Доступність посилання

23 Червень 2017, Київ 13:53

Як не померти від болю, якщо ліки гарантовані державою


Ілюстративне фото

Онкохворі в Україні входять до переліку осіб, які мають отримувати лікарські засоби безоплатно. В реальності бачимо іншу картину. Якщо пацієнти не мають можливості лікуватися в приватних клініках та сплачувати шалені гроші, вони вимушені страждати від болю. І проблема навіть не в фінансуванні певної категорії ліків з боку держави. Лікарі просто не виконують законодавчо встановлених інструкцій, а онкохворі часто не знають свої прав.

Киянка Етері Жданова погодилася розповісти, що пережила, коли намагалася допомогти хворій на рак матері. Коли у хворої почалися сильні болі, донька відстояла чергу у лікарні. Лікар призначив знеболювальне, але воно не допомогло. Етері викликала швидку, але у фельдшера єдиним знеболювальним засобом був анальгін. Етері знову пішла до лікаря і проходила бюрократичну процедуру заради кожного уколу, який переставав діяти надвечір.

«Ми прожили до кінця днів моєї мами так і не отримавши нормального знеболювального. І коли я почала розповідати свою історію в закритій інтернет-спільноті онкохворих, то багато хто підтверджував, що це саме так», – розповідає Етері.

Хворі не знають про безоплатні ліки

В багатьох випадках онкохворі взагалі не знають, що мають право на безоплатні лікарські засоби.

Ось історія Олександра Саленка із села Розкішна, що на Київщині. Він поховав свою матір і двох сестер, які тяжко хворіли. Тепер страждає від онкології сам. Попри страшні болі, Олександр працює автомеханіком, заробляючи гроші на власне лікування і на виховання племінниці, яка залишилась під його опікою.

Однак заробленого не вистачає, бо курс хіміотерапії надто дорогий. Сашкові допомагають небайдужі.

«Коли стаття була розміщена у «Фейсбуці» і ще в деяких соціальних мережах, мені трошки люди допомагали, хто чим міг. За допомогою родичів, колег та небайдужих людей я назбирав коштів ще на одну «хімію». Наступні поки не бачу, за що купляти. Поки немає», – розповідає Олександр.

​Саленко продовжує працювати, попри сильні болі. Він сам собі колов знеболювальне, щоб мати можливість заробляти гроші і їздити на хіміотерапію маршруткою до Києва.

Курс хіміотерапії Олександр проходив тричі. Деякі препарати йому виділили за бюджетний кошт, втім, вони не допомогли і лікар призначив йому інші – набагато дорожчі, які держава не компенсує.

Проблема у практиці призначень, а не у фінансуванні – правозахисник

Про те, що знеболювальні можна отримати за державний кошт, Олександр Саленко дізнався від Радіо Свобода, після чого пішов до лікаря. Там йому сказали – можна, але не сильнодіючі.

Це не правда, стверджує Ксенія Шаповал, менеджер програмної ініціативи «Громадське здоров'я» від фонду «Відродження». Вона зазначає, що проблема знеболення онкохворих, які перебувають вдома, пов’язана із хибною практикою призначень. Адже на законодавчому рівні ці правила чітко врегульовані і були значно полегшені у 2013 році.

Постанова Кабміну №333 дозволяє лікуючому лікарю самостійно, без комісії призначати такі лікарські засоби. Дозволений запас – на 10-15 діб для хронічно хворих пацієнтів

«Постанова Кабміну №333 дозволяє лікуючому лікарю самостійно, без комісії призначати такі лікарські засоби, якщо він правильно оцінює хронічний больовий синдром таких пацієнтів, правильно використовувати те дозування, яке необхідне. І в нас дозволений запас – на 10-15 діб для хронічно хворих пацієнтів. Тобто немає такої ситуації, коли необхідно було кожні три дні ходити за рецептами чи щоб швидка їхала за порожніми ампулами (збір ампул вже відсутній). Додому пацієнту дають запас лікарських засобів на 15 діб. Так воно має бути, відповідно до законодавства» , – зазначає Ксенія Шаповал.

Бояться, бо менталітет формувався ще з радянських часів – директор Інституту раку

Дефіцит у забезпеченні державою онкохворих знеболювальними є, але він пов’язаний із неефективним плануванням потреби на рівні областей, а не з браком фінансування, переконана Ксенія Шаповал.

Деякі лікувальні заклади правильно застосовують нормативні акти, але багатьом лікарям це заважають робити міфи та страхи, оскільки мова іде про знеболювальні наркотичної дії.

Все є – і фінансування, і накази, і законодавство: виписуйте. Але бояться

«Все є – і фінансування, і накази, і законодавство: виписуйте. Але бояться. Це, мабуть, роками менталітет формувався ще з радянських часів: «ось неможна», «тільки одну дозу» . Але якщо хворий дійсно хворий – його потреба така», – пояснює директор Національного інституту раку Олена Колесник.

Вона додає, що існують ще і перестороги етичного напрямку: острахи передозування (випадкового чи навмисного) за наявності великої кількості ліків наркотичної дії у пацієнта вдома або побоювання того, що препарати можуть відібрати наркозалежні родичі чи знайомі.

​В будь-якому разі варто боротися і вимагати в лікарнях належного виконання правил призначення знеболювальних: звертатись до головного лікаря, місцевої влади, на «гарячу лінію» міністерства та до правозахисних організацій.

Терпіти не треба, це непотрібні страждання

«Якщо перемовини із вашим лікарем не дають жодного результату, і він вам каже: «Що ви хотіли, у вас онкологія– терпіть», то терпіти не треба, не треба, це непотрібні страждання, і не можна цього допускати», – наголошує Ксенія Шаповал.

Якщо в лікувальних закладах бачать, що пацієнт володіє інформацією, то, як правило, проблема розв’язується, наголошує правозахисники.

Згідно з міжнародними стандартами, ненадання адекватного знеболювання вважається серйозним порушенням прав людини і за певних обставин може прирівнюватися до нелюдського поводження.

Якщо в лікувальних закладах бачать, що пацієнт володіє інформацією, то не виконати вимогу лікарям складніше, і, як правило, проблема розв’язується, наголошує правозахисниця.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG