Доступність посилання

18 Листопад 2017, Київ 16:53

«Фестиваль такого масштабу і такої якості існує безкоштовно і без державної підтримки», – зазначив в ефірі Радіо Свобода Олег Скрипка, ініціатор етнофестивалю «Країна мрій», фронтмен гурту «ВВ».

– «Країна мрій». Вже сьомий раз поспіль ініціює, організовує і веде за руку багатьох-багатьох людей у цю «Країну мрій» Олег Скрипка. 7 – це цифра для багатьох сакральна.

«Країна мрій» миттєво з якогось нововведення, якоїсь новинки перетворився в статусний фестиваль на сьогоднішній день самий тривалий в Україні.
Сьомий – це, як правило, у стосунках людей чи у якомусь проекті перехід в інший статус. Чи кількість переходить у якість, можна сказати, чи якість у кількість переходить.

На сьогоднішній день фестиваль «Країна мрій» миттєво з якогось нововведення, якогось такого нового руху, якоїсь новинки перетворився в статусний фестиваль, який, до речі, на сьогоднішній день самий тривалий в Україні. Були якісь інші фестивалі, які на сьогоднішній день вже не продовжують своє існування, а «Країна мрій» - сталий фестиваль.

– Він став ще тим, чого очікують, до чого вже традиційно готуються. Люди, плануючи своє літо, свої канікули, свої вікенди, кажуть: чекай, там же «Країна мрій», так давай, щоби були у Києві. Я дуже часто чула такі розмови. І, думаю, це теж один з показників.

Які особливості «Країни мрій» є такими, які роблять його абсолютно оригінальним?

– Я з самого початку в «Країну мрій» вклав поняття фестивалю в моєму розумінні. В моєму розумінні фестиваль - це свято. Відчуття свята йде від свята традиційного, може, сільського чи громади. Обов’язково є спілкування, може, якась нова інформація мистецька і свобода вибору.

Коли ми приходимо на якийсь концерт, то у нас одна сцена і в нас немає свободи вибору, тобі просто може чи подобатися, чи не подобатися. А коли ми маємо таку якби поліфонічну ситуацію, коли є багато сцен, багато не тільки музичних сцен, але й якісь танці, є і дитяча галявина, і козацькі розваги є, і ярмарок, є і книжкова частина «Країни мрій», то це означає, що ти можеш вибрати.

Я знаю багато людей, які приходять на «Країну мрій» тільки на шопінг. Вони приходять на Алею майстрів і лишаються серед горщиків, тарілок, намист і тому подібне. Вони самі це роблять, вони спілкуються і на сцену навіть не спускаються. А є люди, які приходять виключно на Кобзарську сцену. Це малесенька Кобзарська сцена, але в такому місці, де інтимно можна послухати епос 14-15 століття. Люди туди приходять і там лишаються, не ходять по всіх цих великих.

Тобто, в тебе є вибір. А коли пропонується вибір для людини – це є повага до людини, це є відчуття власної гідності. Я думаю, що це відчуття власної гідності, що ти можеш вибрати - можеш розмовляти мовою українською вільно, що ти можеш одягнути святковий одяг традиційний, вишиванку чи сам можеш собі щось придумати. Це те, що відкривається душа чи окриляється людина, виростають крила.

Хоча я про це не думав. Я просто думав: як зробити так, щоби було цікаво? Я скільки сам їздив по фестивалях як артист чи як відвідувач, то так, щоб було мені цікаво, щоби розкрити мої інтереси, щоби отримати якусь інформацію. Ота форма з самого початку…

– Виявилася цікавою для багатьох. Для тих, хто вже щороку приходить і приходить на «Країну мрій».

Коли етнічний фестиваль «Країна мрій» ще починався, сприймався як моноетнічний. Потім, коли фестиваль почав жити і розвиватися, то ми розуміємо, що він став поліетнічним, тому що там представлені різні культури.

Цього року я от бачу: японські танці, майстер-класи з якихось японських традиційних умінь, є літературні читання поезії, літератури народів, які проживають в Україні.


– Фестиваль «Крана мрій» моноетнічним ніколи не був з самого початку.

– Я кажу про сприйняття.


На першому фестивалі для мене було дуже великою несподіванкою, коли люди зібралися і почали скандувати «Україна!» і співати гімн України. Я фестиваль патріотичним не замислював.
Тут дуже цікавий ефект. На першому фестивалі для мене було дуже великою несподіванкою, коли люди зібралися і почали скандувати «Україна!» і співати гімн України. Я фестиваль патріотичним не замислював, я якраз замислював фестиваль поліетнічним.

Я думаю, що оте відчуття свободи проявляє оту свідомість чи оту етнічну або національну ідентифікацію, яка в нас в побуті не проявлена. Це якраз той спалах енергії, який люди екстраполюють. Наприклад, Скрипка – це супер патріот, він дав нам такий… Насправді це люди самі зробили. Тобто, я був як каталізатор цього процесу. Так, я патріот України, але я не є політик, я не є соціальний діяч, я є культурний діяч. І я просто спровокував пригнічені українські оці почуття, вони просто проявляються в такому середовищі.

Олег Скрипка
– Експерти кажуть, що якраз те, що приїжджали музичні колективи, які дуже часто мали етнічне оформлення того, що вони представляли, якраз допомогло й тим, хто приходив сюди, зрозуміти, наскільки це цікаво – представляти яскраво ту культуру, з якої ти виростаєш, хоча живеш в сучасному світі.

Як відбувається відбір, скажімо, учасників музичної частини «Країни мрій»?


– Я просто собі маю фестиваль в уяві. Я слухаю якийсь колектив і уявляю, як і на якій сцені він буде звучати, як він буде сприйматися. Все ж відбувається спочатку в світі в нас в уяві, а потім ми це реалізовуємо в житті. І чим краще ти собі уявляєш, тим краще воно реалізується. Я як артист з великим досвідом можу собі відчувати, як буде резонувати ця музика.

І ще основна така естетична чи навіть динамічна ідея фестивалю дуже проста. Є таке кліше. Якщо це етніка, то це чи СРСР, «шароварщина» чи «смотрконкурс», коли під фанеру різної якості ми в синтетичних шароварах танцюємо. Це таке кліше пострадянське, яке до сих пір живе. І люди, які вважають себе провідними, вони: а, це «шароварщина», це нецікаво, мені би трансу дати! Більш провідні знають, що етніка буває трансова. Це означає, що йде лаунж-музика. Це у кращому випадку.

Я як людина, яка з дитинства була в селі, був присутній і на весіллях, і на проводах, і тому подібне. Я розумію, що українська народна музика і музика народів світу – це весела музика. І дуже багато веселої, танцювальної музики.

Я як людина, яка вийшла з року, люблю енергію, люблю танцювати, тобто це музика переважно мусить бути активна до танцю, до вибуху почуттів. І насправді такої музики у світі дуже багато. Але на фестивалі переважно запрошують якісь трансові колективи, запрошують на інші планети чи відкривають якісь чакри. Я не проти чакр, але хочеться й потанцювати просто.

– Ви їх через ноги відкриваєте.


– Може бути. До речі, якщо ми хочемо відкрити чакри, то чакри через фізіологію набагато легше відкриваються, ніж через якесь медитування.

– Олеже, кожного року колективи, які приїжджають, то це є нові колективи.

Я собі запланував перші 10 фестивалів не повторюватися, не повторюється програма.
Ідея фестивалю – це знайомити українців з новими іменами і з новою музикою, тому що такої музики безліч, дуже багато у світі. Це море цікавої музики, яка не сягає вуха пересічного українця. Пересічний українець про це не здогадується. В принципі людина прагне до консерватизму, до чогось звичного. Прагне, але то й ефект фестивалю, що коли вона відкривається, є спалах, тому що ти відкриваєш щось в собі нове. І тому тоді, коли: а буде той колектив, будуть «Гайдамаки», буде «АтмАсфера», буде такий колектив? Принаймні, я собі запланував перші 10 фестивалів не повторюватися, не повторюється програма. Вона може повторитися, якщо артист, який грав на «Країні мрій», запропонує нову програму для «Країни мрій».

Це я кожного року так роблю, крім минулого року. Я не був на «Країні мрій». Кожного року це нова програма. І кожного фестивалю, слава Богу, є артисти, які пропонують нову програму, нову програму саме для «Країни мрій». У цьому році Фома з групи «Мандри» зараз готує, працює над програмою для «Країни мрій». В минулому році це була група Mad Heads. Вони зробили програму українську. Це була група «Тартак». Вони зробили етнічну програму.

В мене є ще кого спонукати з відомих артистів зробити етнічні програми. Чи це просто взагалі нові імена відкриваються. В цьому році це буде гурт «Астарта» і проект Ділі з гурту «НеДіля». Я з ним вже розмовляв декілька років тому. Він пропонував свою кандидатуру на «Країну мрій». Я кажу: зроби проект етнічний, на мій смак, не достатньо етніки у твоїй музиці. Він зробив. Принаймні, те, що я бачив на відеозаписах, дуже цікавий проект.

Є такий цікавий гурт «Вася Club». Колись був такий автор Вася Гонтарський. Я його дуже люблю, поважаю. Я вважаю, що це «український Висоцький». Розкішні пісні, розкішні тексти. На жаль, його з нами вже немає два роки, і ми не встигли його…

– Але те, що він зробив, живе.


– Живе. Але гурт «Вася Club» знайшов іншого виконавця, іншого «Фредді Меркурі», іншого «Васю» (його, до речі, теж звуть Вася), вони повністю відновили програму. І таким чином 10 липня цей колектив буде представлений на «Країні мрій».

– Цього року є нововведення. Ті, хто захочуть на фестиваль потрапити, муситимуть мати у кишені 30 гривень. Якщо захочуть бути біля сцени, то ще 100.

Чому так вирішили зробити? Куди підуть кошти? І вже народ питає: а де ж будуть ті місця, куди треба буде платити гроші?


Олег Скрипка
У нас була така ситуація, що «Країна мрій» в цьому році могла статися тільки на один день, як в минулому році, бо не вистачало бюджету. Ми довго вагалися і все ж прийняли рішення зробити два дні за рахунок оцих квитків.

До речі, може, глядачі не розбираються, але той, хто може просто калькулювати, може зрозуміти, що 30 гривень – це вистачить тільки на одну маленьку подію, на великий фестиваль цього не вистачає. Але якраз ця сума нам достатня, щоби зробити два дні, додати цю суму. І ми на неї розраховуємо.

Десь півроку тому з’явилася така громадська ініціатива: давайте створимо «Фонд допомоги «Країни мрій», ми будемо сплачувати кошти на якийсь рахунок і тому подібне. Я, чесно кажучи, не дуже довіряю фондам. По-перше, не факт, що ці гроші будуть надходити, і ти не можеш контролювати, яка кількість цих грошей, а потім ті, хто сплачує ці кошти, теж не впевнені, куди ці гроші підуть. Оце в той фонд люди сплачують квиток і інвестують в «Країну мрій». Це дуже просто.

– І це ж нормальна практика для багатьох фестивалів.

«Країна мрій» 6 років був великим виключенням. Велике виключення, коли фестиваль такого масштабу і такої якості існує безкоштовно і без державної підтримки.
Для всіх фестивалів. Тобто, фестиваль «Країна мрій» 6 років був великим виключенням. Це велике виключення, коли фестиваль такого масштабу і такої якості існує безкоштовно і без державної підтримки.

– Зараз Міністерство культури на Вас образиться.


– Думаю, що це просто справа звички. Це ще, власне, такий комплекс українців. Я його пояснюю певним чином. Те, що українці залюбки йдуть, наприклад, на Крістіну Агілеру і платять 1000 гривень чи більше, тобто вони вважають нормальним, коли за іноземного виконавця можна платити дуже дорогий квиток, а свої виконавці мусять грати безкоштовно. Це є 100% провінційний комплекс.

Поки українці будуть думати так, поки вони не будуть шанувати своє, інвестувати у своє, вони будуть лишатися нествореною до кінця нацією. В нас вся проблема з державністю, яка в нас до сих пір продовжується, саме в цьому закладена.

Це якраз і є жлобство, коли люди не шанують своє, не люблять своє. І це є типовий провінційний комплекс, коли люди орієнтуються на щось чуже.
Коли ми йдемо містом, наприклад, Києвом чи Чернівцями, чи Житомиром, ми бачимо магазини «Мілан», ніколи ми не побачимо магазину, приміром, «Черемшина» чи «Полонина», чи щось таке. Це означає, що якщо люди прагнуть до якогось вишуканого, вони прагнуть відразу до іноземного. Це означає, я вибачаюся, якраз і є жлобство. Тобто, коли люди не шанують своє, не люблять своє. І це є типовий провінційний комплекс, коли люди орієнтуються на щось чуже.

– Міністерство культури проводило прес-конференцію, де запитували якраз і міністра культури, і його заступницю Ольгу Бенч про стосунки Міністерства культури з фестивалем «Країна мрій», з Олегом Скрипкою.


Там сказали, що Ви цього року, вірніше, перед тим не подавали заявки на те, щоби держава «Країну мрій» підтримала коштами. Але якщо Ви хочете, щоби Вам допомогла держава на наступний рік, то Ви ще можете встигнути. Тобто: «Скажіть йому, він ще може встигнути, якщо зараз подасть заявку, щоб отримати кошти, щоб організовувати «Країну мрій» в 2011 році».


– Така форма дискусії не конструктивна. Через пресу мене посварили зі Святославом Вакарчуком і з Данилком. Якісь ставляться мені питання, я даю коментарі, потім в ту сторону ставляться питання, коментарі, потім це все інтерпретується і йде така сварка. І всі від цього регочуть, і всі дуже задоволені.

– Але Ви з міністром не зустрічалися?

– Я з міністром зустрічався. Я був в кабінеті у Богдана Сильвестровича Ступки в Театрі Івана Франка, якраз пан Михайло туди завітав. Ми привіталися, я запросив його у кабаре. І в принципі я вважаю, що ці штуки абсолютно віртуальні. Я зараз виношую пропозицію якось зустрітися у Вас в студії і конструктивно поговорити.

– Ситуація склалася так, що ми запросили до ефіру міністра культури Михайла Кулиняка, але нам зателефонували і сказали ось нещодавно, що він не може прийти, оскільки його викликали до прем’єр-міністра.

Отож Радіо Свобода залишає в силі своє запрошення. І будемо сподіватися, що міністр культури знайде час задля того, щоби прийти до нашої студії і відповісти на запитання наших слухачів.


– Я кожного року подаю заявки в Міністерство культури. Я розумію, що на культуру в державі не достатньо грошей, і це не сам пан міністр винний у цьому. Я прекрасно розумію, якщо б Міністерство культури могло допомогти «Країні мрій», воно від цього тільки виграло б, тому що це піар і це позитивний імідж. В них реально немає можливостей. Це я розумію. І міністр культури не може зі своєї кишені цих грошей вийняти, бо вони з бюджету до нього не потрапляють.

Я абсолютно адекватно оцінюю цю ситуацію. Але ми можемо спільно не тільки почати якусь дискусію з чиновниками при культурі, а ми можемо спільно започаткувати якісь ініціативи дійсно насправді. Те, що ми дійсно в змозі зробити. От який є ресурс, яке є планування, наприклад, Міністерства культури. Ми можемо зібратися, митці, ми готові підключитися до цих ініціатив.

Вони можуть бути різні. Наприклад, якщо є якийсь напрямок. В мене є своє власне музичне видавництво. Я можу виділити диски з українською музикою і за допомогою Міністерства культури розіслати ці диски до шкіл, щоби воно потрапило до учнів. Я абсолютно впевнений, що ми можемо знайти конструктивні точки дотику. Ми ще ж звикли до цього балагану політичного, який ми маємо на телебаченні, постійно оці всі клоунівські передачі, де всі вийшли зі студії і немає ніякої конструктивної розмови. І оця стаття нас туди штовхає. При чому ніхто й не хоче цієї історії, а вона там потихеньку розкручується. Просто є така штука: о, це цікаво!

Я, наприклад, бачу свої фотографії. Якщо мене спонтанно фотографують, фотографія потрапить тільки з перекошеною пикою, нормальна ж фотографія не потрапить, тому що скажуть: о, оце цікаво!

– Скрипка, Вам це не завадить.

– Ні. Всі скажуть: не завадить, трішечки перчинки не завадить! А виявляється, що ми хотіли б конструктивно попрацювати з Міністерством культури, а після такої штуки конструктивну вже не вийде, тому що це все перетвориться в клоунаду.

– Всі за конструктив, тому що ті, хто відстежує діяльність Олега Скрипки, ті, хто знає, що таке «ВВ», і ті, хто знає, що таке «Країна мрій», ніколи не може дорікнути, мені здається, Олегові Скрипці, що він хотів зробити щось таке, що зашкодило б цій країні. Це однозначно. Хочете Ви нести на собі цю політичну відповідальність чи ні, але вона вже на Вас лежить, тому що так склалася власна Ваша творчість.

Коли приїжджають колективи на «Країну мрій», ви спілкуєтеся, є певна нова інформація, нова енергія, якісь нові погляди на те, як розвивається взагалі культура, от що ви бачите, що могло б стати таким загальним каталізатором для України? Вони приносять цей імпульс, вони показують, як, можливо, інша країна, не знаю, Литва, Польща, інші, через що вони йдуть?


Люди, які їздять по світу, чомусь набагато більше шанують своє, вони більше патріоти. Тим паче ті люди, які скоштували еміграцію…,
Люди, які їздять по світу, чомусь набагато більше шанують своє, цінують, розуміються і люблять своє, і вони більше патріоти. Тим паче ті люди, які скоштували еміграцію, навіть не дуже тривалу чи дуже тривалу, вони стають дійсно патріотами.

Я вважаю, що українцям не завадило б подорожувати, більше подорожувати. І може бути не так, що туристичний тур на три дні до Парижу. Ох, цей Париж! А якось так зупинитися серед людей і відчути країну, якої б якості країна не була: від Гондурасу до Швейцарії. Люди починають шанувати своє, вони відчувають свою ідентифікацію, вони відчувають, що вони відрізняються від інших людей і тоді розуміють цінності, з’являються цінності.

Цінності підсвідомо існують: о, сало, горілочка, ми потанцюємо. Але соняшники, все це – воно очевидно, а насправді це неочевидні речі, це речі, які дійсно цінні: і те ж саме сало, і той самий соняшник. Просто треба виставити ієрархію. Ну, соняшники так. А от Мілан? Так! Це круто! Ти приїдь в цей Мілан. Так, є гарні речі, а є й сміття, бомжі там сидять, і є церкви свастикою розмальовані, і є безлад, поліція якась така теж, і люди там правила руху порушуються. У нас, виявляється, й не так сильно порушують правила руху, як в Італії.

Просто треба це все оцінити і сказати: а ми ж не гірше, ніж інші. Це типовий комплекс: всі ідіоти, а я такий розумний, тому я ціную Мілан. Оце класичний український комплекс. Класичний. Чи там Росію, чи Ізраїль, чи Америку, чи Гваделупу, от всі навколо ідіоти, а я тут один такий розумний.

Та не можемо ми бути розумнішими за інших. Ми точно такі ж українці. Просто треба в собі щось змінити і дати приклад. Я не знаю, може, якісь громади створювати. І в принципі така громада «Країна мрій» і є. Люди знайомляться і починають цінувати своє. І тобі ось вибір: ось литовці – дуже шануємо, ось татари, ось французи приїхали – ми їх дуже шануємо, а в нас є щось своє показати. Як там Тарас Григорович сказав…?

– «І чужому научайтесь, і свого не цурайтесь».

І насамкінець від Вас запрошення у «Країну мрій».


Олег Скрипка
– Дорогі, любі слухачі і потенційні громадяни «Країни мрій», я вас запрошую 10-11 липня на «Країну мрій» на Співоче поле в Києві.

Також у нас 9 числа відкривається «Країна мрій» з ходи. Ми будемо проїжджати конях через Хрещатик і будемо їхати до «Мамаєвої Слободи». Тому що «Країна мрій» - це конфедерація, яка складається з різних частин. На Мамаєвій Слободі будуть відбуватися 9-11 липня лицарські турніри, в яких я теж прийму участь. До речі, від французької команди. Будуть ще італійці, українці, може, ще німці.

17-18 липня ми запрошуємо до Львова на «Країну мрій». Вона буде відбуватися в Шевченківському гаю.

Але пропоную вам завжди лишатися громадянами «Країни мрій» і любити своє, шанувати інше і бути гідними.
  • 16x9 Image

    Ірина Штогрін

    Редактор інформаційних програм Радіо Свобода з жовтня 2007 року. Редактор спецпроектів «Із архівів КДБ», «Сандармох», «Донецький аеропорт», «Українська Гельсінська група», «Голодомор», «Ті, хто знає» та інших. Ведуча та редактор телевізійного проекту «Ми разом». Автор ідеї та укладач документальної книги «АД 242». Атор ідеї, режисер та продюсер документального фільму «СІЧ». Працювала коментатором редакції культура Всесвітньої служби Радіо Україна Національної телерадіокомпанії, головним редактором служби новин радіостанції «Наше радіо», редактором проекту Міжнародної організації з міграції щодо протидії торгівлі людьми. Закінчила філософський факультет Ростовського університету. Пройшла бімедіальний курс з теле- та радіожурналістики Інтерньюз-Україна та кілька навчальних курсів «IREX ПроМедіа». 

Ваша думка

Показати коментарі

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG