Доступність посилання

20 Листопад 2017, Київ 23:34

Вони воювали на Донбасі проти України. Тепер у Росії без статусу, роботи і надії


Денис Шинкоренко (ліворуч) та Андрій Камаєв стоять біля мосту, обмальованого словом «Новоросія». Схід України, вересень 2015 року

Крістофер Міллер

Москва-ПетербургРосійський доброволець Андрій Камаєв приїхав до українського фронтового міста наприкінці вересня 2014 року. Він був сповнений патріотичної бравади і вірив у те, що воюючи проти «фашистів та нацистів» іде слідами свого діда – радянського розвідника часів Другої світової війни.

Український уряд, який протистоїть проросійським бойовикам, 49-річний Камаєв описує словами, які поширює Кремль. Росіянин визнає, що тоді він ще й хотів допомогти відновити «русский мир» та не дати НАТО зміцнити позиції.

Проте його мрія про воєнну славу дуже швидко та з тріском розбилась 1 лютого 2015 року. Тоді Камаєв слідував за колоною танків, що атакувала території, поблизу стратегічного та підконтрольного тоді Україні міста Дебальцева. Позаду нього вибухнула міна, роздробивши частину лівої ноги. Його доправили до сусідньої лікарні, проте без необхідних медикаментів у Камаєва розвинулась гангрена. І лікарі були змушені ампутувати йому решту ноги до стегна.

Йому пощастило вижити, на відміну від багатьох інших російських добровольців, які приїхали до України воювати. Повернувшись до Санкт-Петербурга, Камаєв пересувається на милицях та намагається призвичаїтись до цього.

Для нього та тисяч таких само ніким не визнаних «ветеранів» конфлікту, який Кремль підігрів, все ж є певна надія.

Без офіційного визнання

Ці російські «ветерани» не повернулись героями. Більший отримали на все життя шрами – фізичні та психологічні. Вони не мають пільг, їм бракує робочих місць – багато хто зводить кінці з кінцями. Більше того, вони розділені на різні підгрупи за ідеологією, баченням стратегії та спадщини, і це не дає їм об’єднатись, щоби їх почули.

Дехто з них входить до «Союзу добровольців Донбасу», яку очолює колишній ватажок угруповання «ДНР» Олександр Бородай. Ця група тісно пов’язана з Кремлем завдяки Владиславу Суркову (радника президента Росії Володимира Путіна – ред.), якого називають куратором цього конфлікту. Радіо Свобода поспілкувалось із деякими членами цього союзу в селі, поблизу Калуги, де вони брали участь у «військових іграх» 30 липня.

Ще одна організація – «Рух Новоросії», яку очолює російський полковник Ігор Гіркін (Стрєлков), який командував угрупованнями бойовиків у перші місяці війни. Проте його багато російських добровольців сприймають як зрадника через те, що він відступив і не повів їх на Київ. Гіркін так і не відповів на запит Радіо Свобода про інтерв’ю.

Громадяни Росії, полковник Ігор Гіркін (Стрєлков) і Олександр Бородай (праворуч) – тодішні ватажки угруповання «ДНР», що визнане в Україні терористичним. Окупований Донецьк, 10 липня 2014 року
Громадяни Росії, полковник Ігор Гіркін (Стрєлков) і Олександр Бородай (праворуч) – тодішні ватажки угруповання «ДНР», що визнане в Україні терористичним. Окупований Донецьк, 10 липня 2014 року

​Камаєв же робить усе можливе, щоби допомогти санкт-петербурзькій організації «Ветерани Новоросії» розвинутись. Назва цього союзу, за задумом, спирається на визначення ще імперської епохи та включає велику частину сучасних територій південної та східної України. Його заступник, 41-річний Денис Шинкоренко воював у, швидше за все, найкривавішій битви цього конфлікту – за Іловайськ.

Члени цієї організації допомагають іншим добровольцям, хто воював чи досі воює в Україні, адже часто це розчаровані і розгублені люди, які не впевнені у завтрашньому дні, пояснює Камаєв.

Радіо Свобода поспілкувалось із більше, ніж десятьма такими «ветеранами» в Москві, Санкт-Петербурзі та Калузі. Вони також поділяють думку Камаєва, що тисячам росіян дуже складно повернутись і адаптуватись безвоєнного життя. Такі люди часто витіснені на периферію суспільства.

Вони не отримують жодної державної підтримки. Камаєв живе за жалюгідну державну пенсію, яку отримує не за військову службу, а за інвалідність.

Андрій Камаєв
Андрій Камаєв

​«Це те ж саме, якби я потрапив під тролейбус», – говорить він.

Це досить іронічно, проте він переконаний, що ті, хто повернувся з українського фронту, повинні продовжувати боротись і в мирному житті.

Добровольці відчувають себе покинутими в Росії. Можливо тому, що їх і від початку не визнавали. І хоча президент Володимир Путін не заперечив, що деякі росіяни можуть за власним бажанням їхати воювати в Україну. Але Кремль досі не визнає своєї ролі у конфлікті.

По суті, Росія сформувала із добровольців велику і потужну «армію-посередника», що дозволяє Путіну зберігати «правдоподібне» виправдання того, що регулярна армія Російської Федерації не бере участі у конфлікті на території чужої держави. Тим часом добровольці з цього, фактично, нічого не отримують.

Воюючи за «русский мир»

Камаєв нарахував три тисячі членів «Ветерани Новоросії», інші ж організації не наводять статистики. Проте загальна кількість таких добровольців-росіян невідома. Якщо вірити Кремлю, який не визнає участі взагалі – то їх немає. Якщо ж вірити Києву – їх десятки тисяч.

Політична карикатура Олексія Кустовського
Політична карикатура Олексія Кустовського

​Підтримувані Росією угруповання налічують 39,3 тисячі активних бійців, із них 36,4 – це «армія-посередник», яку формують добровольці з Росії, України, інших пострадянських країн. Такі дані навело 7 серпня Головне управління розвідки Міністерства оборони України.

Решта 2,9 тисячі вояків, згідно зі звітом відомства, це представники Збройних сил Російської Федерації. А це суперечить позиції Кремля, який «відхрещується» від численних доказів своєї участі у конфлікті.

Більшість російських добровольців, із якими поспілкувалось Радіо Свобода, – це звичайні громадяни із низьким рівнем військової підготовки, проте які готові взяти до рук зброю. Причини на це різні – від патріотизму до авантюризму. Багато з тих, із ким вдалось поговорити, просять не називати ім’я чи інші особисті дані, адже бояться, що родина і майбутні роботодавці дізнається про те, чим ті займаються.

Багато хто називає своїм нахненням у цій війні – ідею відновити «русский мир», тобто більшу частину колишнього Радянського Союзу, що населена росіянами та російськомовними людьми. Ще одна причина, чому добровольці поїхали на Донбас – несприйняття української революції 2014 року, що позбавила влади тодішнього проросійського президента Віктора Януковича. Вони називають владу, яка прийшла після Майдану, «незаконною» та «фашистською» – це визначення, які поширюють російські державні медіа, аби підігріти емоції навколо того, що вони називають «переворотом». Ще хтось каже, що поїхав воювати через пожежу в Одесі у травні 2014 року, яка забрала життя 48 проросійських активістів. Інші згадують про НАТО.

«НАТО підбирається і підбирається до нас, незважаючи на обіцянки, які Альянс дав на початку 90-х років, що не розширюватиметься на схід. У нас був великий і сильний Радянський Союз, а тепер Росію оточили», – повторює Камаєв гасла, якими послуговується офіційна Москва.

Є й ті, хто пояснює свій від’їзд до України тим, як «хвацько» Росія анексувала український Крим. Мовляв, із їхньою допомогою вдасться таким же чином анексувати і схід України – Донбас, де кількість загиблих у війні вже сягає 10 тисяч осіб.

Росія досягла зусиль, щоби інтегрувати так звані «ДНР» та «ЛНР» економічно, і навіть визнає їхні дипломи та атестати про закінчення школи. Проте не виявляє бажання зробити ці території своїми офіційно.

Є й інші категорії добровольців – шукачі військових пригод. До них належить і 37-річний російський фотограф Еміль, який поспілкувався з Радіо Свобода у Москві. Він не захотів називати своє прізвище і майже не відповідав на запитання про походження та родину. Проте розповів, що навчався на режисурі і одного разу працював як фотограф у галузі моди. Еміль каже, що відчув смак війни, коли фотографував російсько-грузинський конфлікт 2008 року в Абхазії.

Він їздив до України, коли бойові дії були найгарячішими, у 2014 і 2015 роках, замінивши свою камеру на зброю, коли підстрелили його друга. Коли ж конфлікт почав стихати, каже, їздив до Сирії «багато разів».

«Стріляй і тікай»

Камаєв народився та виріс у маленькому місті поблизу Єкатеринбурга. Тож охоче залишив позаду звичне життя, аби воювати на Донбасі. Він витратив свої 7 тисяч рублів заощаджень (близько 2700 гривень – ред.) на камуфляж, купивши його на «барахолці», якраз перед вильотом до Ростова-на-Дону. Звідти уже добрався до російсько-українського кордону. Далі – до східної частини Донецької області. Російські прикордонники багато питань Камаєву не ставили.

«Коли ти на кордоні, то не говориш, що їдеш воювати. Кажеш, є бізнес-справи чи гуманітарні причини… чи на відпочинок, чи відвідати рідних. Якщо документи в порядку – пропускають спокійно», – говорить Камаєв.

Як і більшості, Камаєву після приїзду дали старого Калашникова і 10 патронів. Якраз досить, щоби «стріляти і тікати», говорить чоловік. Його зарахували до 1-го Слов’янського батальйону в Нікішиному – на передову. Назване українськими медіа «воротами пекла», це село, що за 15 кілометрів від Дебальцева, упродовж п’яти місяці потерпало від рясних обстрілів. Вони зруйнували понад 90% домівок та перетворили село на поверхню Місяця.

Камаєв каже, усвідомлював усі ризики. На той момент, коли почав воювати, кількість загиблих уже перевищила 3 тисячі, Донецький аеропорт було зруйновано, катастрофа з «Боїнгом MH17», а масштабна битва під Іловайськом забрала життя понад тисячі осіб із обох боків.

Андрій Камаєв в траншеї на сході України в січні 2015 року
Андрій Камаєв в траншеї на сході України в січні 2015 року

​Він був вражений, як каже, «хаосом», із яким зіткнувся. Проте був щасливим, і безупинно воював упродовж кількох місяців. Камаєв каже, лише одного разу йому заплатили 15 тисяч рублів (приблизно 6150 гривень – ред.) за бої у жовтні 2014 року. (Інші ж добровольці кажуть, що не отримували взагалі нічого, або ж значно менші суми). Він пригадує, не було чіткої структури командування. І з того, як Камаєв описував бої, було схоже, що добровольців використовували як живі щити в бою.

Останки одного з двох військових, знайдених місією «Евакуація 200» поблизу селища Кримського у Луганській області. 10 червня 2016 року
Останки одного з двох військових, знайдених місією «Евакуація 200» поблизу селища Кримського у Луганській області. 10 червня 2016 року

​Чоловік пояснює, що їхньою задачею було виснажити супротивника і, якщо буде нагода, чимось поживитись. Воювали, каже, по 2-годинних змінах, щоб була можливість відпочити.

«Ти вчишся знаходити щастя у таких дрібницях. Радієш, що вижив, що поїв, що поспав», – згадує Камаєв той час.

Троє з 10 повернулись до Росії у трунах, ще 5 – покалічені

Проте щастя виявилось нетривалим відчуттям. Троє з десяти чоловіків, з якими він воював разом, повернулись додому у трунах. Лише двоє, за його словами, залишились фізично неушкодженими.

На відміну від масштабних урочистостей до російського свята Дня повітряно-десантних сил 2 серпня, добровольців ніхто не зустрічає урочистостями. На їхню честь не вивішують прапорів, не видають медалей доблесті.

Портрети вбитих російських полководців та артефактів з війни на сході України, виставлені в Музеї військової доблесті Донбасу в Санкт-Петербурзі
Портрети вбитих російських полководців та артефактів з війни на сході України, виставлені в Музеї військової доблесті Донбасу в Санкт-Петербурзі

Єдині їхні відзнаки висять на внутрішній стіні темного підвалу, який розташований у Санкт-Петербурзі. Це «Музей військової доблесті Донбасу», як його називають. Він наповнений військовими артефактами, які принесли добровольці. Кулі та артилерійські снаряди, колекції значків із гербами різних бойових угруповань, фотографії проросійських пропагандистів (серед них і британський блогер та американський радіоведучий). А також портрети горезвісних полководців, що загинули у бою – їхні фото під склом висять на стінах.

Тут і 26-річний «Академік», якого приятелі так назвали за вміння розумітись на картах. Він вдягнений у камуфляж, на правому рукаві якого є напис «ми навчимо вас вести діалог». «Академік» показує Радіо Свобода на шолом, який називає «особливим».

«У цьому залишились частки мозку українського нациста», – усміхається він, повторюючи лексику Кремля.

«Академік»: в електронній базі три тисячі загиблих росіян на Донбасі

«Академік» каже, музей веде електронну базу даних бійців, хто загинув на Донбасі. Він не дозволив Радіо Свобода подивитись на неї, проте сказав: «Там понад три тисячі імен росіян».

Прапори Сирії, і також угруповання «Ісламська держава», ймовірно, привезені тими ж бійцями, які воювали на Донбасі, – також розвішені на стінах.

За словами Шинкоренка, більшість добровольців, які приходять до «Ветеранів Новоросії», скаржаться на серйозні психологічні проблеми та відчуття, що війна їх змінила.

«До певної міри, ми залишаємось там, на війні. І я намагаюсь зрозуміти, чи цей поствоєнний синдром дійсно існує, чи це трансформується особистість», – говорить Камаєв.

Він пригадує бійця, який укоротив собі віку: «Він жив самотньо після повернення додому. Швидше за все, він нікому не розповів, що був на Донбасі і ніхто з ним про це не спілкувався», – каже він.

«Ветерани Новоросії» залишаються «на плаву» за рахунок пенсії Камаєва і прибутків від дрібного бізнесу Шинкоренка. Таким чином, вони оплачують місце, де можуть зустрітись і обговорити можливості знайти роботу.

Денис Шинкоренко стоїть біля танка на сході України
Денис Шинкоренко стоїть біля танка на сході України

​Але, зважаючи на те, що російська економіка зараз переживає не найкращі часи, вони не мають багато варіантів. Багато хто визнає, що змушений шукати роботу у тіньовому секторі, адже не знаходить інших варіантів. Дехто додає, що єдиний можливий варіант вижити – поїхати найманцем в інші гарячі точки, такі, як Сирія.

У день, коли Радіо Свобода побувало в «Ветеранах Новоросії», туди прийшов також Віталій. Він відмовився називати прізвище, проте розповів, що упродовж трьох років воював добровольцем на сході України, перш ніж повернувся додому з дружиною із Донецька. Його також цікавити перспективи роботи.

За словами Віталія, багато таких, як він, намагаються влаштуватись у Москві на будівництво, або ж шукають кращих перспектив у Керчі, що в анексованому Криму. Там Росія намагається збудувати міст, що з’єднав би її з півостровом.

Ті ж, хто взагалі у відчаї, повертаються до України.

Символ, просякнутий кров’ю

Кабаєв розповідає, зараз бажаючих їхати воювати на Донбас значно менше, аніж раніше. Підтримка суспільства та збір грошей на такі ініціативи значно менші, аніж ще три роки тому. Серед перспективних добровольців поширилась інформація, що ризик того не вартий, і що ті, хто повернувся – розчаровані своїми здобутками у пошуках Новоросії.

«Новоросія – це символ, просякнутий кров’ю наших близьких друзів», – каже Шинкоренко.

Те, що війна перейшла у «заморожений етап» і стала значно менш інтенсивною, відбила бажання їхати на фронт у тих, хто шукає бойових пригод. Хоча кількість загиблих у перше півріччя 2017 року була вдвічі більшою, аніж у той самий період 2016 року, згідно з даними українських військових та ОБСЄ.

Відповідаючи на запитання про офіційну військову підтримку з боку Росії, Камаєв напружується та припускає, що, так, її стало менше.

Нова битва

«Ветерани Новоросії» націлились на те, щоби змусити уряд давати офіційний статус тим росіянам, які воювали в Україні

«Ветерани Новоросії» націлились на те, щоби змусити уряд давати офіційний статус тим росіянам, які воювали в Україні. Це мета на перспективу, проте надало би їм стабільнішого статусу.

Поки це не вдається. Камаєв визнає, що тиснути зараз у цій галузі було би навіть шкідливим – це означало би офіційне визнання Росією участі у цій війні.

«Чим менше ми собі проситимемо, тим більше, мабуть, держава нас поважатиме», – каже він.

І навіть без визнання на офіційному рівні, заступник Камаєва Шинкоренко вірить, що, зрештою, російські добровольці, які воювали на Донбасі, будуть визнані героями: «Ми хороші хлопці. Все залежить, хто буде при владі, і хто писатиме підручники з історії».

Оригінал публікації – на англомовному сайті Радіо Свобода

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG