– Чому з боку українських чиновників лунає суперечлива інформація щодо перспективи об’єднання «Нафтогазу України» і «Газпрому»?
– На жаль, українська влада не вибудувала єдину стратегічну позицію щодо реформування газоенергетичного сектору, яка б базувалась на кількох суттєвих принципах. Я маю на увазі принципи, закладені в основі Європейської енергетичної хартії, яку ми підписали і ратифікували, щодо наших зобов’язань і намірів приєднання до енергетичного співтовариства. Очільники уряду, пани Азаров та Клюєв, а також відповідальний за енергетичну політику міністр Бойко, наскільки я бачу, не узгодили навіть короткострокову програму дій, яка б одночасно відповідала намірам подальшої реалізації спільної брюссельської декларації щодо модернізації української ГТС, та періодично повторювані заяви (на кшталт останньої від українського прем’єра) про вирішення у найближчі два місяці усіх питань про створення тристороннього транспортного консорціуму. Тому ми чуємо дуже різні за змістом та намірами позиції.
– Як може виглядати це об’єднання, адже активи «Нафтогазу України» і російського «Газпрому» далеко не рівні?
– Пропозиція, яку виказав пан Путін, була більш провокаційна. Серйозно ставитись до неї і вважати, що можливе об’єднання компанії «Газпром», яка в 20–25 разів вища за ринковою вартістю за «Нафтогаз України», не дуже серйозно. Але серйозно кажучи, є українські активи, які цікавлять російську сторону. Це й не раз згадувана газотранспортна система, і підземні сховища, це нафтопереробні потужності Кременчуцького НПЗ, шельфові поклади природного газу. Якщо ці розмови перейдуть у практичну площину, то, мабуть, певне об’єднання, а точніше треба казати поглинання тих активів можливе. Але тут дуже багато питань. На якій правовій базі? Тому що Україна є стороною Європейської енергетичної хартії, а Росія задекларувала свій вихід із цього багатостороннього документу. Будемо вважати, що треба визначитись із принципами, а потім переходити до конкретики.
– Зараз Росія на перше місце ставить проекти газогонів – Південний і Північний потоки. На яких умовах вона може приєднатися до газотранспортного консорціуму за участю ЄС?
– Ніхто не буде приєднуватись. Я вважаю, що Росія такими заявами ініціює більш тісні стосунки. Іронічно кажучи, кожна сторона має на увазі різні консорціуми. Росіяни вважають, що найбільш вдалою могла б бути комбінація, де консорціум, створений як керуюча компанія, отримав би право на оперативне керування українською газотранспортною системою. Це могла б бути найдешевша оборудка. Але найбільш вигідним, з точки зору стратегічних інтересів України, мав би бути інший консорціум, де кожна сторона брала б на себе певні тверді зобов’язання. Наприклад, група компаній європейських споживачів (чи покупців) природного газу разом з групою компаній виробників природного газу (чи російських продавців), маючи на увазі не тільки «Газпром», а це можуть бути й незалежні виробники, – виступали як замовники послуг зберігання, транспортування та замовляли ці потужності на довгостроковій основі. А українська сторона виступала б як виконавець, оператор ГТС та наших підземних сховищ, яка б забезпечувала виконання усіх робіт, пов’язаних із модернізацією. Було б найцікавіше з розвитком української ГТС, інтегруючи її з європейськими та російськими газотранспортними активами. Такий консорціум насправді міг би зацікавити Україну і відповідав би національним інтересам.
