– Щодо позаблоковості, то ми виходимо з того, що позаблоковість в українському контексті – це активна позиція України. По-друге, це нерозширення присутності України у військово-політичних блоках. По-третє, це дозволяє інтенсифікувати свою роботу із НАТО.
Наступне – проблема внутрішніх загроз. Ми виходимо з того, що Україна не має ворогів, що ми не чекаємо військової агресії проти нас. Тим часом ми вважаємо, що у різних полюсах України можуть приховуватися загрози, як в ініціюванні за її межами регіональних воєн, які вже ставалися. Друге – це відновлення інтенсивного розвитку подій у зоні заморожених конфліктів, які перебувають у межах територіальних національних інтересів. По-третє, військові змагання, що точаться у світі й зачіпають інтереси України. Мова йде про ПРО, можливість збільшення свого ядерного потенціалу Російською Федерацією і про серйозне посилення військової присутності у зоні територіальних кордонів України як із західного, так і зі східного боків.
– Україна заявляє про зацікавлення в участі у системі ПРО НАТО, яка, на думку альянсу, мала б складатися із двох скоординованих частин: російської та натовської. Як бути Україні, якщо НАТО і Кремль не домовляться щодо цього спільного складного проекту?
– Ми працюємо і шукаємо відповідну співпрацю із НАТО щодо дискусії про участь України у системі європейської системи ПРО. Найближчим часом відбудуться розширені дискусії щодо цього із Російською Федерацією. Зрозуміло, що у цій політиці ми вестимемо консультації з Росією, зважаючи на те, що мова йде про один військово-політичний та географічний простір, де інтереси України, Росії та Європи є спільними. Я не вірю, що можна збудувати якусь окрему систему ПРО, тому важлива колективна участь та дискусії у пошуках єдиної моделі, що включатиме раннє попередження про старти ракет, їхнє перехоплення, а також політику щодо обміну інформацією про попередження нападів. Це принципово важливо для України. Якщо ми не станемо частиною тих націй, що створять систему протидії ракетним загрозам, то можемо перетворитися на пасивний суб’єкт театру військових дій, бо основні перехоплення здійснюватимуться над територією України. Це якщо ми говоримо про наявні загрози, скажімо, з боку іранських ракет.
– Як відображена у проекті нової Стратегії нацбезпеки загроза кібернетичних атак, що, як відомо, може вразити державу не слабше за військову техніку?
– У вересні у Ялті ми проведемо засідання робочої підгрупи з питань кібернетичного захисту за участі всіх членів альянсу. Ми сьогодні про це повідомили НАТО. Підготовка вже розпочалася. Гадаю, що створена робоча група дозволить залучити до процесу протидії кібернетичним війнам. Вони відбуваються непомітно для світу, але їхня ефективність набагато переважає сучасну високоточну зброю. Тут Україна може отримати певні переваги, бо володіє високою системою університетських та прикладних знань, що дозволять діяти спільно. До того ж, обмін цими ресурсами значно простіший за технології виробництва сучасних літаків, танків чи кораблів.
– А як реагують на оприлюднену нову Стратегію нацбезпеки України представники НАТО? Чи були якісь зауваження?
– Зауважень не було жодного, окрім доволі цікавих пропозицій. Зокрема, з боку наших найближчих сусідів: Естонії, Латвії, Литви, Польщі. Були цікаві дискусії та констатація фактів, суть яких полягає в тому, що Україна є доволі відкритою та прозорою політичною системою, яка дозволяє вести діалог націй про перспективи співпраці з НАТО. Зрозуміло й те, що ми виходили із цілковитої підтримки як політики позаблоковості, так і політики співпраці з НАТО, що відображена у декларації Лісабонського саміту.
Наступне – проблема внутрішніх загроз. Ми виходимо з того, що Україна не має ворогів, що ми не чекаємо військової агресії проти нас. Тим часом ми вважаємо, що у різних полюсах України можуть приховуватися загрози, як в ініціюванні за її межами регіональних воєн, які вже ставалися. Друге – це відновлення інтенсивного розвитку подій у зоні заморожених конфліктів, які перебувають у межах територіальних національних інтересів. По-третє, військові змагання, що точаться у світі й зачіпають інтереси України. Мова йде про ПРО, можливість збільшення свого ядерного потенціалу Російською Федерацією і про серйозне посилення військової присутності у зоні територіальних кордонів України як із західного, так і зі східного боків.
– Україна заявляє про зацікавлення в участі у системі ПРО НАТО, яка, на думку альянсу, мала б складатися із двох скоординованих частин: російської та натовської. Як бути Україні, якщо НАТО і Кремль не домовляться щодо цього спільного складного проекту?
– Ми працюємо і шукаємо відповідну співпрацю із НАТО щодо дискусії про участь України у системі європейської системи ПРО. Найближчим часом відбудуться розширені дискусії щодо цього із Російською Федерацією. Зрозуміло, що у цій політиці ми вестимемо консультації з Росією, зважаючи на те, що мова йде про один військово-політичний та географічний простір, де інтереси України, Росії та Європи є спільними. Я не вірю, що можна збудувати якусь окрему систему ПРО, тому важлива колективна участь та дискусії у пошуках єдиної моделі, що включатиме раннє попередження про старти ракет, їхнє перехоплення, а також політику щодо обміну інформацією про попередження нападів. Це принципово важливо для України. Якщо ми не станемо частиною тих націй, що створять систему протидії ракетним загрозам, то можемо перетворитися на пасивний суб’єкт театру військових дій, бо основні перехоплення здійснюватимуться над територією України. Це якщо ми говоримо про наявні загрози, скажімо, з боку іранських ракет.
– Як відображена у проекті нової Стратегії нацбезпеки загроза кібернетичних атак, що, як відомо, може вразити державу не слабше за військову техніку?
– У вересні у Ялті ми проведемо засідання робочої підгрупи з питань кібернетичного захисту за участі всіх членів альянсу. Ми сьогодні про це повідомили НАТО. Підготовка вже розпочалася. Гадаю, що створена робоча група дозволить залучити до процесу протидії кібернетичним війнам. Вони відбуваються непомітно для світу, але їхня ефективність набагато переважає сучасну високоточну зброю. Тут Україна може отримати певні переваги, бо володіє високою системою університетських та прикладних знань, що дозволять діяти спільно. До того ж, обмін цими ресурсами значно простіший за технології виробництва сучасних літаків, танків чи кораблів.
– А як реагують на оприлюднену нову Стратегію нацбезпеки України представники НАТО? Чи були якісь зауваження?
– Зауважень не було жодного, окрім доволі цікавих пропозицій. Зокрема, з боку наших найближчих сусідів: Естонії, Латвії, Литви, Польщі. Були цікаві дискусії та констатація фактів, суть яких полягає в тому, що Україна є доволі відкритою та прозорою політичною системою, яка дозволяє вести діалог націй про перспективи співпраці з НАТО. Зрозуміло й те, що ми виходили із цілковитої підтримки як політики позаблоковості, так і політики співпраці з НАТО, що відображена у декларації Лісабонського саміту.
