Президент Віктор Янукович своїм указом запровадив ухвалене в п’ятницю рішення Ради національної безпеки і оборони про нову редакцію Воєнної доктрини України.
Як визначено в документі, Воєнна доктрина має оборонний характер: Україна не вважає жодну державу (коаліцію держав) своїм воєнним противником, але визнаватиме потенційним воєнним противником державу (коаліцію держав), дії або наміри якої матимуть ознаки загрози застосування воєнної сили проти України.
Серед найактуальніших тенденцій розвитку воєнно-політичної обстановки у світі та внутрішніх умов, які можуть суттєво впливати на вирішення проблемних питань воєнно-політичних відносин, названо, серед іншого, незавершеність договірно-правового оформлення державного кордону України, внаслідок чого зберігається ймовірність висунення територіальних претензій до України та виникнення суперечок між державами; прояви сепаратизму, спричинені незадоволенням культурних потреб національних меншин, низьким рівнем життя населення та особливостями національно-етнічної політики суміжних із Україною держав; втручання у внутрішні справи України з боку інших держав із метою загострення соціально-політичних, міжконфесійних та міжетнічних відносин; посилення конкуренції за доступ до сировинних ресурсів та за контроль над маршрутами їхньої доставки на ринки споживання.
Україна розглядає як воєнно-політичні ризики або виклики, що підвищують рівень загрози застосування воєнної сили проти України, такі наміри чи дії держав, коаліцій держав, як: висування територіальних претензій; заклики або спроби щодо перегляду наявних державних кордонів; нарощення угруповань військ та озброєнь поблизу кордонів України, створення нових, розширення і модернізація наявних військових баз та об’єктів; активізація розвідувальної діяльності спеціальних служб іноземних держав, а також іноземних організацій проти України; проведення інформаційно-психологічних заходів щодо дестабілізації соціально-політичної обстановки, міжетнічних та міжконфесійних відносин в Україні або її окремих регіонах і місцях компактного проживання національних меншин; застосування політичних і економічних санкцій проти України; застосування воєнної сили в регіоні або за участю держав регіону; підтримка сепаратизму; виправдання застосування воєнної сили як засобу вирішення міждержавних спорів; послаблення законодавчих обмежень щодо застосування воєнної сили за межами власної території.
Водночас, враховуючи тенденції та умови розвитку воєнно-політичної обстановки у світі, Україна вважає, що збройна агресія, в результаті якої може виникнути локальна або регіональна війна проти неї, в середньостроковій перспективі є малоймовірною, мовиться в документі.
Як визначено в документі, Воєнна доктрина має оборонний характер: Україна не вважає жодну державу (коаліцію держав) своїм воєнним противником, але визнаватиме потенційним воєнним противником державу (коаліцію держав), дії або наміри якої матимуть ознаки загрози застосування воєнної сили проти України.
Серед найактуальніших тенденцій розвитку воєнно-політичної обстановки у світі та внутрішніх умов, які можуть суттєво впливати на вирішення проблемних питань воєнно-політичних відносин, названо, серед іншого, незавершеність договірно-правового оформлення державного кордону України, внаслідок чого зберігається ймовірність висунення територіальних претензій до України та виникнення суперечок між державами; прояви сепаратизму, спричинені незадоволенням культурних потреб національних меншин, низьким рівнем життя населення та особливостями національно-етнічної політики суміжних із Україною держав; втручання у внутрішні справи України з боку інших держав із метою загострення соціально-політичних, міжконфесійних та міжетнічних відносин; посилення конкуренції за доступ до сировинних ресурсів та за контроль над маршрутами їхньої доставки на ринки споживання.
Україна розглядає як воєнно-політичні ризики або виклики, що підвищують рівень загрози застосування воєнної сили проти України, такі наміри чи дії держав, коаліцій держав, як: висування територіальних претензій; заклики або спроби щодо перегляду наявних державних кордонів; нарощення угруповань військ та озброєнь поблизу кордонів України, створення нових, розширення і модернізація наявних військових баз та об’єктів; активізація розвідувальної діяльності спеціальних служб іноземних держав, а також іноземних організацій проти України; проведення інформаційно-психологічних заходів щодо дестабілізації соціально-політичної обстановки, міжетнічних та міжконфесійних відносин в Україні або її окремих регіонах і місцях компактного проживання національних меншин; застосування політичних і економічних санкцій проти України; застосування воєнної сили в регіоні або за участю держав регіону; підтримка сепаратизму; виправдання застосування воєнної сили як засобу вирішення міждержавних спорів; послаблення законодавчих обмежень щодо застосування воєнної сили за межами власної території.
Водночас, враховуючи тенденції та умови розвитку воєнно-політичної обстановки у світі, Україна вважає, що збройна агресія, в результаті якої може виникнути локальна або регіональна війна проти неї, в середньостроковій перспективі є малоймовірною, мовиться в документі.
