Львів – Цього тижня в Україні розпочинається наступна хвиля мобілізації. Однак ще до її початку чимало чоловіків залишили державу, щоб уникнути призову, констатують фахівці. А інші чоловіки, навпаки, просяться воювати. Нодар Каралашвілі, громадянин Грузії, який проживає у Львові. Чоловік звернувся до президента з проханням прискорити надання йому українського громадянства, щоб він міг захищати цю державу.
Майже щодня 39-річний Нодар Каралашвілі приходить з маленьким сином допомагати у волонтерський центр. Він навчив волонтерів правильно плести захисну сітку. У чоловіка майже двадцятирічний військовий досвід. Адже брав участь у громадянській війні у Грузії у 1991-1993 роках, у військовому конфлікті у місті Галі, що на території Абхазії, доводилось і у пізніші роки брати до рук зброю, щоб відстоювати незалежність Батьківщини.
Дружина Нораба – українка зі Львова, тут родина виховує сина. Чоловік подав заяву у військкомат, щоб його мобілізували. Але у відповідь почув, що спершу має отримати громадянство України.
Я хочу, щоб мої діти були патріотами у тій країні, де вони живуть. У мене є «синдром війни», тобто готовність до неї. Я люблю мир, а миру без готовності до війни не буває
«Я своє відвоював у своїй країні. Я патріот і хочу, щоб мої діти були патріотами у тій країні, де вони живуть. У мене є «синдром війни», тобто готовність до неї. Я люблю мир, а миру без готовності до війни не буває. В Україні, де я зараз живу, вбивали останні двадцять три роки дух патріотизму. Тут зараз є проблема – війна. Ніколи б її не було, ніхто б не наважився на неї, якби в країні була готовність до війни», – говорить співрозмовник.
Нораб очікує на громадянство
Нораб на початку грудня подав документи на отримання українського громадянства, щоб мобілізуватись в українську армію. Нещодавно в адміністрації президента повідомили, що справа перебуває на розгляді державної міграційної служби.
Волонтери зі Львова, зі свого боку, звернулись до президента з проханням пришвидшити надання українського громадянства Норабу Каралашвілі. Писав такі листи і він.
Я тут живу і хочу бути українцем, хоча я грузин. Держава хоче силою завоювати іншу, ми маємо захистити свою землю, свою Батьківщину
«Я тут живу і хочу бути українцем, хоча я грузин. Держава хоче силою завоювати іншу, ми маємо захистити свою землю, свою Батьківщину. Для прикладу, я приїду у Москву і скажу, що Кремль це мій будинок. Кому це сподобається? Але якби у мене була сила... Якщо вся Європа об’єднається, всі люди постануть, то і Кремль впаде».
Перш аніж відправитись на передову, каже Нораб, важливо пройти навчання разом зі своїми бойовими друзями, щоб побачити очі кожного і пізнати краще. Бо на війні, твій товариш, захищає тебе, а ти його. Війну в Україні він вважає закономірною, говорить, що держава повинна пройти таку важку долю, тяжке випробування.
Українцям слід проснутись, поки не пізно, бо коли танки підуть далі, це вже буде пізно. Ми у Грузії у 2008 це проходили
«Треба любити один одного і свою землю. А в Україні це в останні роки пропадало і забулось. Тих людей, які воюють сьогодні на Сході, дуже мало на 44 мільйонну країну. Українцям слід проснутись, поки не пізно, бо коли танки підуть далі, це вже буде пізно. Ми у Грузії у 2008 це проходили».
За його словами, від російської пропаганди відмежуватись дуже складно. Бо це поведінка країни-завойовника, але переконаний, що лише об’єднавшись з усіма народами, які знають і на собі десятиліттями відчували радянські репресії і брехню, можна домогтись миру.
