Доступність посилання

24 Травень 2017, Київ 15:17

Життя після «безвізу». Провал самозваних «експертів» і нові цілі для українців


Юна учасниця Революції гідності, яку взяли з собою на акцію протесту дорослі. Мітинг в Ужгороді, 8 грудня 2013 року

(Рубрика «Точка зору»)

Рішення Ради Європейського союзу про візову лібералізацію для українців – це однозначно перемога України, але й також і самого ЄС, який продемонстрував, що навіть в умовах кризи і внутрішньої політичної турбуленції здатен виконувати взяті на себе обіцянки.

Це не ЄС дозволив, це ми вибороли

Подобається це комусь чи ні, але за здобуття омріяного «безвізу» треба похвалити українську владу. Так, безумовно, «чернетку» документа писали ми всі разом на Майдані, але після того настала пора довгої й рутинної кабінетної роботи. Україна виконала поставлені Європейським союзом вимоги – хоч часто й під тиском, а іноді виконання обмежувалося лише зовнішньою атрибутикою, без наповнення змістом (наприклад, у формуванні антикорупційної політики).

Згадайте всіх «експертів», які переконували нас, що ніякого «безвізу» ніколи не буде. Мовляв, Європа лише заграє з нами, хоче посварити з Росією, ослабити і потім використовувати як ринок збуту й дешевої робочої сили. Кожного разу, коли ЄС відкладав рішення про «безвіз» – як то було минулої осені – на телеекранах і у фейсбуці з’являлися десятки самозваних «експертів» у дорогих костюмах, які торочили тільки про одне: візи ніколи не скасують, грошей на поїздки в українців все одно немає, в разі відкритого кордону країна спорожніє, бо всі виїдуть. Насправді ж у візовій лібералізації йдеться про питання передусім престижу, визнання українців як рівних собі: ми вам довіряємо, ви такі ж, як і ми. Не гірші. Наша революція була присвячена Гідності, а гідність – це і право перетинати кордон просто в разі потреби, без принизливих допитів і черг у консулятах.

Ми втратили мету

А тепер – про погане. Ні, не про те, що після здобуття «безвізу» Брюссель втратить важіль впливу на нашу корумповану політичну еліту, це й без мене вже сто разів повторено. Насправді найбільша проблема, з якою ми стикнемося після 11 червня – відсутність подальшої мети. Адже ЄС не готовий до кроків на подальше зближення з Україною, ніхто не пропонує нам членства чи навіть осяжної перспективи інтеграції. Здобувши «безвіз», ми опинимося наодинці з собою і з власними політичними лідерами. У цій ситуації неминуче певне розчарування в Європі, а навіть образа: чому дорога до подальшого зближення для нас закрита?

І хоча пані Моґеріні оптимістично заявила, що після брекзиту ЄС поповниться новими членами (малися на увазі балканські країни), нам на таке сподіватися наразі марно. Одна справа прийняти в Євросоюз балканську державу з мільйоном населення, і зовсім інша – сорокамільйонну Україну. До цього не готовий ані Брюссель, ані Україна (економічно, політично, ментально).

У цій ситуації для українського суспільства і його лідерів постане надважке завдання: мобілізувати громадську думку на підтримку подальших реформ в Україні уже без зовнішнього тиску і «пряника» у вигляді «безвізу». Це буде нелегко, особливо враховуючи, що наш північний сусід докладе всіх зусиль, щоб розганяти настрій зради і розчарування серед українців.

Вперед – малими кроками

З огляду на все вищенаведене, після отримання безвізу Україні слід ставити перед собою менші, але досяжні цілі. Ті, які можуть підтримати самі європейці: по-перше, розширення економічної співпраці, торговельних відносин. Не секрет, що жорсткий і довгий контроль на кордоні пов’язаний передусім із масовою контрабандою, а її можна побороти лише шляхом побудови спільного ринку, коли ціни не будуть так разюче відрізнятися (йдеться передусім про цигарки, алкоголь і пальне, бо ціни на продукти харчування та одяг в ЄС часто нижчі за українські). З власного досвіду знаю, що балканські країни, які досить давно здобули безвіз, уже всигли забути про черги на кордоні: якщо перші кілька тижнів мету поїздки й документи перевіряли ретельно, то тепер кордон там можна проїхати, не виходячи з машини.

По-друге, з ЄС треба домовлятися про інтеграцію освітніх систем та максимально інтенсифікувати програми обміну студентів та молодих науковців. Це абсолютно досяжна мета, яка дозволить знизити відтік мізків з України та дасть можливість українським дослідникам брати участь у загальноєвропейському науково-освітньому житті.

Учасниця акції на підтримку інтеграції України та Євросоюзу. Київ, 5 квітня 2016 року
Учасниця акції на підтримку інтеграції України та Євросоюзу. Київ, 5 квітня 2016 року

Студент, який рік навчання за обміном проживе в країні ЄС, не лише вдосконалить знання іноземної мови й здобуде нові знання та потрібні контакти, а й отримає вищу конкурентну кваліфікацію, що дозволить йому швидше будувати кар’єру в Україні. Та головне: на якийсь час він вгамує своє бажання емігрувати, адже поживе за кордоном, і еміграція для нього втратить свій магічний ореол.

Словом, після 11 червня Україні слід змінити стратегію з тотальної євроінтеграції на тактику покрокового зближення. Як у тому анекдоті: поки в Брюсселі ніхто не хоче бачити Україну членом ЄС, у тил союзника слід інтегруватися короткими, але частими перебіжками. Євроінтегрувати українські товари й бізнес, студентів і науковців, а там, дивись, і вся держава підтягнеться.

Андрій Любка – письменник

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції

  • 16x9 Image

    Андрій Любка

    Український поет, прозаїк, есеїст. Автор восьми книжок, лауреат літературних премій «Дебют» та «Київські лаври». Твори перекладені на понад десять мов, окремими книжками виходили в Австрії та Польщі. Живе в Ужгороді.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG