Доступність посилання

25 Вересень 2017, Київ 22:05

Нарбут: обіцяні Азаровим газові домовленості – не є вирішенням проблеми


Олександр Нарбут, незалежний експерт з енергетичних питань

Київ – Останні переговори Президентів Віктора Януковича та Дмитра Медведєва ніякого поступу у вирішенні українсько-російського газового конфлікту не дали. А перспективи домовленостей, про які говорив український прем’єр Азаров не вирішують, а заморожують проблеми. Такі думки у розмові з Радіо Свобода висловив експерт з енергетичних питань Олександр Нарбут. Він зазначив, що наразі українська влада мала б змінити стратегію, поставити у пріоритети не капітальний ремонт ГТС, а диверсифікацію маршрутів та джерел газопостачання.

– Після візиту Президента Віктора Януковича до Москви Прем’єр-міністр Микола Азаров заявив про домовленості щодо початку переговорів стосовно перегляду українсько-російських газових контрактів. За його словами, сторони погодили створення тристороннього консорціуму з управління українською ГТС за участю Євросоюзу. І у листопаді 2011 року Росія має знизити ціну на газ для потреб України у бюджетній та соціальних сферах. Ну а Україна, у свою чергу, знизить тариф на транспортування російського газу до рівня собівартості. Потім, речник «Газпрому» Сергій Купріянов спростовував ці заяви. Але все ж що означають для України перспективи, про які говорив український прем’єр?

– Все, що відбувається останніми днями у газовій сфері, йдеться про переговори у Завидово, те, що цьому передувало, і те, що буде після цього, я б назвав формульним виразом «відкладені чи заморожені проблеми». Проблеми не вирішуються, не розглядаються у комплексі, а з їхнього контексту вириваються блоки, які можуть показати виборцям, що дії влади спрямовані на задоволення їхніх інтересів, чого насправді немає. Ось, наприклад, витік інформації, яка з’явилася після того, як міністр енергетики Юрій Бойко провів переговори зі своїм щотижневим співрозмовником, головою правління «Газпрому» Міллером. Вони прийшли і сказали, що у нас є прогрес, ми тут знаходимо певну комбінацію, завдяки якій Росія може знизити ціну газу, а Україна – ціну транзиту. Але це не вирішення проблеми. Для «Газпрому», як для суб’єкта, це буде нульовим балансом. Зниження вартості транзиту на півтора мільярда означає, що «Газпром» заплатить менше, і, відповідно, менше на цих півтора мільярда він отримає і від України. Прибутковість цих операцій залишиться на тому ж рівні, і дисбаланс у контрактах 2009 року не буде вирішений, не з’являться гарантії щодо транзиту конкретних обсягів російського газу, не буде збільшений тариф. Відтак, Україна буде поставлена в умови, коли вона не зможе виконати обов’язків за декларацією 2009 року щодо інвестування у ГТС. Що таке компанія, яка працюватиме на рівні собівартості? Це компанія, яка не отримуватиме прибутку, не буде інвестиційно привабливою, а отже, ні внутрішні, ні міжнародні інвестори не будуть давати їй коштів, тому що в неї не буде чим їх повертати.

– Щодо перспектив створення газового консорціуму між Україною, Росією та ЄС. Наскільки це реально і наскільки це цікаво Москві?

– Згадаю останній виступ пана Міллера, який прокоментував для журналістів результати переговорів. Він сказав абсолютно очевидну річ, що ніякі домовленості не можна вважати такими, що відбулися, допоки вони не підписані й не оформлені. Єдине, що він неточно зробив у цьому коментарі, це згадав контракти від 2009 року, проте чомусь упустив міжурядові домовленості, які діють до січня 2013 року. Щодо ж консорціуму, то Міллер сказав, що ніякого пріоритету та особливої уваги для Росії цей консорціум не має. Це є свідченням, що, як і раніше, найактивнішим об’єктом уваги Росії є українська газотранспортна інфраструктура. І коли наш Прем’єр-міністр розповідає про можливість просування у цьому напрямку, то він відкриває ті карти, які сьогодні російська сторона воліє не демонструвати громадськості.

– Чи змінилося щось в українсько-російському газовому конфлікті після останніх зустрічей?

– Лише риторика. Тональність лишилася тією ж. Сьогодні для України стратегічно важливо проводити глибоку реформу газового сектору, створювати конкурентну основу для постачання природного газу різними постачальниками. Зокрема, і великим «Газпромом», і незалежними виробниками газу з Росії, і компаніями, що видобувають газ у каспійському регіоні, як азербайджанськими, так і туркменськими. І це можливо, якщо наша газова інфраструктура отримає достойний розвиток у рамках нової компанії, яка буде управлятися на стратегічній основі з чітким розумінням, що сьогодні має реалізуватися парадигма не модернізації, не капітального ремонту, що робить нинішнє керівництво «Укртрансгазу» та «Нафтогазу», а парадигма розвитку. Тобто, створення нових напрямів діяльності цих компаній, забезпечених відповідними елементами інфраструктури, що дозволить говорити про реальну диверсифікацію джерел постачання та диверсифікацію маршрутів. І перше, і друге є основою для створення конкурентного ринку, який може дати бажаний ефект споживачу.

– Але ж газова труба йде через територію Росії?

– Чому? Ви, очевидно, чули про Транскаспійський газопровід, як про пріоритетний об’єкт уваги, як Євросоюзу, так і американських партнерів, Азербайджану, Туркменистану і тих, хто думає про створення «Набукко». Для нас це теж дуже важливо. Транскаспійський газопровід може мати продовження. Сьогодні вже є інфраструктура, яка проходить через Баку, Тбілісі і скоро вийде на Чорноморське узбережжя Грузії у Кулеві, де обладнаний порт, що належить азербайджанським державним компаніям і де планують будувати завод по зрідженню природного газу. Але, на мою думку, цей завод навіть не першочергова необхідність. Труба може бути продовжена через Чорне море, і проект «Білий потік» може бути модернізований у «білий потік плюс» чи «білий потік – Україна», проект з’єднання Чорноморського узбережжя Кавказу з Чорноморським узбережжям Криму в районі Феодосії чи Керчі – це найбільш вигідні точки для подальшого приєднання цієї труби до української газотранспортної інфраструктури та транзиту цього газу як для українських споживачів, так і для Європи.
  • 16x9 Image

    Тетяна Ярмощук

    Працюю на Радіо Свобода з 2005 року. Укладач та ведуча Ранкової Свободи, пишу на енергетичну та економічну тематику. 2006 року закінчила Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. А у 2009-му – Інститут політичних наук. 

Ваша думка

Показати коментарі

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG