орбіті через проблеми з їхніми двигунами.
Хоча це, ймовірно, певною мірою вплине на площу покриття кожного супутника, це не означає, що вони непридатні для використання: Starlink також із часом знижував орбітальні висоти багатьох своїх супутників.
Друга, остання група з 16 супутників, була запущена у липні і стикається з подібними проблемами: 13 із них піднімаються приблизно з тією ж швидкістю, що й перша група, але три опустилися до висоти 300 кілометрів або нижче і можуть не запрацювати.
Розвиток власної супутникової інфраструктури є для Росії не лише технологічним, а й військово-політичним питанням. Після того, як Starlink продемонстрував значення супутникового зв’язку для української армії, Москва прагне зменшити залежність від західних технологій і створити власну систему, яку можна буде контролювати без участі іноземних компаній.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:
Російський аналог Starlink: запуск супутників «Рассвет», заява Путіна загрози та протидія ЗСУХоча втрата певної кількості супутників є нормальною практикою – ранні прототипи Starlink, за повідомленнями, також мали рівень відмов до 13%, експерт із питань космосу Анатолій Зак вважає рівень проблем «Рассвет» «дуже болючим» і «ймовірно, близьким до неприйнятного».
За його словами, супутники з другого запуску, які зараз піднімаються, роблять це «досить хаотично» з різною швидкістю: деякі рухаються організованим ланцюгом, до якого інші не приєдналися.
Попри технічні труднощі, Росія залишається однією з небагатьох держав, які мають власний космічний сектор і здатність запускати супутники. Однак створення повноцінної низькоорбітальної мережі на кшталт Starlink потребує не лише запусків окремих апаратів, а й масштабного виробництва, наземної інфраструктури та стабільної роботи десятків або сотень супутників.
Великі плани, стислі терміни
«Бюро 1440» подало до Міжнародного союзу електрозв’язку (МСЕ) – спеціалізованої установи ООН, яка координує використання радіочастот і супутникових орбіт, – два можливі плани розвитку системи.
За одним із них, компанія матиме 292 супутники на орбіті заввишки 800 кілометрів, тоді як інший план передбачає загалом 1350 супутників «Рассвет», які працюватимуть на висоті 600 кілометрів.
Зак вважає, що компанія навряд чи зможе досягти своєї мети – 292 супутники до кінця 2027 року, саме цю цифру найчастіше називають російські посадовці. Встановлення нереалістичних термінів є поширеною практикою в російській космічній галуз, зауважує він.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:
«Виснажена, але небезпечна»: як війна проти України змінила російську арміюЗа словами Яновського, за найоптимістичнішого сценарію компанія може мати достатню кількість супутників для забезпечення безперервного зв’язку над Україною до 2028 року, однак через затримки це може статися лише у 2030 році.
Для порівняння, Starlink уже має на орбіті тисячі активних супутників. Саме масштаб угруповання дозволяє системі забезпечувати майже безперервне покриття, тоді як «Рассвет» для досягнення аналогічної функціональності над зоною бойових дій ще необхідно суттєво розширити.
Ще більша проблема?
Ще більшою проблемою можуть стати наземні термінали.
SpaceX виготовила і продала мільйони терміналів Starlink, тоді як російська система «Рассвет» має розпочати комерційну експлуатацію у 2027 році, а публічних свідчень про масштабне виробництво її терміналів досі немає.
Аналітики вважають, що термінали можуть стати одним із головних вузьких місць проєкту. Їхні фазовані антенні решітки коштують дорого, а Росія не має необхідної компонентної бази, тому деякі деталі, можливо, доведеться постачати з Китаю.
Засновник SpaceX і генеральний директор Tesla Ілон Маск виступає на екрані під час Всесвітнього мобільного конгресу (MWC) у Барселоні, Іспанія, 29 червня 2021 року
Оскільки супутники «Рассвет» розташовані менш щільно і працюють далі від Землі, ніж супутники Starlink, термінали російської системи також можуть бути більшими, важчими та потужнішими.
Це зробить їх менш придатними для використання на безпілотниках і ускладнить постачання у великих кількостях, яких потребуватиме російська армія.
Нова ціль для України
Повністю розгорнуте супутникове угруповання потребуватиме власної наземної інфраструктури управління.
Україна неодноразово завдавала ударів по російському центру супутникового зв’язку «Дубна» під Москвою, а в серпні українські безпілотники прямували в бік космодрому Плесецьк напередодні запланованого запуску.
За словами Зака, Плесецьк і раніше ставав ціллю під час інших запусків, зокрема березневого запуску першої партії супутників «Рассвет-3». Україна також завдавала ударів по ракетно-космічному центру «Прогрес» – підприємству, яке бере участь у виробництві ракет «Союз», що виводили супутники «Рассвет» на орбіту.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:
У ЗСУ заявили про удар по центру, долученому до розгортання «аналога Starlink», і ще по шести об’єктах РФКосмодром Плесецьк в Архангельській області РФ є одним із головних російських майданчиків для запуску військових і подвійного призначення супутників. Ракети сімейства «Союз-2», які використовуються для запусків «Рассвета», виробляє самарський центр «Прогрес», тому супутникова програма залежить не лише від «Бюро 1440», а й від ширшої мережі підприємств російської ракетно-космічної промисловості.
Самі супутники також залежать від розгалуженого промислового ланцюга постачання, причому деякі критично важливі компоненти можуть виробляти лише кілька підприємств.
Зак вказує на калінінградське ОКБ «Факел», виробника рушійних установок для космічних апаратів, як на одного з імовірних постачальників двигунів, необхідних для маневрування супутників і утримання їх на заданих орбітах. Росія розширює виробництво двигунів для космічних апаратів на цьому підприємстві.
ОКБ «Факел» спеціалізується на електрореактивних двигунах, які використовуються для коригування орбіт космічних апаратів. Саме проблеми з підняттям частини «Рассвета-3» на заплановану висоту привернули увагу аналітиків до рушійних установок як одного з потенційно критичних елементів російської програми. Водночас публічного підтвердження того, що саме двигуни «Факела» спричинили нинішні проблеми «Рассвета», немає.
Отже, перед Росією стоїть завдання, яке виходить далеко за межі виведення достатньої кількості супутників у космос. Для «Рассвета» також потрібні ракети-носії, наземні станції, термінали, спеціалізовані компоненти та заводи, здатні виробляти все це у великих масштабах, – ланцюг, у якому порушення роботи навіть у відносно невеликій кількості точок може сповільнити розширення супутникового угруповання.
За словами Яновського, технічно можливо також знищити підприємства, на яких збирають самі супутники. Росія могла б у відповідь перенести виробництво далі від зони досяжності українських безпілотників, додає він, але створення нових виробничих ліній потребуватиме часу.
Військовослужбовець 414-ї окремої бригади ударних безпілотних авіаційних систем «Птахи Мадяра» ЗСУ перевіряє далекобійний дрон FP-1 перед бойовим запуском, Україна, 2026 рік
У війні, в якій доступ до Starlink уже продемонстрував, наскільки швидко супутниковий зв’язок може вплинути на ситуацію на полі бою, боротьба за створення російської альтернативи дедалі більше може точитися не лише на орбіті, а й на землі.