ВАШИНГТОН – Коли президент Володимир Путін відправив свої війська в Україну, Кремль, схоже, розраховував на давно знайому аксіому європейської безпеки: сама чисельна перевага Росії, підкріплена величезними запасами радянських часів і ядерною зброєю, зламає будь-який опір.
Понад чотири роки повномасштабного вторгнення Москви повністю знищили це припущення. Україна вистояла, зірвала очікувану Росією швидку перемогу й перетворила конфлікт на високотехнологічну війну на виснаження.
Україна створила цикл інновацій, який, за словами Джошуа Гумінскі, старшого віцепрезидента з питань національної безпеки та розвідки Центру вивчення президентства і Конгресу, розвивається швидше за все, що нині роблять США або інші країни НАТО.
Водночас зростання залежності Москви від Північної Кореї у постачанні боєприпасів, ракет і військових не варто сприймати ані як доказ того, що Росія розвалюється, ані, навпаки, як свідчення того, що її армія вийде з цієї війни сильнішою, ніж була раніше, кажуть експерти.
Картина, яку вони описують, значно складніша.
Україна завдала серйозної шкоди звичайним збройним силам Росії та виявила глибокі провали в її плануванні й воєнній доктрині. Водночас Москва продовжує адаптуватися до умов поля бою, нарощувати виробництво озброєнь і засвоювати уроки війни, не схожої на жодну з тих, які вона вела раніше.
«Звичайні сухопутні сили Росії в Україні послідовно й серйозно виснажуються», – сказав Гумінскі Радіо Свобода. Але він попередив, що оцінювати військову силу Росії лише крізь цю призму було б «помилкою».
За його словами, Північний і Тихоокеанський флоти Росії зберігають важливі можливості, її стратегічні ядерні сили майже не постраждали, а Москва все ще має значні спроможності у кібернетичній і космічній сферах.
Отже, питання вже може полягати не просто в тому, чи залишається Росія другою за потужністю армією світу. Важливіше те, що Україна продемонструвала щодо меж російської військової сили – і чи зможе адаптація Москви не дозволити цим слабкостям стати вирішальними.
Провал бліцкригу і гонка адаптації
Проблеми Росії почалися з її початкових припущень. За словами Гумінскі, розвідувальні служби Путіна представляли Україну як «картковий будиночок», який мав швидко розвалитися.
Натомість стійкість України, операційні провали Росії, західна допомога і швидка адаптація призвели до зовсім іншої війни. Оборона Гостомеля поблизу Києва, де українські сили протистояли елітним російським десантникам, стала одним із перших прикладів того, як могли розвалитися плани Москви. Тактика малих підрозділів і західні протитанкові засоби також дозволили використати слабкі місця російської бронетехніки, що наступала.
Відтоді війна перетворилася на безперервне змагання в адаптації. Дрони, засоби радіоелектронної боротьби та далекобійні удари змінили поле бою, зробивши пересування дедалі небезпечнішим і сприяючи формуванню вздовж фронту щільно контрольованої «зони ураження».
Марія Снєгова, старша наукова співробітниця з питань Росії та Євразії вашингтонського Центру стратегічних і міжнародних досліджень (CSIS), сказала Радіо Свобода, що Україна набрала значного технологічного темпу і дедалі активніше використовує дрони, щоб принаймні частково компенсувати нестачу особового складу.
Ця перевага реальна, але, за її словами, не є постійною. Технологічна перевага кілька разів переходила від однієї сторони до іншої протягом війни, зазначила Снєгова. Нині Україна випереджає Росію у важливих дронових технологіях, але Москва неодноразово наздоганяла її, відтворювала успішні розробки й створювала засоби протидії.
Цикл пришвидшується: те, що раніше потребувало значно більше часу, тепер відбувається протягом кількох місяців. Саме тому ані Гумінскі, ані Снєгова не вважають цю війну простою історією про українську технологічну винахідливість, яка перемагає застарілу російську армію.
Обидва описують значно динамічніше протистояння: Україна здобула важливу технологічну перевагу й виявила серйозні слабкості Росії, тоді як Москва продовжує адаптуватися і засвоювати уроки поля бою, навіть попри те, що її звичайні сухопутні сили зазнають серйозного виснаження і надзвичайно великих втрат.
Північна Корея заповнює прогалини
Партнерство Москви з Пхеньяном, мабуть, найкраще демонструє надзвичайні потреби цієї війни. Північна Корея постачала Росії боєприпаси й ракети та відправила військових, частину яких залучили в Курській області РФ для відбиття раптового українського наступу 2024 року.
Але, за словами Снєгової, залежність Росії від зовнішньої допомоги слід розглядати разом із величезними масштабами її власного виробництва.
Москва веде війну на виснаження, в якій втрати стосуються не лише особового складу, а й боєприпасів, і систем озброєння. «Росія насправді змогла багато виробляти», – сказала вона, наголосивши, що Москва «суттєво наростила виробництво» таких систем, як дрони, засоби радіоелектронної боротьби, системи ППО, танки й ракети.
Але російська промисловість не розв’язала цю проблему. Потреби війни настільки великі, сказала Снєгова, що навіть різке нарощування виробництва не здатне повністю задовольнити потреби фронту або дозволити Росії накопичувати значні резерви. Це частково пояснює роль Північної Кореї.
Гумінскі також зазначив, що північнокорейські військові допомагають Москві розв’язувати політично чутливу проблему нестачі особового складу. Їх можна використовувати для утримання позицій і звільняти російських контрактників для виконання інших завдань, не змушуючи Путіна проводити політично ризиковану повномасштабну мобілізацію.
Отже, це не є ані простим військовим крахом Росії, ані свідченням її легкого відродження. Москва використовує іноземних партнерів для закриття конкретних прогалин і водночас докладає значних зусиль, щоб підтримувати й розширювати власну військово-промислову базу.
За словами Снєгової, Кремль продовжує розширювати виробничі потужності й готуватися до тривалої війни. Але ці зусилля супроводжуються накопиченням витрат. Російський військово-промисловий сектор значною мірою фінансується державою, тоді як економічний тиск від продовження війни зростає.
Україна змінила розрахунки – але дрони не виграли війну
Україна вступила у війну із серйозною перевагою Росії у звичайних озброєннях. Вона не могла протиставити Росії рівну кількість танків, артилерійських снарядів чи військових. Її відповіддю стала зміна самої економіки війни.
Дешеві дрони та інші швидко розроблені системи можуть загрожувати значно дорожчій техніці, і, за словами Снєгової, Україні вдалося значною мірою використовувати безпілотники для компенсації нестачі особового складу.
Але вона також наголосила на межах цієї переваги. Дрони не зробили солдатів непотрібними, а кадрові проблеми України залишаються серйозними. Оборонна «зона ураження» може допомагати утримувати фронт, але вона не виграла війну.
Росія тим часом також адаптує власні методи. Снєгова описує сили, які поєднують підходи радянського зразка і старі виробничі потужності з дронами, засобами радіоелектронної боротьби й методами ведення бою, що швидко змінюються.
Росія зазнає надзвичайно великих втрат і стикається зі зростанням тиску на економіку. Але вона зберігає певні асиметричні переваги, серед яких можливість запускати дрони у величезній кількості, досвід їхнього застосування і колосальний обсяг бойових даних, накопичених підрозділами та операторами.
Західні країни «мають дивитися не лише на те, що робить Україна, а й звертати увагу на те, що робить Росія», які уроки вона засвоює і як адаптується, сказав Гумінскі. «Якщо ми цього не робитимемо і бачитимемо лише звичайні російські сили, які зазнали значного виснаження, це може дорого нам коштувати в майбутньому».
Новоросійськ показує, як розширюється географія війни
Технологічна адаптація України змінює також географію війни.
У Чорному морі Україна неодноразово створювала загрозу російським військово-морським силам та інфраструктурі, хоча на початку війни не мала нічого схожого на звичайний флот, здатний конкурувати з російським. Коли російські сили почали переміщуватися подалі від Криму, здатність України завдавати ударів по Новоросійську, який став головною базою Чорноморського флоту Росії, продемонструвала, що віддалення від фронту не гарантує безпеки. У березні 2026 року Генштаб України, зокрема, підтвердив пошкодження двох російських фрегатів під час удару по Новоросійську.
«На цьому етапі російський флот, безумовно, перебуває під серйозною загрозою фактично в будь-якій точці Чорного моря», – сказала Снєгова.
Ширше значення цього має стратегічний характер.
Україна дедалі активніше поєднує оборонні дії на фронті з далекобійними ударами по військових та інших цілях у Росії, намагаючись змусити Москву платити за війну не лише безпосередньо на полі бою.
Снєгова сказала, що ці удари сприяли зростанню тривожності всередині Росії та бажання завершити війну. Водночас вона застерегла, що громадська думка має лише обмежений вплив на ухвалення рішень Кремлем. Вирішальним чинником залишається Путін, а не суспільні настрої.
Нині технологічна перевага може бути на боці України, сказала вона, але Росія продовжує реагувати – зокрема застосовує швидші реактивні дрони й намагається подолати інші технологічні обмеження.
Виснажена, але смертоносна
Війна серйозно поставила під сумнів традиційні способи оцінювання військової сили. Довоєнна кількість танків і військових не змогли спрогнозувати російські провали 2022 року. Але й величезні втрати Росії не означають, що вона перестала бути грізною військовою силою, застерігають експерти.
Україна зруйнувала міф про те, що сама чисельна перевага Росії гарантує перемогу. Вона продемонструвала, як стійкість, швидкі інновації та відносно дешеві технології дозволяють меншій армії завдавати надзвичайно великих втрат значно більшому противнику.
Водночас Росія все ще має значно більше ресурсів, ніж Україна, велику оборонно-промислову базу, ядерні сили, яких війна практично не торкнулася, і військові можливості, що виходять далеко за межі виснажених сухопутних формувань, які воюють в Україні.
Це не означає, що Росія перемагає у процесі адаптації. Снєгова наголосила, що нині технологічна перевага належить Україні, тоді як російська економіка та військово-промислова мережа стикаються зі зростанням навантаження. За її словами, серед аналітиків також немає консенсусу щодо того, чи можна Росію й далі обґрунтовано називати другою за потужністю армією світу.
Стійкість західної підтримки України зрештою може стати однією з найважливіших змінних. За словами Снєгової, Україна неодноразово демонструвала результати, значно вищі за ті, які можна було очікувати з огляду на її ресурси, але її здатність продовжувати боротьбу значною мірою залежить від зовнішньої фінансової, технологічної, розвідувальної та військової підтримки.
Ширший висновок Гумінскі полягає в тому, що Росія й Україна вийдуть із цієї війни двома з найбільш досвідчених і загартованих у боях армій світу.
Україна завдала російській армії величезної шкоди, знищила значну кількість її техніки й виявила слабкі місця, які Москва розраховувала приховати за своєю репутацією надзвичайно потужної військової сили. Росія платить високу ціну за адаптацію і все ще далека від розв’язання фундаментальних проблем, які виявила війна.
Те, чи зможе Росія завдяки засвоєним урокам компенсувати свої втрати – і чи зможе Україна підтримувати власний надзвичайно високий темп інновацій – значною мірою може визначити результат війни.
Форум