Доступність посилання

15 Грудень 2017, Київ 16:55

Без терміну давності. Розповідають нащадки тих, хто вижив у Голодомор


Пам'ятник жертвам Голодомору-геноциду в Україні 1932-1933 років. Київ, листопад 2015 року

До редакції Радіо Свобода продовжують надходити листи, у яких люди з різних регіонів України та країн переповідають історії своїх рідних, яким вдалося вижити у Голодомор 1932–33 років.

(Продовження, початок ТУТ)

Аврамідіс Георгіос:

– Я висилаю Вам спогади свого покійного тата Аврамова Юрія Степановича (1910-1992), маріупольського грека, за фахом лікаря-хірурга – свідка, людини, яка дивом вижила у Голодомор. Його свідчення були опубліковані.

Ось, що там є:

Був сонячний день 1933 року, я прибув у Ясинувату... Я добре пам’ятаю трупи на станції
Юрій Аврамов

«Був сонячний день 1933 року, я прибув у Ясинувату... Я добре пам’ятаю трупи на станції. З сіл у міста рушили селяни, в очікуванні поїздів, знесилені від голодування, лежали навколо вокзалу, тут же [лежали] і померлі. Санітарні машини відвозили і живих, і мертвих.

У вагоні один росіянин сказав з презирством: «Не хотят работать в колхозе, вот и дохнут от голода!
Юрій Аврамов

Я був готовий влаштуватися на будь-яку роботу, але ніде не приймали. Поїхав до Маріуполя. По дорозі, у вагоні один росіянин, мабуть, недавно приїхав до України, спостерігаючи з вікна за померлими і помітивши моє співчуття, сказав з презирством: «Не хотят работать в колхозе, вот и дохнут от голода!».

Від образи я не зміг різко відповісти, ледве видушив: «Видно, недавно ви тут. Українець за землю горло перегризе. Він працювати вміє».

Найлегше пояснити цей злочин лінню цілого народу – такого працьовитого в усі періоди своєї історії».

Мені здається, що ці мемуари мають значення, тому що були написані у 1985 році, коли ця тема взагалі не піднімалася. Батько писав ці спогади лише для сімейного читання, по цій причині вони позбавлені політичної заангажованості.

Думаю, має значення і те, що тато, як інтелігентна людина критичного розуму, не просто констатував факти, а і робив широкі аналітичні висновки.

Тато рівнозначно ненавидів як нацистський, так і комуністичний режими
Аврамідіс Георгіос

Тато рівнозначно ненавидів як нацистський, так і комуністичний режими. Він неодноразово відмовлявся від пропозицій вступати в КПРС під приховано знущальним приводом – «я ще не достойний»

У татовій біографії упущений, з моєї неуважності, ще один трагічний факт: в січні 1938 року був розстріляний його малописьменний старший брат Нікос – за «котрреволюційну пропаганду».

Якщо це теж цікаво: останнє місце роботи його – завідувач хірургічного відділення, а також і головний хірург Артемівська (нині Бахмут ). Там він і похований.

Дякую вас за вашу роботу щодо Голодомору!

Інна:

– Хочу розповісти історію моєї бабусі, яка пережила голодомор.

Сім’я бабусі жила в Сатанові (тепер Хмельницька область), хата стояла біля самої річки Збруч, що розділяла СРСР і Польщу до 1939 року. Моя бабуся Софія завжди добре вчилася в школі, тож без особливих зусиль поступила до інституту в Харкові, що на той час був столицею України. І тут цей жахливий голод... З кожним днем все менше і менше їжі. Розповіді очевидців про канібалізм у селах…

Не спала зовсім, бо у сні можна було впасти з даху вагона і розбитися на смерть. І так усі довгі-довгі дні цієї голодної подорожі

У цій ситуація моя бабуся зважилася і вирішила повернуться додому до Сатанова, поки ще були сили пересуватися. Їхала на дахах вагонів. Не спала зовсім, бо у сні можна було впасти з даху вагона і розбитися на смерть. На кожній зупинці міліція зганяла всіх з дахів вагонів і потрібно було дочекатися наступного потяга... І так усі довгі-довгі дні цієї голодної подорожі. Спасалась тим, що на полях, ближче до західного кордону, можна було знайти незібрані колоски пшениці, а ще нарвати лободи.

Ледве добралася додому. У Сатанові, біля кордону з Польщею, було легше: можна було виміняти на хліба все, що ще було в господарстві: одяг, посуд, начиння, іноді золоті монети. А робили це так: прив’язували мотузку навколо дерева з боку України і з боку Польщі (річка Збруч у деяких місцях дуже вузька) і перетягували. В один бік вирушав хліб, в іншу сторону все, на що йшов обмін.

Так сім’я і вижила у ті страшні роки. Але через кілька років батько бабусі був репресований і розстріляний. Це ще одна трагічна сторінка нашого роду. А моя бабуся Софія до кінця життя НІКОЛИ не викидала хліб і вчила мене, що хліб потрібно різати товстими скибками.

Розкажіть історію Вашої родини щодо Голодомору. Надсилайте історії, фотографії, відео та свої контактні дані на адресу: UkrWebMaster@rferl.org

НА ЦЮ Ж ТЕМУ:

Розповідають нащадки тих, хто вижив у Голодомор​

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG