«Балерина за колючим дротом» – реальна історія танцівниці Алли Ракитянської з Дніпропетровська. Під час війни її вивезли на примусові роботи до Берліна і змусили там танцювати, пропагуючи мистецтво Рейху. По війні Алла повертається додому й опиняється у сталінських таборах, де проводить чверть століття. Алла Ракитянська досі живе у Дніпропетровську, свою історію вона переповіла режисерці Документального театру Марині Шубарт.
«Я отримала листа від пані Ракитянської пару років тому, і коли я його прочитала, то зрозуміла: треба ставити виставу! І я до пані Алли поїхала, ми з нею почали дуже багато розмовляти, і вона розповідала все більше і більше цікавих речей. І так наша п’єса народилася», – розповіда в інтерв’ю Радіо Свобода пані Марина.
На моє запитання, чи бачила Алла Ракитянська виставу, Марина Шубарт дала ствердну відповідь: «Вона бачила. Це для мене була найважча вистава, тому що одна справа ставити п’єсу, а інша – коли сама людина, яка все це пережила, бачить це. Я боялась, що їй вистава не сподобається, що скаже – «все не так було». Але коли вона вийшла на сцену і вклонилась нам, – ми всі плакали. Це була найважча і найважливіша вистава!».
Сцена у підземеллі
Роль Алли Ракитянської виконує акторка Національного театру імені Франка Лариса Руснак: для неї робота з Документальним театром відкрила розуміння терміну «гуманізм». За словами пані Лариси, її вразила не лише вистава, а й сам театр та його атмосфера. Адже один із майданчиків Документального театру розміщений у підземному тунелі під Берліном. А почалось усе десять років тому, коли тамтешні діґґери у темному підземеллі знайшли архіви Третього рейху зі списками остарбайтерів. Архіви дослідили історики, а підземелля, розташоване під центром Берліна, перетворилось на один із мистецьких і туристичних майданчиків столиці Німеччини.
«Для нас важливо, щоб Друга світова війна не пішла у небуття, щоб її не перекручували окремі політики та історики від політики. Можливо, темний коридор із затхлим повітрям, який викликає серцебиття і страх, не всім сподобається як місце для вистави. Але це до певної міри відтворить атмосферу тих лихоліть», – каже керівник Спілки «Берлінські підземелля» Дітмар Арнольд.
До речі, у планах колективу Документального театру – не тільки дослідження воєнних років, а й вивчення матеріалів про Голодомор українського народу, з постановкою вистави на цю тему.
Першими глядачами цієї вистави буде громадськість України, обіцяють Марина Шубарт та Дітмар Арнольд.
«Я отримала листа від пані Ракитянської пару років тому, і коли я його прочитала, то зрозуміла: треба ставити виставу! І я до пані Алли поїхала, ми з нею почали дуже багато розмовляти, і вона розповідала все більше і більше цікавих речей. І так наша п’єса народилася», – розповіда в інтерв’ю Радіо Свобода пані Марина.
На моє запитання, чи бачила Алла Ракитянська виставу, Марина Шубарт дала ствердну відповідь: «Вона бачила. Це для мене була найважча вистава, тому що одна справа ставити п’єсу, а інша – коли сама людина, яка все це пережила, бачить це. Я боялась, що їй вистава не сподобається, що скаже – «все не так було». Але коли вона вийшла на сцену і вклонилась нам, – ми всі плакали. Це була найважча і найважливіша вистава!».
Сцена у підземеллі
Роль Алли Ракитянської виконує акторка Національного театру імені Франка Лариса Руснак: для неї робота з Документальним театром відкрила розуміння терміну «гуманізм». За словами пані Лариси, її вразила не лише вистава, а й сам театр та його атмосфера. Адже один із майданчиків Документального театру розміщений у підземному тунелі під Берліном. А почалось усе десять років тому, коли тамтешні діґґери у темному підземеллі знайшли архіви Третього рейху зі списками остарбайтерів. Архіви дослідили історики, а підземелля, розташоване під центром Берліна, перетворилось на один із мистецьких і туристичних майданчиків столиці Німеччини.
«Для нас важливо, щоб Друга світова війна не пішла у небуття, щоб її не перекручували окремі політики та історики від політики. Можливо, темний коридор із затхлим повітрям, який викликає серцебиття і страх, не всім сподобається як місце для вистави. Але це до певної міри відтворить атмосферу тих лихоліть», – каже керівник Спілки «Берлінські підземелля» Дітмар Арнольд.
До речі, у планах колективу Документального театру – не тільки дослідження воєнних років, а й вивчення матеріалів про Голодомор українського народу, з постановкою вистави на цю тему.
Першими глядачами цієї вистави буде громадськість України, обіцяють Марина Шубарт та Дітмар Арнольд.
