Доступність посилання

24 Листопад 2017, Київ 06:07

Прогнози президентських виборів у Росії


Не просто домінування Путіна, а розігрування спектаклю всенародного «одобрямсу»

Лев Гудков

Від цього тижня офіційно починається передвиборна кампанія до виборів президента Росії. Власне, цей старт відкритий лише для опонентів Володимира Путіна, бо його команда не припиняла вести агітацію за нього весь час, починаючи зі скандальної рокіровки його з Дмитром Медведєвим.

За останнім опитуванням Левада-центру, здійсненим із 27 по 30 січня 2012 року, у виборах 4 березня збираються взяти участь дві третини від дорослого населення Росії (точніше, 60%, що трохи більше, ніж було на парламентських виборах у грудні минулого року).

(Путін) може отримати від 55 до 63 відсотків голосів тих, хто збирається взяти участь у виборах. Іншими словами, він виграє вже в першому турі
За Володимира Путіна готові проголосувати сьогодні 42% від усіх, хто має право голосу, а це означає, що він може отримати від 55 до 63 відсотків голосів тих, хто збирається взяти участь у виборах. Іншими словами, він виграє вже в першому турі.

За всіх інших кандидатів, разом узятих, можуть віддати голоси приблизно 27% від потенційних виборців, або 35% від тих, хто вже готовий прийти до виборчих урн і визначився з тим, за кого голосувати.

Троє з них, Геннадій Зюганов, Володимир Жиріновський і Сергій Миронов, – давно відомі фігури підставних опонентів влади, ветерани всіх виборчих кампаній. Шансів на перемогу вони не мають ніяких, і їхній політичний капітал складається з наданих Кремлем можливостей демонструвати самих себе, переконливо доводячи очевидну слабкість будь-якої системно, тобто придворної, опозиції.

На другому місці за числом потенційних прихильників є незмінний і добряче вже набридлий навіть комуністам Геннадій Зюганов (11% від усіх виборців чи 15% від числа тих, хто має намір брати участь у виборах), на третьому Володимир Жиріновський (8% і 12%, відповідно).

Нове обличчя: Прохоров

(Прохоров) має певний потенціал зростання, який ґрунтується на ілюзіях ліберальної частини російського електорату
За ним іде мільярдер Михайло Прохоров, який швидко набирає популярності, нове обличчя на політичному кону (4 і 6 відсотків). За всієї неясності його політичної програми і складу «його майбутнього уряду», він має певний потенціал зростання, який ґрунтується на ілюзіях ліберальної частини російського електорату, що він зможе, якщо якимсь дивом опиниться нагорі, при владі, якщо не як президент, то як прем’єр-міністр путінського уряду, провадити політику необхідних інституційних реформ, домогтися зближення з Європою і послабити напруженість у відносинах із сусідніми країнами.

Ставлення до нього російських демократів, супротивників Путіна дуже суперечливе і має відтінок погано прихованої недовіри: вони бачать у ньому черговий кремлівський проект, призначений відтягти на себе частину голосів опозиції і тим самим послабити кожного окремого кандидата, тим самим посиливши електорат нинішнього прем’єра.

Михайло Прохоров відтіснив останнього з зареєстрованих кандидатів, Сергія Миронова (3 і 5 відсотків, відповідно). Такий результат недвозначно свідчить про слабкий політичний ресурс підтримки виборців «Справедливої Росії», успіх якої на нещодавніх парламентських виборах пов’язаний був саме з наростанням протестних настроїв, готовністю голосувати «проти всіх», а не з симпатією до її лідерів чи з довірою до програмової стратегії цієї партії. Не випадково тому лідером цієї партії на президентських виборах був затверджений саме Миронов, а не сильніші політичні фігури, як-то Оксана Дмитрієва чи Геннадій Гудков, які висловлювалися значно рішучіше і більш критично на адресу нинішньої адміністрації в Кремлі і всієї путінської корумпованої команди і негативно оцінювали й результати їхнього 12-річного правління в Росії.

Влада має перевагу, та все одно боїться

…Не просто домінування Путіна, а розігрування спектаклю майбутнього всенародного «одобрямсу»
Співвідношення ресурсів Путіна і будь-якого іншого кандидата, відібраного ним для майбутнього виборчого спектаклю «демократія в Росії», свідчить не просто про домінування Путіна, а про розігрування спектаклю майбутнього всенародного «одобрямсу».

Але навіть таке очевидне переважання очікуваних голосів не заспокоює чинну російську владу, яка виявляє всі ознаки невпевненості, а часом навіть паніки, бо довготривалий тренд політичних настроїв у країні вказує на повільний, але невпинний спад довіри до національного лідера і дедалі більшу делегітимацію авторитарного режиму.

Невдоволення владою, яке стало справді помітним лише восени 2010 року, охоплює тим часом меншу частину населення, яку оцінюють приблизно в 30–35 відсотків населення (у найрізкішій формі, «Путіне, йди геть», воно виявлене тільки в 21% від опитаних). Але влада вочевидь не знає, як на нього реагувати, що стоїть за цим протестом і що робити в такій ситуації.

Пропаганда замість змін

Режим не готовий щось серйозно змінювати… Влада обмежується звичними і зрозумілими всьому народові заходами дискредитації дедалі сильнішої опозиції
Режим не готовий щось серйозно змінювати, як випливає з плутаних і малозрозумілих статей прем’єра. Влада обмежується сьогодні звичними і зрозумілими всьому народові заходами дискредитації дедалі сильнішої опозиції, демонстрацією сили і «масовості» своєї підтримки, особливо в провінції, в «глибинці», яку протиставляють москвичам, що «зажерлися» і виходять на мітинг у «норкових шубах» і «шестисотих мерседесах».

Пропаганда лякає населення «помаранчевими» загрозами, катастрофами, розпадом країни чи встановленням панування США над Росією, неминучими, якщо народ не проголосує за Путіна
На телебаченні різко зросла питома вага пропаганди, що лякає населення «помаранчевими» загрозами, катастрофами, розпадом країни чи встановленням панування США над Росією, неминучими в разі, якщо народ не проголосує за Путіна. Терміново організуються пропутінські мітинги і демонстрації, на яких оратори з числа прокремлівських політологів і журналістів (Сергій Кургінян, Максим Шевченко, Михайло Леонтьєв, Сергій Марков та інші) кричать про необхідність врятувати Росію.

Поки що з того нічого, крім конфузу, не виходить, бо народ, зігнаний у величезних кількостях на демонстрацію в парк на Поклонній горі (влада називала числа і 138 тисяч, і навіть 190 тисяч, хоча присутні спостерігачі говорили про 50–60 тисяч) того ж дня, коли відбулися й хода та мітинг опозиції, швидко розбігався або скандально вимагав грошей за свою присутність на морозі й дуже обурювався недоплатами чи повною відсутністю грошей, що бурхливо обговорювали в інтернеті. На 23 лютого в Москві заявлена ще одна акція путінського передвиборного штабу з участю 200 тисяч людей.

Сумнівів у путінській перемозі сьогодні немає. Загальна маса (його прихильників) принаймні в півтора раза перевищує кількість невдоволених, які виступають за зміну режиму
Але в будь-якому разі сумнівів у путінській перемозі сьогодні немає. За нього готові голосувати бідна і депресивна периферія (село, малі і середні міста), бюджетники і працівники держпідприємств, які чекають від влади на виконання нею щедрих обіцянок і реалізації тієї піклувальної соціальної політики, що була заявлена режимом, силовики, які отримали відчутне підвищення зарплатні перед виборами, бюрократія, тісно пов’язана з найвищою владою. Їхня загальна маса принаймні в півтора раза перевищує кількість невдоволених, які виступають за зміну режиму.

Проти Путіна налаштоване головно населення великих міст, де значно помітніше розвинена ринкова інфраструктура, а люди не так залежать від держави, де сформувався прошарок так званого «середнього класу», самодіяльних і підприємливих людей, більш освічених та інформованих, і щонайсильніше стривожених перспективою збереження авторитарного консервативного режиму ще на 12 років.

Лев Гудков – російський соціолог, директор Аналітичного центру Юрія Левади (Левада-центру), Москва

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

Ваша думка

Показати коментарі

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG