Доступність посилання

13 Грудень 2017, Київ 19:10

Пам’ять про Голодомор – «наріжний камінь українців»


Пам'ятник жертвам Голодомору-геноциду в Україні 1932–1933 років. Київ, 25 листопада 2017 року

(Рубрика «Точка зору»)

В рамках вшанування 85-ї річниці жахливої трагедії українців – Голодомору-геноциду 1932–33 років – у кожній країні, де існують організовані українські громади об’єднані Світовим конгресом Українців, в останню суботу і неділю листопада були проведені уроки в суботніх школах, мітинги, марші і молебені. Так відбувається щороку. Світ потрохи починає відкривати добре сфальсифіковані московською пропагандою трагічні сторінки історії СРСР, що за масштабами жертв і терору перевищує дві Світові війни минулого століття.

Голова Спілки українців Португалії Павло Садоха під час прес-конференції на тему: «Українська громада Португалії придбала швидку медичну допомогу для бійців АТО». Київ, 14 серпня 2015 року
Голова Спілки українців Португалії Павло Садоха під час прес-конференції на тему: «Українська громада Португалії придбала швидку медичну допомогу для бійців АТО». Київ, 14 серпня 2015 року

Для України, це практичні результати не тільки у встановленні історичної справедливості і вшанування жертв. На політичному рівні, ліві партії, що традиційно підтримують Москву і ведуть постійні дебати всередині країн про скасування санкцій проти Росії, з кожним новим документом про Голодомор, із кожною акцією українців втрачають аргументи для виправдовування теперішньої російської агресії.

А що означає Голодомор для самих українців? Як і російська мова, пам’ять про Голодомор стала «наріжним каменем», що визначає вектор цивілізаційного вибору України.

У прихильників вживання російської мови на державному рівні «людські» аргументи: для вивчення іншої мови потрібен час і сильна мотивація. Наприклад, як у мігрантів! Влада країн перебування вимагає у мігрантів знання державної мови. Знання мови необхідне для інтеграції та пошуку кращого місця праці, тому мотивований мігрант не шкодує часу і зусиль на опанування мови. А для чого вчити українську? Суспільство та державні інститути в Україні толерують вживання російської, знання української не є визначальним чинником при працевлаштуванні. Отож, на думку деяких, не варто тратити часу: «і так поймут».

Що ж може пояснювати агресивне (власне не байдуже, а агресивне) ставлення деяких українців до питання Голодомору?

За більш ніж десять років лобіювання визнання Голодомору геноцидом у парламенті Португалії, найбільше негативу і ворожого ставлення ми начулися не від місцевих прихильників Москви, навіть не від росіян, а від українців, що часто хизуються мальовничими вишиванками: «Ви вже всіх задовбали своім голодомором», «Спілка тілька кукарікає про голодомор» і таке інше. Це слова не російських шовіністів. Це українці. Багато з них – активні волонтери (принаймні у соціальних мережах).

Що це? Стокгольмський синдром українців? Звідки таке небажання поцікавитися власною історією, осмислити її? Чому слово Голодомор у багатьох українців викликає оскому, ніби вирок за злочин?

Ми часто говоримо про єднання українців навколо якоїсь нової, модерної ідеї сучасної України. Зрозуміти її, а тим більше будувати майбутнє, зігнорувавши страшну незаліковану рану тотального винищення українців у минулому сторіччі, навряд чи вийде. Цю рану все одно прорве. Як прориває у всіх народів, що пережили подібне.

А зараз, мені особисто, не хотілося б ідентифікуватися та єднатися з українцями в Португалії, що можуть написати таке:

Я не можу зрозуміти такої позиції. Не можу погодитися з тим, що так може думати українець. Ще важче – пояснити це португальцям, котрі визнали Голодомор геноцидом українського народу.

Павло Садоха – голова Спілки українців у Португалії

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

  • 16x9 Image

    Павло Садоха

    Громадський діяч української еміграції в Європі, голова Спілки українців у Португалії (СУП)

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG