Доступність посилання

20 Жовтень 2017, Київ 13:54

Олігархи наразі не зрозуміли силу кіно – Чернілевський


Тематична зустріч з київським кінорежисером, викладачем українських провідних кіношкіл Станіславом Чернілевським у Празі

Прага – Які проблеми нині стоять перед українським кіно, як найкраще використати досвід попередніх поколінь режисерів, акторів, письменників і чим цікава творча молодь сьогодні? Про це під час зустрічей у Празі розповіли режисери, кінознавці й викладачі Київського національного університету театру, кіно й телебачення імені Карпенка-Карого Станіслав Чернілевський та Сергій Марченко. У розмові з Радіо Свобода Станіслав Чернілевський зауважив, що зараз передусім зайнятий викладацькою роботою: «Був час, коли ми знімали кіно, але тепер я лишився тільки викладачем. Дуже багато маю зошитів з віршами, які ще не друковані. Треба сісти за книги».

– Ви в контакті з творчою молоддю. Як Ви дивитесь на нинішнє молоде покоління, яке тільки на початку своєї дороги в кіно?

Цікаве покоління виросло в умовах, коли вони не знають, що таке пригнічення вільної думки чи якихось вільних зібрань. Це дуже важливо

– Надзвичайно цікаве покоління, це покоління, яке виросло в умовах, коли вони не знають, що таке пригнічення вільної думки чи якихось вільних зібрань, вільної публічної артикуляції, чого в нас не було. І це дуже важливо. Має бути те, що греки називали Аґора, це місце публічних обговорень, думка має працювати публічно, підпільна думка, вона якимось чином працює проти думки. Секретної мислі не повинно бути. І це перше, що в них є.

Навіть багато людей російськомовного штибу внутрішнього, вони мають вже цілісне уявлення про культуру українську, про те, що не було раніше допущено взагалі

Друге, що в них зараз зародилося, це те, що вони якимось чином наростили собі розуміння, якої землі і якої культури вони спадкоємці. Цього теж не було, бо все ж було у просторі спотвореному, я би сказав. Зараз ці спотвореності зникли, інші з’являються, то вже проблема. Ці люди вже чітко орієнтовані на те, що вони українці. Навіть багато людей російськомовного штибу внутрішнього, вони все одно мають вже цілісне уявлення про культуру українську, про те, що не було раніше допущено взагалі.

Майдан показав, що коли йдеться про людську гідність, вони ж перші вийшли – діти ж вийшли. Ми вийшли захищати дітей, побито було їх

Третє: вони вільні, вони абсолютно не бояться ніякого ладу, нічого. Майдан показав, що коли йдеться про людську гідність, а вони ж перші вийшли – діти ж вийшли. Ми вийшли захищати дітей, побито було їх. Що вони вийшли захищати? Вони розуміють свою спорідненість з тим законом, який працює в Європі, який поважає людську особистість, людське житло і недоторканість цього житла, це те, що найважливіше, що в Хартії 13-го століття (Велика хартія вольностей, 1215 року – ред.) було означено як основне право людини. І ці права людини, а відповідно те, що нарощується як обов’язок людини перед цією юриспруденцією, вони тільки зараз починають осягати. Адже ми не жили в зоні права. Ми жили в зоні фіктивного права, яке ніколи не було правом, в зоні тотального обману, бо нічого там не можна було вичислити як правду.

Кінематограф український зараз свідчить про те, що дуже потужна сила пішла в кіно

І все одно це покоління зараз за ці 20 років наросло, я думаю, що воно тільки починається. Кінематограф український зараз свідчить про те, що дуже потужна сила пішла в кіно.

– Як пов’язані нові закони, наприклад, недавно ухвалений закон про освіту в Україні, що регулює і мовне питання, з майбутнім українського кіно?

Пішов прокат українською мовою. Дитячі фільми, які йдуть у прокаті українською, вони йдуть переважно в 90 відсотках, якщо не у 100

– Я думаю, що розкриваються можливості значно серйозніші, ніж вони були у нас. По-перше, пішов прокат українською мовою. Скажімо, дитячі фільми, які йдуть у прокаті українською, вони йдуть переважно в 90 відсотках, якщо не у ста, я не знаю точно дані, йдуть в українських перекладах, а не в російських, і це дуже важливо. Загальний прокат, звичайно, ще підпорядкований прокатникам, які зав’язані на Росію, на російську мову. Телебачення – це 50 на 50.

Я 12 років працював на телебаченні, на «1+1», організував озвучення фільмів українською мовою на цій студії. І ми дуже ретельно ставилися до мовного виміру

Раніше, коли ми починали, а я 12 років працював на телебаченні, на «1+1», я був тим, який організував озвучення фільмів українською мовою на цій студії. І ми дуже ретельно ставилися до мовного виміру.

Три редактори перепускали фільм, а я ще як режисер і філолог сидів на останній стадії і щось не пропускав, якщо воно було неправильно.

Виросло покоління, яке вже звикло до вільної української мови і вони вже вимагають, щоб фільми були українською мовою

Добірна українська розмовна мова, яка була літературизованою українською мовою, а не побутовою розмовною мовою, вона дала інший вимір українській мові. Вона стала звичною для вуха українського, для тих, які взагалі не розуміли ні слів.

Люди почали зазирати в словники після того, як ми «Династію» озвучили, тому що «Династія» ж мала великий успіх в Україні. Так от зараз виросло покоління, яке вже звикло до вільної української мови і вони вже вимагають, щоб фільми були українською мовою.

Люди відчули, що це земля їхня, історія їхня, культура їхня, вони її спадкоємці

Ви подивіться, що робиться в інтернеті, і Ви побачите, як там це активно, люди відчули, що це земля їхня, історія їхня, культура їхня, вони її спадкоємці, чого не було раніше.

– Чи потрібні Україні нові кіностудії, чи можна й далі жити і творити з однією найбільшою, маю на увазі кіностудію імені Олександра Довженка, заснованою ще в радянські часи?

Щодо кіностудії Довженка будуть великі бої. Це була єдина база, можливість знімати повнометражні серйозні фільми ігрового виміру, іншого виміру

– Якщо Ви чули, там проблема зараз в кіностудії, тому Міністерство культури вирішило продати кілька кіностудій приватним власникам. Щодо кіностудії Довженка, думаю, будуть великі бої. Це справді була єдина така база, єдина можливість знімати повнометражні серйозні фільми ігрового виміру, іншого виміру. Я не знаю, як там буде зараз. Я розумію, що держава поки що не може потягнути величезне виробництво, яке колись тягнула попередня радянська держава.

– А інші кіностудії, чи могли б виникнути нові студії?

Вони навчають їх візуальної культури, чого не було і, на жаль, ще досі немає в школах. І все це йде тепер цілісним потоком

– Інші кіностудії? Є Одеська кіностудія, але зараз є ціла низка маленьких кіностудій, які користуються базами, великими базами технічно оснащеними інших кіностудій. Скажімо, освітлювальна апаратура – один хтось тримає, цифрова апаратура – хтось другий і так далі. І ці студії, яких все більшає і більшає, і ще більшає таких навчальних невеличких студій, де наші колишні студенти вчать дітей знімати фільми. Вони навчають їх візуальної культури, чого не було і, на жаль, ще досі немає в школах. І все це йде тепер цілісним потоком.

Як подивитись, які фільми знімають студенти, і які призи вони виграють на міжнародних фестивалях, і як зараз пішли повнометражні фільми цих же ж студентів, які вже теж мають копродукцію і теж мають призи на декількох фестивалях, хай ще не багато.

Мій учень Слабошпицький, син письменника Слабошпицького – Мирослав, і Ви знаєте, він має понад 35 міжнародних премій за фільм «Плем’я». Важка картина, але це така метафора виродження людини, де на останній стадії цього виродження людина все одна тримає себе як Людину, коли треба захищати кохання і кохану жінку.

– В Чеській Республіці відбувається щорічно багато міжнародних кінофестивалів і часто вони проходять без української участі. Чому?

– Я думаю, що є кілька факторів, я, на жаль, всіх не знаю. Думаю, немає інформації про ці фестивалі, якісь міжнародні фестивалі, скажімо, першого класу, їх є кілька у світі.

– А, наприклад, Карло-Варський фестиваль?

– Ми знаємо фестиваль «Молодість», який проходить прямо в Києві, і це єдиний великий фестиваль першого класу у Києві. А Карло-Варський фестиваль й інші фестивалі в інших країнах, іспанські фестивалі? Так, на якихось фестивалях беруть участь студенти, ті, які знімають перші фільми, але, на жаль, широкої інформації про них немає. Їхні фільми не можна побачити на широкому прокатному полі, але можна побачити в інтернеті. Тобто зараз є можливість через інтернет якоюсь мірою спілкуватися з візуальними напрацьовками теперішнього покоління. Я думаю, 5-7 років і Ви їх почуєте.

Бачу, які фільми захищають як дипломні роботи студенти – документальні й ігрові. За останніх 5 років ці рівні виросли

– Тобто Ви дивитесь у майбутнє українського кінематографу з оптимізмом?

–Так, із великим оптимізмом. Я ж 26 років викладаю і я бачу, які фільми захищають як дипломні роботи студенти – документальні й ігрові. І буквально за останніх 5 років ці рівні виросли, це при тому, що бази ніякої немає.

– А приватний капітал, так, як це відбувається в західно-європейських країнах, де приватний капітал підтримує культуру з кінематографом включно?

Не чиновник розпоряджається коштами, а люди гуртом вирішують, кому дати кошти в першу чергу

– Правильно, потрібний великий приватний капітал. І ви розумієте: держава прийняла спеціальну програму сприяння кіно і вона зараз працює і працюють компанії, які відбирають фільми. Тобто не чиновник розпоряджається коштами, а люди гуртом вирішують, кому дати кошти в першу чергу, всім дати неможливо.

Олігархи ще на кіно не зав’язані, вони ще не розуміють, що це світова мова спілкування

Але олігархи ще на кіно не зав’язані, вони ще не розуміють, що це світова мова спілкування, що як ви хочете презентувати себе і країну, то ваші мільярди там завтра нічого не будуть значити і ви як людина поза культурою теж не будете в європейському світі нічого значити. Та вони не можуть цього зрозуміти. На жаль, це проблема не тільки щодо кіно, а щодо всієї країни.

Ви пам’ятаєте, що було зроблене одним із президентів Сполучених Штатів, коли він зібрав магнатів і сказав: ось така частина іде на загальну користь і тоді і ви з цього маєте зиск. Наші ж ще не можуть цього зрозуміти, вони ще хочуть нахапатись.

Ми все виживали і ще не всіємо жити. От коли ми навчимося, що жити – це значить усім допомагати коло себе і виграєш тому й ти

Ми все виживали і ще не всіємо жити. От коли ми навчимося, що жити – це значить усім допомагати коло себе і виграєш тому й ти.

Але я дивлюся з оптимізмом, багато що зрушилося і в психології, і в якихось напрацюваннях на культурному полі, на політичному. Навіть «безвіз», до якого ми абсолютно не були готові, вдарив нас по голові, як цеглиною, все одно нас багато чому вчить, а це є спілкування.

Думаю, що буквально десятиліття й ми будемо мати іншу якість українського народу

Далі: є цілі покоління людей, які працюють в Європі. Вони звикли жити за законом, вони знають, що таке перейти вулицю там, де треба, і як вести машину, чого в нас іще немає. Бо ми в беззаконні жили і ми не вміємо ще жити в законі. Але люди прості, звичайні селяни, які працюють і мусять заробляти, вони не тільки гроші дають в Україну в обіг, це гроші, які працюють на Україну. Ці люди ще приносять сюди неймовірну іншу культуру взаємодії з публічністю, із соціумом як таким. Я думаю, що буквально десятиліття й ми будемо мати іншу якість українського народу.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG