І дійсно – не місце. Дискусії, які дозволяють собі російські чиновники, відбуваються хіба що з українських подій і в українському телеефірі – тут кошенята знову пригадують, що колись були левами й тиграми і щось таке вміють. Але, як в тому радянському анекдоті, лаяти Рейгана на Красній площі – невелике мистецтво. А іншого російська еліта собі дозволити не може.
Григорій Явлінський намагався бути політиком до останнього дня свого лідерства в «Яблуці». Навіть тоді, коли стало очевидним, що партія втрачає позиції, що серед її лідерів з’явилася група людей, які віддають перевагу мітинговим формам політичної діяльності і не дуже переймаються поглядами можливих союзників. Звичайно, тільки з часом можна буде відповісти на питання, чи було таке ставлення до ролі партії у суспільному житті виправданим. Однак, так чи інакше, воно було професійним.
Політик, а не популіст
З багатьох контактів з Григорієм Явлінським у останні роки я найкраще запам’ятав дискусії, які ми вели під час українських подій 2004 року. Звичайно, лідер «Яблука» не був байдужий до Майдану, ба, більше – серед тих, хто приїхав туди до Києва були і його львівські родичі. Однак Явлінський, як то кажуть, не хотів «скористатися можливістю» і просто попіаритися на Майдані, як це залюбки робили тоді російські політики з опозиційних кіл, причому зовсім не тільки демократичних – пам’ятаю хоча б появу в українському телеефірі у помаранчевому шалику Дмитра Рогозіна, одного з найбільших російських «яструбів» і теперішнього представника Росії в НАТО.
Явлінський не хотів площі і ефіру будь-якою ціною. І коли зрозумів, що нічого, окрім самореклами і реклами тих, поруч із якими він з’явиться, від нього не очікують, вирішив не їхати. З точки зору сучасного ставлення до політичної діяльності – якщо в політику вкладати виключно телевізійну активність – це виглядає дивно. Але з точки зору елементарної поваги до відповідального суспільства – це і є те, що відрізняє політика від популіста. Можливо, колись про Явлінського і скажуть, як про людину, що намагається сформувати таке відповідальне суспільство – адже воно обов’язково з’явиться і в Україні, і в Росії.
Наступником Явлінського став його давній соратник Сергій Мітрохін. Він поділяє погляди попередника, однак навряд чи може похвалитися його харизмою та досвідом. Чи стане зміна лідера партії сигналом для перегрупування демократичних сил, чи просто внутрішнім процесом в одній з історичних організацій – побачимо.
