Нове дослідження Світового банку має довгу назву: «Ляльководи: як корупціонери використовують легальні структури для того, щоб приховати вкрадені активи, і що з цим робити». А суть його полягає у тому, що корупціонери всього світу використовують легальні способи приховування своїх нечесно здобутих статків, і що з цим потрібно боротися активніше. Але це, звичайно, непросто, говорить головний автор звіту, міжнародний юрист Еміль ван дер Дус де Вільбуа.
«Якщо ви візьмете будь-який випадок, коли високопоставлений чиновник чи диктатор намагається вкрасти гроші своєї країни, то він, звичайно, не реєструє їх на своє ім’я. Звичайно, він використовує підставні компанії та банківські рахунки, тож будь-яке розслідування зможе отримати лише назву компанії, але не того, хто за нею стоїть», – пояснює експерт, що очолює проект Світового банку.
Головною рекомендацією авторів дослідження є – більше прозорості у корпоративній структурі. Світовий банк рекомендує реєстраційним органам збирати більше інформації про компанії протягом усього терміну їхньої діяльності. І в цьому, за словами Еміля ван дер Дус де Вільбуа, намітився значний прогрес у багатьох країнах.
Проект, яким керує експерт, допомагає країнам знайти і повернути вкрадені гроші. Але наскільки успішними є такі зусилля?
«Був відомий випадок, який стався ще до появи нашої ініціативи – це повернення від 300 до 400 мільйонів доларів (тоді), зараз ця сума, здається, навіть збільшилася, до Нігерії. Йдеться про гроші, вкрадені колишнім диктатором цієї країни Сані Абачі. Ці гроші були повернуті зі Швейцарії до Нігерії. Також після того Нігерії вдалося повернути гроші у ще кількох випадках», – розповів Еміль ван дер Дус де Вільбуа.
На запитання про те, чи має Україна шанс повернути щось із тих понад 300 мільйонів доларів, які вивіз Павло Лазаренко, він зауважив, що не коментує окремі випадки. Але на загал зазначив, що такі процеси можуть тривати роками, якщо не десятиліттями. Головне – їх почати. Але з українського боку до групи з повернення вкрадених активів із цього приводу ніхто не звертався.
«Якщо ви візьмете будь-який випадок, коли високопоставлений чиновник чи диктатор намагається вкрасти гроші своєї країни, то він, звичайно, не реєструє їх на своє ім’я. Звичайно, він використовує підставні компанії та банківські рахунки, тож будь-яке розслідування зможе отримати лише назву компанії, але не того, хто за нею стоїть», – пояснює експерт, що очолює проект Світового банку.
Головною рекомендацією авторів дослідження є – більше прозорості у корпоративній структурі. Світовий банк рекомендує реєстраційним органам збирати більше інформації про компанії протягом усього терміну їхньої діяльності. І в цьому, за словами Еміля ван дер Дус де Вільбуа, намітився значний прогрес у багатьох країнах.
Проект, яким керує експерт, допомагає країнам знайти і повернути вкрадені гроші. Але наскільки успішними є такі зусилля?
«Був відомий випадок, який стався ще до появи нашої ініціативи – це повернення від 300 до 400 мільйонів доларів (тоді), зараз ця сума, здається, навіть збільшилася, до Нігерії. Йдеться про гроші, вкрадені колишнім диктатором цієї країни Сані Абачі. Ці гроші були повернуті зі Швейцарії до Нігерії. Також після того Нігерії вдалося повернути гроші у ще кількох випадках», – розповів Еміль ван дер Дус де Вільбуа.
На запитання про те, чи має Україна шанс повернути щось із тих понад 300 мільйонів доларів, які вивіз Павло Лазаренко, він зауважив, що не коментує окремі випадки. Але на загал зазначив, що такі процеси можуть тривати роками, якщо не десятиліттями. Головне – їх почати. Але з українського боку до групи з повернення вкрадених активів із цього приводу ніхто не звертався.
