Нам важливі зустрічі з ув’язненими на непідконтрольній території – голова місії ООН з прав людини

Експерти Моніторингової місії з прав людини в Україні – одні з небагатьох, хто має змогу перебувати на непідконтрольній Україні території Донбасу. Місія працює в Україні з 2014-го, документуючи випадки порушення прав людини. У четвер експерти презентують свою чергову доповідь. Що змінилося за час конфлікту на сході та анексії Криму? Як працюють експерти ООН на контрольованій проросійськими угрупованнями території? Про це Радіо Свобода говорить із головою Моніторингової місії ООН з прав людини Фіоною Фрейзер та спеціалістом з прав людини Марком Бояніком, що займається моніторингом ситуації в анексованому Криму.

– Яка кількість заручників і полонених залишаються у зоні конфлікту на Донбасі, і чи відомо, в яких умовах їх утримують?

​Фіона Фрейзер: Загальна кількість людей, затриманих у зв’язку з конфліктом, невідома. І це одна з причин, чому дуже важливо мати доступ до місць позбавлення волі як на території, контрольованій владою, так і на території, підконтрольній озброєним групам, щоб мати повне розуміння кількості таких людей.

– А який доступ зараз мають ваші експерти?

Фіона Фрейзер: Що стосується територій, які підконтрольні владі, то у нас є повний доступ до пенітенціарної системи – це і колонії, і СІЗО, і у нас є обмежений доступ у місця тримання під вартою, які перебувають під юрисдикцією Служби безпеки України. Що стосується території, яка контролюється озброєними групами, в нас дуже обмежений доступ на цих територіях, ситуативний, ad hoc (як виняток – ред.). Ми багато говоримо про те, що нам потрібен більший доступ як до осіб, затриманих у зв’язку з конфліктом, так і до засуджених до конфлікту.

– Цей ситуативний доступ дає можливість спілкуватися із затриманими людьми?

​Фіона Фрейзер: Загальний принцип нашої роботи – це конфіденційні зустрічі із затриманими або ув’язненими. Це найголовніше, що ми маємо отримати, коли заходимо до місць позбавлення волі. Стосовно території, яка підконтрольна владі, то ми можемо зустрічатися та спілкуватися з тим, з ким бажаємо, і проводити конфіденційні бесіди з особами, які позбавлені волі або мають обмеження. Стосовно територій, які підконтрольні озброєним групам, там ще ведеться ця робота, в першу чергу, щоб а) отримати доступ і б) щоб отримати можливість таких конфіденційних зустрічей.

– У попередніх звітах місія та інші правозахисні організації повідомляли про проблему «таємних ізоляторів СБУ», в які вони не могли отримати доступ. Чи була якась реакція на ці звіти керівництва СБУ, і чи побачили ви ті місця, які хотіли побачити?

Фіона Фрейзер: Була реакція СБУ на ті звіти, які робили ми та інші організації, також був візит підкомітету ООН із запобігання катуванням, якраз представниками цього підкомітету був відкритий доступ, вони могли відвідати усі ті місця, які вони хотіли відвідати, і звіт комітету буде опублікований у найближчому майбутньому. Ми все ще працюємо над тим, щоб отримати доступ у деякі місця, які хотіли б відвідати, ці переговори ще в дії, ми сподіваємось на більшу відкритість.

– У результаті цих візитів експерти отримали спростування чи підтвердження, що там є «таємні в’язниці»? І чи стоїть досі питання, що людей десь утримують у системі СБУ таємно?

Фіона Фрейзер: Доступ отримав подкомітет ООН із запобігання катуванням, і я не можу прокоментувати, бо це незалежна організація. Вони нададуть свій звіт. Що стосується наших висновків та спостережень, ми продовжуємо отримувати інформацію, припущення про наявність таких місць, про людей, які там перебувають. Звісно, ми повинні їх ще підтвердити.

– До питання прав людини у Криму. Багато незалежних журналістів там нині перебувають під тиском російської влади і спецслужб. Проти нашого колеги, автора Радіо Свобода і «Крим.Реалії» Миколи Семени, ФСБ Росії зараз проводить кримінальне розслідування за статтю, опубліковану у вересні минулого року, і йому загрожує до 5 років позбавлення волі. Чи потрапляють такі факти в звіти ООН?

Марк Боянік: Загалом є серйозний занепад у дотриманні фундаментальних свобод людини у Криму. Одна з таких свобод – це свобода слова і медіа.Це ілюструють широко відомі випадки: справа Анни Андрієвської, справа Миколи Семени. Важко назвати конкретну кількість, але якщо говорити про тенденцію, зрозуміло, що ми можемо говорити про загальний занепад у можливості говорити вільно, поширювати і отримувати об’єктивну й перевірену інформацію. Це спостерігається відтоді, як Крим де-факто опинився під «суверенітетом» Росії, і ситуація не покращилася за останні місяці.

– Чи є реакції на звіти моніторингової місії зі сторони Росії? Адже звіти щодо Криму напряму стосуються держави-окупанта.

Марк Боянік: Росія не реагує прямо, контактуючи з нами. Але вони реагують, видаючи заяви, що є публічними.

Фіона Фрейзер: Після того, як ми публікуємо звіт, завжди є публічна реакція: з публічними заявами виступає Міністерство закордонних справ, зокрема, Росії, це відкриті заяви, вони доступні. Крім того, звіт обговорюється в різних міжнародних структурах, наприклад, у Раді з прав людини в Женеві, а деякі аспекти звіту іноді розглядаються і на Раді безпеки ООН у Нью-Йорку, де інші держави, враховуючи Росію, також висловлюються, і можна зрозуміти їхнє ставлення до того, що мітиться у звіті.

– Ви помічаєте якісь загальні зміни з правами людини в Криму, ситуація покращується чи погіршується?

​Марк Боянік: Ми не бачимо радикальних змін. Але я б описав ситуацію як поступове звуження громадянських свобод. Якщо взяти фундаментальні свободи – вираження поглядів, зборів, віросповідання – у минулі 2,5 роки ми бачимо, що люди мають все менше і менше можливості виражати те, що вони хочуть виражати.

Якщо говорити про 2016 рік – то це був рік, коли заборонили Меджліс. Це, очевидно, важлива і небажана зміна, яка сталась, на наш погляд. Тому що ця організація була визнана «екстремістською» і поставлена поза законом з точки зору російського законодавства. Це має цілком конкретні наслідки для тих, хто продовжує підтримувати Меджліс.

І інший тренд, який ми бачимо, – це різке зростання кількості людей, які заарештовані на ґрунті того, що вони є членами так званих «екстремістських груп», наприклад, «Хізб ут-Тахрір». Цього року ми бачимо 15 осіб, заарештованих за звинуваченням у належності до «Хізб ут-Тахрір», тоді як, приміром, у 2014 році ми мали 4 людини, заарештованих за таким звинуваченням.

Додам ще одну річ: людей продовжують арештовувати на підставі занадто загального і викривленого трактування положень Кримінального кодексу Росії – як то тероризм, екстремізм чи захист територіальної цілісності.

І, зрештою, ми маємо занепокоєння з приводу забезпечення справедливого судочинства і дотримання прав людини, яке має бути гарантоване кожному, хто утримується в ув’язненні – і дуже часто не гарантується.

– Чи відомі Вам факти стеження за людьми в Криму? Чи справді небезпечно говорити, писати електронні листи, виходити на мітинги?

Марк Боянік: Це не виключено. Особливо, коли ваші публічні заяви, або заяви, які ви можете поширювати, містять елементи критики. І це, я вважаю, дуже важливо для розуміння поточної ситуації в Криму. Це місце, де, на жаль, сьогодні неможливо мати альтернативний погляд. Погляд, який офіційно не санкціонований і не підтримується фактичною «владою». Чи ви робите заяву, чи ви поширюєте меседж у соціальних медіа, чи ви намагаєтесь пікетувати, проводити демонстрацію чи мітинг біля публічної будівлі – будь-яка активність, яка виглядає як прояв критики, ризикує отримати жорстку реакцію. Ви ризикуєте потрапити у розшук, під кримінальне обвинувачення, залежно від обставин.

– Ви маєте інформацію про умови утримання в’язнів у кримських тюрмах?

Марк Боянік: Це дуже складне запитання. Ви знаєте, що існує контакт між уповноваженими з прав людини України та Росії щодо переведення деяких в’язнів з Криму до материкової України. Ми бачимо, що поки що ці контакти не були успішними.

Що ми бачимо як проблему в цілому? Ми маємо досить багато ув’язнених, переведених з Криму до Росії. Деякі автоматично переводяться до Росії, тому що немає відповідних умов у Криму. До прикладу, жінки, засуджені в Криму, автоматично переводяться до Росії, тому що в Криму немає жіночих колоній. Є й інші категорії людей, які переводяться. Це призводить до ізоляції цих людей від своїх родин, які залишаються в Криму або в Україні. Це справді викликає серйозну стурбованість.

Як і ситуація з охороною здоров’я ув’язнених: ми бачимо людей – чи утримуваних у Криму, чи переведених до Росії, – які не отримують ефективної медичної допомоги з точки зору лікування, яке вони повинні отримувати, або ж коли вони потребують госпіталізації, але їх не госпіталізують, і нам відомі також випадки, коли це закінчилося смертю.

– Що з в’язницями на непідконтрольній Україні частині Донбасу, що відомо про умови утримання ув’язнених там, і чи є можливість перевести в’язнів на підконтрольну територію?

​Фіона Фрейзер: Ми знаємо, що є 26 виправних закладів і установ досудового слідства, які розташовані на території, контрольованій озброєними групами. Зараз ідуть переговори між офісом уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Валерією Лутковською і представниками «ДНР» і «ЛНР» про можливість переведення людей, які були затримані й засуджені до початку конфлікту, на контрольовану урядом територію. Ці переговори йдуть уже певний час, наша місія налагодила початок цих переговорів, і вже було кілька передач ув’язнених з територій, підконтрольних озброєним групам, і ми сподіваємось, що цей процес буде тривати, щоб побажання ув’язнених могли бути виконані.

– Ця передача має відбуватися за бажанням ув’язнених, чи це тотальна передача всіх на вимогу української сторони?

Фіона Фрейзер: На цей момент під трансфер потрапляють ті ув'язнені, які висловили бажання, і причина, частіше за все, в тому, що їхні сім’ї перебувають на іншій стороні.

– Які загалом тенденції демонструє Україна у дотриманні прав людини, бо ж ваш звіт стосується не тільки сходу України та Криму? Які були висловлені рекомендації до цього, і чи були вони враховані владою?

​Фіона Фрейзер: Дуже багато порушень відбуваються на території збройного конфлікту на сході – це цілий спектр порушень, це незаконні затримання, катування, це обмеження в праві на справедливий суд. Цілий комплекс порушень прав на свободу пересування через лінію зіткнення, це недостатній чи обмежений доступ до соціальних виплат для людей, які залишились проживати на території, підконтрольній озброєним групам.

Що стосується ситуації в цілому – чому моніторингова місія ООН з’явилась в Україні – мова йшла про насилля, яке відбувалось на Майдані. Ми спостерігаємо деякий прогрес у розслідуванні тих подій. Ми б хотіли бачити більше прогресу в розслідуванні тих подій, які відбулись 2 травня 2014 року в Одесі.

Зараз відбувається конституційна реформа, і один з її аспектів – реформа судової системи. І хоча ми вітаємо конституційну реформу в цілому, але ми бачимо, що, поки вона реалізується, є деякі проблеми, наприклад, є низка судів, ми про це писали, які залишилися зовсім без суддів. Така ситуація позначається на можливості людей реалізувати своє право на справедливий суд.

Ще одне питання – це те, що переселенці не завжди вони можуть реалізувати своє право на соціальні виплати. А ті люди, які хочуть залишитися на тій території, яка контролюється владою, повинні мати повноцінний доступ до житла, до благоустрою, тобто, вони повинні мати можливість повністю інтегруватись у місцеву громаду.

Серед позитивних сторін ми спостерігаємо активне громадянське суспільство, є велика кількість громадських організацій, які спеціалізуються саме на правах людини, і ми бачимо, що країна в цілому відкрита до дискусій, обговорень прав людини. Вже той факт, що в Україні працює Моніторингова місія ООН з прав людини, відображає наміри країни працювати в сфері прав людини.

– Наскільки небезпечно працювати вашим експертам на непідконтрольній Україні частини Донбасу, як це виглядає на практиці?

​Фіона Фрейзер: У нас є деякі побоювання, пов’язані з безпекою, і ми завжди беремо це до уваги, в першу чергу тому, що група, яка працює там, працює в зоні збройного конфлікту. Здоров’я, благополуччя й безпека працівників – пріоритет місії, бо вони мають бути в нормальному стані, щоб проводити ці інтерв’ю з людьми. Як співробітники ООН, ми вживаємо відповідні заходи, пов’язані з безпекою, ми маємо дотримуватись певних правил. І разом з командою, яка базується в Донецьку, працюють саме спеціалісти з безпеки.

– Це велика команда?

Фіона Фрейзер: Там працює четверо представників з прав людини і двоє фахівців з безпеки.

– А в Криму?

Фіона Фрейзер: У Криму немає офісу, і моніторинг щодо Криму ведеться з Києва, а також з офісу, який розташований в Одесі. До того часу, коли місія була розміщена в Україні, в Криму вже відбувся «референдум» і, на жаль, не міг бути реалізований початковий план відкрити там офіс.

– Ви допомагаєте ув’язненим людям безпосередньо, чи це тільки експертна робота? От ви вийшли на контакт з родичами, і що далі?

​Фіона Фрейзер: Це залежить від випадку. За останні три місяці наші команди проінтерв’ювали трохи менше ніж 200 людей, і десь 60% цих випадків – це випадки, пов’язані із затриманням та утриманням під вартою. Як це відбувається? Ми отримуємо інформацію або ми беремо інтерв'ю в когось, ми дізнались, що людина, можливо, перебуває в ув’язненні, і тоді ми цю інформацію підтверджуємо і намагаємось отримати доступ до тієї людини. І якщо затриманий каже, що йому недостатньо медичної допомоги, то ми можемо саме за цією індивідуальною справою порушувати питання з відповідними чиновниками, установами, тобто за кожним випадком ми вирішуємо, як наше втручання може допомогти.

Наприклад, у Дніпрі я разом з командою відвідала колонію, поспілкувались із ув’язненими, з’ясувалось, що багато з них потребує специфічної медичної допомоги, і потім ми одразу провели зустріч з керівником пенітенціарної служби і озвучили ці прохання та рекомендації. І, звичайно, цим не обмежується, бо потім з цим питанням команда в Дніпрі повернеться, щоб простежити, що саме змінилось і як питання вирішилось.

– Є якась історія, яка Вас особисто зачепила?

Фіона Фрейзер: Нещодавній випадок, який вразив, – це коли команда отримала доступ до осіб, затриманих у зв’язку з конфліктом на Донбасі, це Макіївка. Я і ще троє колег, які працюють у донецькій команді, змогли зустрітися з цими чоловіками і отримали листи, які люди написали своїм родичам. І потім, коли ми повернулись сюди, протягом 48 годин листи були розвезені всією країною. Ми поїхали в Харків і по області, відвезли 4 листи, і потім ці родичі приїжджали до Києва, зустрічались із президентом... Це дуже емоційно, дуже зворушливо, коли зустрічаєшся з людиною, яка перебуває під вартою, і потім з родичами на підконтрольній території.