Україна має збудувати завод з виготовлення боєприпасів за стандартами НАТО, передовсім для стрілецької зброї, заявив напередодні президент України Петро Порошенко під час засідання Ради національної безпеки та оборони. Окрім того, він вирішив збільшити фінансування сектору оборони та безпеки. Україна на третій рік збройного конфлікту на Донбасі гостро потребує власних стрілецьких, танкових та артилерійських боєприпасів, однак це не стало пріоритетом державної політики, констатують експерти.
В Україні немає власного виробництва не лише набоїв та боєприпасів, а й продуктів спеціальної хімії для їх створення, каже військовий експерт Віктор Плахута. «Постійно чуємо про нестачу набоїв під час тренувань армії. Військові постійно повинні або тренуватися, або воювати, а в нашому випадку маємо і те і інше», – каже він.
Раніше виробництвом боєприпасів займався Луганський патронний завод, який зараз перебуває на окупованій території. За словами Плахути, іноземні інвестори не поспішають приходити в цю галузь.
При цьому, каже голова «Української асоціації власників зброї» Георгій Учайкін, потреби української армії досить великі – від 1,5 до 2 мільярдів одиниць боєприпасів на рік. Як каже експерт, мова не лише про боєприпаси для військових дій, а й про укомплектування запасів та боєприпаси для навчальних цілей.
Я здивований, що Порошенку знадобились три роки, щоб зробити заяву стосовно очевидних речей. Від цієї заяви до кінцевого виробництва в кращому випадку 1,5-2 рокиГеоргій Учайкін
«Я здивований, що Порошенку знадобились три роки, щоб зробити заяву стосовно очевидних речей, – зізнається Учайкін. – Від цієї заяви до кінцевого виробництва в кращому випадку 1,5-2 роки. Це штучне виробництво, безпосередньо під замовлення будуть робитися станки і форми».
За словами експерта, перехід до стандартів НАТО – це комплексний захід, і він не впевнений, що Україна зможе створити повний цикл виробництва, здатний його забезпечити.
«Перехід включає в себе переозброєння армії, відмову від автоматів Калашникова, навчання наших військових. Перейти з АК на М16 для однієї людини – кілька годин, для 150 тисяч – півтора роки».
Директор інформаційно-консалтингової компанії Defense Express Сергій Згурець вважає, що президент, найімовірніше, відповідатиме за свої слова, але нагадує, що необхідно також контролювати виконання рішень профільних органів урядом.
«У 2016 році було ухвалене рішення РНБО про створення боєприпасної галузі. На цей рік очікувалося фінансування на ці потреби через Мінфін, однак воно не було передбачене», – згадує експерт. На його думку, якби бойові дії на сході тривали з тією ж інтенсивністю, що й у 2014 році, то деякі типи набоїв і снарядів в Україні уже б закінчилися.
Натомість безпековий експерт Юрій Костюченко впевнений, що поточні потреби української армії забезпечені. Втім він також згодний із тим, що питання власного виробництва слід вирішити не тільки з міркувань безпеки, а й для зміцнення позицій України у світовій військовій кооперації.
В рамках средньострокової та довгострокової перспективи нам потрібні власні виробництва не тільки для своїх потреб, а також і для того, щоб бути вбудованими у міжнародну інфраструктуру виробництва і безпекиЮрій Костюченко
«В рамках средньострокової та довгострокової перспективи нам потрібні власні виробництва не тільки для своїх потреб, а також і для того, щоб бути вбудованими у міжнародну інфраструктуру виробництва і безпеки», – впевнений він.
Кому ми платимо?
За словами Георгія Учайкіна, перехід на стандарти НАТО – це питання передусім національної безпеки.
«Ми використовуємо таку ж стрілецьку зброю, що й наш супротивник, – каже голова Асоціації власників зброї. – НАТО – це відмова від радянських стандартів і можливість, навіть, якщо не буде власного виробництва, закуповувати боєприпаси. Наших союзників все-таки більше в країнах НАТО, ніж по інший бік».
Озвучена президентом цифра в 1,4 мільярда гривень, яку виділять на будівництво заводу, змушує експертів поставити питання: як саме будуть витрачені ці кошти?
«Цифри мене дещо бентежать, – каже Учайкін, – тому що треба розбиратись, хто їх намалював, під яке обладнання, під яку кількість боєприпасів».
На думку Віктора Плахути, міркування державної безпеки не виправдовують закритості фінансування.
«Візьмемо приклад Сполучених Штатів: можемо зайти на сайт Міністерства оборони, побачити, що закуповується – без розкриття нюансів, але бачимо постачальника, загальну суму контрактів, на яку продукцію вони передбачені, – аргументує він. – Ми є платники податків, ми фінансуємо ці витрати».
Основна проблема оборонного комплексу – монопольне становище «Укроборонпрому» та його цілковита фінансова закритість, кажуть експерти.
«Ніхто не наважується на перший крок, всі так і хочуть жити за радянськими стандартами: старі боєприпаси на старих складах, які вибухають, старі автомати. Нам до НАТО як до неба на драбині», – скаржиться Учайкін.
В травні цього року уряд вже затвердив «Державну цільову програму реформування та розвитку оборонно-промислового комплексу України 2021». Цей план на найближчі п’ять років, на думку Віктора Плахути, не вирішує проблему оборонно-промислового комплексу повністю.
«Відповідно до оборонного планування, розробляється спочатку стратегія ОПК мінімум на 15-20 років. На сьогодні вона відсутня, хоча передбачена документом «Концепція розвитку сектору безпеки та оборони», підписаним президентом ще рік тому. Натомість на сьогодні уряд затверджує середньострокові програми розвитку ОПК, які мають закладене фінансування на розвиток оборонної промисловості. З одного боку, фінансування та розвиток ОПК потрібні ще на вчора, з іншого – довгострокового планування немає», – каже Плахута.
