Державна допомога багатьом банкам що в Європі, що у США не спрацьовує. Мільярди отриманих від урядів грошей не надихають приватні банківські установи поновити кредитування – вони використовують урядові кошти, щоб відшкодувати свої втрати. А кредитний ринок, як і раніше, залишається замороженим.
Відтак економісти говорять про три можливості дальшого втручання з боку урядів. Одна з них – давати банкам усе нові кошти, тільки що на суворіших умовах, щоб вони знову стали надавати кредити. Інша – створити фінансовані державою так звані «погані банки», які викупили б у банків комерційних їхні знецінені активи й тим дали їм можливість знову взятися за нормальну діяльність.
І, нарешті, уряди можуть перебирати контроль за банками, що опинилися в біді, і керувати ними власноруч – тобто націоналізувати їх.
Фінансовий експерт із Лондона Гавард Вілдон звертає увагу, що цей спосіб найрадикальніший: «Націоналізація – це останній можливий вихід, коли всі інші способи провалилися. Хоча малі банки ще можна націоналізовувати, я вважаю, що вирішення проблеми – це створення «поганого банку», і я думаю, що саме цього насправді чекають ринки як виходу».
«Повзуча націоналізація» вже йде?
Але розмови про націоналізацію гучнішають. У США спікер Палати представників Нансі Пелосі днями в телевиступі зауважила: «Чи могли б ми коли-небудь подумати, що доживемося до того, що будемо вживати термін «націоналізація банків»?»
Розмови про це точаться й через те, що деякі оглядачі вже бачать «повзучу націоналізацію». Наприклад, і Вашингтон, і Лондон останніми місяцями повикуповували акції кількох великих банків, заплативши за них гроші для фінансового порятунку цих банків, і так стали їхніми співвласниками.
Уряд США таким чином став найбільшим окремим акціонером у Bank of America, де він має тепер 6 відсотків акцій, і банківської групи Citigroup (8 відсотків).
А британський уряд викупив у приватного Bank of Scotland близько 70 відсотків його акцій.
На схожі дії йшли влади й інших країн, наприклад, Ірландії та Ісландії, які повністю націоналізували деякі їхні найбільші банки.
Негативи й позитиви націоналізації
Економісти звертають увагу, що націоналізація може виявитися надто ризикованим кроком, бо в такому разі відповідальність за дії таких банків ляже вже на уряд. Серед таких непопулярних дій, до яких звично вдаються приватні банки, але які неприємно відгукнуться на владі, будуть, наприклад, конфіскації в людей майна, купленого в неповернений кредит. А самі лише чутки про можливу націоналізацію здатні розпалити гарячкове скидання акцій дотичних банків, що може привести їх до краху.
Але є й позитивні моменти – наприклад, гарантія, що звичайний вкладник не втратить свої гроші. А націоналізований банк, за «погані активи» якого бере на себе відповідальність держава, може відтак відновити ліквідність і знову почати кредитування.
Такий позитивний приклад націоналізації банків подала на початку 1990-х років Швеція, де тоді сталася криза з неповерненням кредитів, схожа на нещодавню у США. Стокгольм перебрав тоді під себе чималу частку банківського сектора. А коли через кілька років банки в Швеції знову реприватизували, вони виявилися значно міцнішими, ніж були до кризи.
Нинішня криза, на відміну від тодішньої шведської, охопила весь світ. І практично всі фахівці погоджуються, що за нинішніх обставин варті уваги всі можливості порятунку – і така радикальна, як націоналізація банків.
(Прага – Київ)
