Київ – Про Вацлава Гавела, його філософське розуміння і практичне втілення принципу свободи розповів в інтерв’ю Радіо Свобода письменник, філософ і колишній дисидент Євген Сверстюк.
– Українці більше знають Вацлава Гавела як політика й колишнього дисидента. Однак він був ще й письменником та мислителем, філософом. Розкажіть, будь ласка, про категорію свободи в його системі світосприйняття.
– Вацлав Гавел не любив філософських розмов. Це був від природи обдарований, вільний чоловік, він втілював у собі той принцип свободи, а не говорив про нього.
І він показував, що таке свобода. Свобода для нього є звільнення людини від насильства і повернення її до природної норми. Бути вільним – значить мислити і діяти за голосом совісті і за поняттями честі, повернутися до традиційної любові до ближнього і спілкування з ближнім, замість стеження за ближнім і ґвалтування свободи ближнього.
– А що Вацлав Гавел говорив про проблему свободи в посттоталітарному суспільстві, зокрема і в українському?
– Він говорив про велике зло, співучасниками якого ми були, і що нема жодного вождя й тирана, який міг би отримати цілий народ і вести його, якщо б він не мав підтримки. Отже, фактично нації були заручниками й помічниками цього. І зараз проблема звільнення від цього полягає в тому, щоб усвідомити свою вину і свою причетність до того режиму, належно оцінити свою участь і зрозуміти, як це було побудовано – побудовано на принципі насильства над людиною і позбавлення її свободи.
Він, як президент, осмислював історію своєї країни, осмислював, те що трапилося. У народі говорять, що добро і зло приходять тричі. Він бачив велике зло, яке приходило двічі: в образі двох вождів – Гітлера і Сталіна.
Він говорив: зло приходило двічі, і ми не повинні допустити, щоб воно прийшло втретє, тому ми повинні гуртуватися, будувати громадянське суспільство. І ми повинні розуміти, що наші вороги – це наша байдужість, наша пасивність, індиферентизм, безвідповідальність, наша несвобода. До цього привчили нас при тоталітарному режимі.
– В одному зі своїх есеїв Вацлав Гавел пише про «життя у брехні» і «життя в правді». Чи проводив він паралель між правдою і свободою?
– Звичайно, для Гавела свобода будується на правді. Але свобода не є абсолютною свободою дикуна, який робить все, що хоче. Свобода – це правда і закон, можливість діяти відповідно до совісті, правди і закону.
Тож Вацлав Гавел закликав нації до оновлення, до відповідальності за своє життя і до активності. Він закликав демократичним способом обирати очільників, людей чесних, яким можна вірити, людей, які можуть представляти народ.
Після погроз і арештів, після Оксамитової революції у 1989 році він став президентом. Він став розголошувати ці принципи і способи боротьби за свободу у світі. І в тому був успіх Гавела – він на всіх трибунах, на найвищих трибунах того часу – європейських, американських – проголошував оці нові демократичні принципи оновлення.
Він був почутий саме тому, що говорив усе дуже конкретно, дуже щиро і правдиво, він не скаржився на попередній режим і на злих духів історії.
– Українці більше знають Вацлава Гавела як політика й колишнього дисидента. Однак він був ще й письменником та мислителем, філософом. Розкажіть, будь ласка, про категорію свободи в його системі світосприйняття.
Свобода для нього є звільнення людини від насильства і повернення її до природної норми
– Вацлав Гавел не любив філософських розмов. Це був від природи обдарований, вільний чоловік, він втілював у собі той принцип свободи, а не говорив про нього.
І він показував, що таке свобода. Свобода для нього є звільнення людини від насильства і повернення її до природної норми. Бути вільним – значить мислити і діяти за голосом совісті і за поняттями честі, повернутися до традиційної любові до ближнього і спілкування з ближнім, замість стеження за ближнім і ґвалтування свободи ближнього.
– А що Вацлав Гавел говорив про проблему свободи в посттоталітарному суспільстві, зокрема і в українському?
Він говорив: зло приходило двічі, і ми не повинні допустити, щоб воно прийшло втретє
– Він говорив про велике зло, співучасниками якого ми були, і що нема жодного вождя й тирана, який міг би отримати цілий народ і вести його, якщо б він не мав підтримки. Отже, фактично нації були заручниками й помічниками цього. І зараз проблема звільнення від цього полягає в тому, щоб усвідомити свою вину і свою причетність до того режиму, належно оцінити свою участь і зрозуміти, як це було побудовано – побудовано на принципі насильства над людиною і позбавлення її свободи.
Він, як президент, осмислював історію своєї країни, осмислював, те що трапилося. У народі говорять, що добро і зло приходять тричі. Він бачив велике зло, яке приходило двічі: в образі двох вождів – Гітлера і Сталіна.
Він говорив: зло приходило двічі, і ми не повинні допустити, щоб воно прийшло втретє, тому ми повинні гуртуватися, будувати громадянське суспільство. І ми повинні розуміти, що наші вороги – це наша байдужість, наша пасивність, індиферентизм, безвідповідальність, наша несвобода. До цього привчили нас при тоталітарному режимі.
– В одному зі своїх есеїв Вацлав Гавел пише про «життя у брехні» і «життя в правді». Чи проводив він паралель між правдою і свободою?
Свобода – це правда і закон, можливість діяти відповідно до совісті, правди і закону
– Звичайно, для Гавела свобода будується на правді. Але свобода не є абсолютною свободою дикуна, який робить все, що хоче. Свобода – це правда і закон, можливість діяти відповідно до совісті, правди і закону.
Тож Вацлав Гавел закликав нації до оновлення, до відповідальності за своє життя і до активності. Він закликав демократичним способом обирати очільників, людей чесних, яким можна вірити, людей, які можуть представляти народ.
Після погроз і арештів, після Оксамитової революції у 1989 році він став президентом. Він став розголошувати ці принципи і способи боротьби за свободу у світі. І в тому був успіх Гавела – він на всіх трибунах, на найвищих трибунах того часу – європейських, американських – проголошував оці нові демократичні принципи оновлення.
Він був почутий саме тому, що говорив усе дуже конкретно, дуже щиро і правдиво, він не скаржився на попередній режим і на злих духів історії.
