Церетелі називають одним із виразників «лужковського стилю» в образотворчому мистецтві, але він улюбленець не лише Лужкова. Російське громадянство скульптор отримав у 2003 році від тодішнього президента Володимира Путіна – за особливі заслуги перед Російською Федерацією.
І хоча творчість Зураба Церетелі й користується значною підтримкою державної влади в Росії (і частково за кордоном), вона, все ж, викликає неоднозначні, часто негативні оцінки мистецтвознавців і громадськості в Росії.
Серед закидів, які лунають на його адресу, найчастіше можна почути такі: «монополізація» монументальних проектів у Москві, «порушення стилістичної єдності російської столиці», «диспропорційність і загальна відсутність смаку» та «гігантоманія».
Петро Перший і «гігантоманія» Церетелі
Одним із прикладів такої «гігантоманії» називають химерно великого Петра Першого: колишній російський цар, заввишки 98 метрів, стоїть на непропорційно маленькому кораблі на штучному острівці Москви-ріки і дивиться вдалечінь. На американському сайті віртуального туризму «Foreign Policy» цю скульптуру «удостоїли» бути серед найпотворніших архітектурних споруд світу.
І москвичі не полюбили церетелівську скульптуру Петра, який свого часу недолюблював їхнє місто і переніс столицю Росії до Санк-Петербурга.
Крім того, серед мешканців російської столиці ходить оповідка, що, мовляв, статуя спочатку навіть не планувалась як пам'ятник Петрові Першому, а мала зображувати славетного мандрівника 15 століття Христофора Колумба, і що планувався цей пам’ятник для «якоїсь із латиноамериканських країн», яка, врешті відмовилась його купити, відтак, за цією версією, Колумба Церетелі переробив на Петра. Скульптор категорично це заперечує.
Однак від створення скульптури у 1997 році, коли її статус був недоторканним, багато що змінилось. Лужков більше не мер, а його проекти нова московська влада поставила під сумнів. Виконувач обов’язків мера Москви Володимир Рєсін дав зрозуміти, що настав час і відомого пам’ятника Церетелі.
«Скульптура має бути перенесена в інше місце», – повідомив Рєсін на нараді адміністрації ще 4 жовтня. Москвичі підхопили дискусію і почали вимагати не тільки перенесення, а й знесення пам’ятника.
43-літній лікар Андрій каже Радіо Свобода, що такий крок «є цілком виправданим, оскільки пам’ятник негарний».
«Мені особисто він не подобається, особисто для мене він втілює злочинну діяльність колишнього мера (це на мій погляд, бо ж поки суд не довів його провину), але скажімо так: не зовсім законну діяльність колишнього мера міста Москви і, скажімо, самого пана Церетелі», – говорить московський лікар. Схожих думок Радіо Свобода почуло чимало.
Відкритим залишається питання, на які кошти збираються переносити Петра, адже, за попередніми підрахунками, це може обійтися московській скарбниці в 6 мільйонів доларів. І якщо знайдуться кошти, то куди ж його переносити? До Санкт-Петербурга, де вже є свій Петро у вигляді Мідного вершника? Чи до тих кількох міст, які висловили бажання пригріти у себе цього велетня (називають російські міста Петрозаводськ, Воронеж, Архангельск і навіть самопроголошену республіку Придністров’я).
Церетелі «бачить» Петра на Луб’янці, а Рогозін – у Брюсселі
Сам скульптор у питанні долі свого пам’ятника не втрачає почуття гумору. На прес-конференції у Москві він запропонував використати як можливість для нової адреси свого витвору дачу одного з російських депутатів Сергія Миронова (пропозиція Миронова, спікера верхньої палати російського парламенту, перевезти монумент до Петербурга викликала величезний резонанс).
«Я гадаю, що багато хто побудував собі дачі, отже можна мої скульптури туди перенести. Або є ще дуже добрий варіант: унікальна скульптура була – мистецтво для мистецтва це було – Дзержинський на Луб’янці. Кругла скульптура. А її знесли. От зараз би варто було перенести туди Петра, а на місце Петра перенести Дзержинського. Бо ж декотрі кричать, що, мовляв, велика скульптура... А Дзержинський якраз – маленька скульптура», – жартує Церетелі.
Глузує з приводу пам’ятника і російський посол при НАТО Дмитро Рогозін. У соціальній мережі Twitter він запропонував перенести церетелівського Петра до Брюсселя, де, на його думку, скульптура хлопчика-пісюна замаленька і не так вражає, а от би постать Петра Першого у столиці Євросоюзу...
Між тим, багато хто в Росії вважає, що існують набагато важливіші питання, ніж доля витвору Зураба Церетелі.
Наталія Душкіна, професор архітектури і внучка знаменитого архітектора Олексія Душкіна, каже Радіо Свобода, що ці теми, зокрема щодо постаті Церетелі, – «це все одно, що випустити пару зі свистка. Це такі собі популістські заходи, що відіграють роль кістки, яку кидають населенню, щоб не говорити про справді фундаментальні проблеми, які треба, не відкладаючи, вирішувати».
І хоча творчість Зураба Церетелі й користується значною підтримкою державної влади в Росії (і частково за кордоном), вона, все ж, викликає неоднозначні, часто негативні оцінки мистецтвознавців і громадськості в Росії.
Серед закидів, які лунають на його адресу, найчастіше можна почути такі: «монополізація» монументальних проектів у Москві, «порушення стилістичної єдності російської столиці», «диспропорційність і загальна відсутність смаку» та «гігантоманія».
Петро Перший і «гігантоманія» Церетелі
Одним із прикладів такої «гігантоманії» називають химерно великого Петра Першого: колишній російський цар, заввишки 98 метрів, стоїть на непропорційно маленькому кораблі на штучному острівці Москви-ріки і дивиться вдалечінь. На американському сайті віртуального туризму «Foreign Policy» цю скульптуру «удостоїли» бути серед найпотворніших архітектурних споруд світу.
І москвичі не полюбили церетелівську скульптуру Петра, який свого часу недолюблював їхнє місто і переніс столицю Росії до Санк-Петербурга.
Крім того, серед мешканців російської столиці ходить оповідка, що, мовляв, статуя спочатку навіть не планувалась як пам'ятник Петрові Першому, а мала зображувати славетного мандрівника 15 століття Христофора Колумба, і що планувався цей пам’ятник для «якоїсь із латиноамериканських країн», яка, врешті відмовилась його купити, відтак, за цією версією, Колумба Церетелі переробив на Петра. Скульптор категорично це заперечує.
Однак від створення скульптури у 1997 році, коли її статус був недоторканним, багато що змінилось. Лужков більше не мер, а його проекти нова московська влада поставила під сумнів. Виконувач обов’язків мера Москви Володимир Рєсін дав зрозуміти, що настав час і відомого пам’ятника Церетелі.
«Скульптура має бути перенесена в інше місце», – повідомив Рєсін на нараді адміністрації ще 4 жовтня. Москвичі підхопили дискусію і почали вимагати не тільки перенесення, а й знесення пам’ятника.
43-літній лікар Андрій каже Радіо Свобода, що такий крок «є цілком виправданим, оскільки пам’ятник негарний».
«Мені особисто він не подобається, особисто для мене він втілює злочинну діяльність колишнього мера (це на мій погляд, бо ж поки суд не довів його провину), але скажімо так: не зовсім законну діяльність колишнього мера міста Москви і, скажімо, самого пана Церетелі», – говорить московський лікар. Схожих думок Радіо Свобода почуло чимало.
Відкритим залишається питання, на які кошти збираються переносити Петра, адже, за попередніми підрахунками, це може обійтися московській скарбниці в 6 мільйонів доларів. І якщо знайдуться кошти, то куди ж його переносити? До Санкт-Петербурга, де вже є свій Петро у вигляді Мідного вершника? Чи до тих кількох міст, які висловили бажання пригріти у себе цього велетня (називають російські міста Петрозаводськ, Воронеж, Архангельск і навіть самопроголошену республіку Придністров’я).
Церетелі «бачить» Петра на Луб’янці, а Рогозін – у Брюсселі
Сам скульптор у питанні долі свого пам’ятника не втрачає почуття гумору. На прес-конференції у Москві він запропонував використати як можливість для нової адреси свого витвору дачу одного з російських депутатів Сергія Миронова (пропозиція Миронова, спікера верхньої палати російського парламенту, перевезти монумент до Петербурга викликала величезний резонанс).
«Я гадаю, що багато хто побудував собі дачі, отже можна мої скульптури туди перенести. Або є ще дуже добрий варіант: унікальна скульптура була – мистецтво для мистецтва це було – Дзержинський на Луб’янці. Кругла скульптура. А її знесли. От зараз би варто було перенести туди Петра, а на місце Петра перенести Дзержинського. Бо ж декотрі кричать, що, мовляв, велика скульптура... А Дзержинський якраз – маленька скульптура», – жартує Церетелі.
Глузує з приводу пам’ятника і російський посол при НАТО Дмитро Рогозін. У соціальній мережі Twitter він запропонував перенести церетелівського Петра до Брюсселя, де, на його думку, скульптура хлопчика-пісюна замаленька і не так вражає, а от би постать Петра Першого у столиці Євросоюзу...
Між тим, багато хто в Росії вважає, що існують набагато важливіші питання, ніж доля витвору Зураба Церетелі.
Наталія Душкіна, професор архітектури і внучка знаменитого архітектора Олексія Душкіна, каже Радіо Свобода, що ці теми, зокрема щодо постаті Церетелі, – «це все одно, що випустити пару зі свистка. Це такі собі популістські заходи, що відіграють роль кістки, яку кидають населенню, щоб не говорити про справді фундаментальні проблеми, які треба, не відкладаючи, вирішувати».
