Доступність посилання

23 Січень 2018, Київ 07:41

Щупальця системи: у Росії відроджується каральна психіатрія?


Історик Юрій Дмитрієв, голова карельського відділення товариства «Меморіал»

(Рубрика «Точка зору»)

Очільник карельського відділення центру «Меморіал» Юрій Дмитрієв, який вже понад рік перебуває під вартою за звинуваченням у виготовленні порнографічних фотографій прийомної дочки, доставлений в Інститут судової психіатрії імені Сербського. Таким чином суддя Петрозаводского міського суду Марина Носова задовольнила клопотання прокуратури, яка вирішила перевірити психічне здоров'я Дмитрієва та провести йому стаціонарну комплексну судову сексолого-психолого-психіатричну експертизу в головному інституті Росії. Це сталося наприкінці грудня 2017 року. На одному з останніх засідань суду оголосили повторну експертизу фотографій: знімки були визнані не порнографічними, і здавалося, що Дмитрієва потрібно негайно звільнити з-під варти.

Але суддя Носова задовольнила клопотання прокуратури про проведення експертизи, відмовившись продовжити обвинуваченому запобіжний захід ще на три місяці і заявивши, що 28 січня Дмитрієв зможе вийти на свободу під підписку про невиїзд. А коли прокуратура зажадала провести третю експертизу фотографій прийомної дочки Дмитрієва, суддя дозволила провести її в Інституті імені Сербського, підтримавши тим самим вибір експертної установи, запропонований адвокатом підсудного.

І ось в останні дні минулого року карельського історика привезли до столиці на літаку. Спочатку його на один день помістили до СІЗО «Бутирка», а потім етапували до Інституту судової і соціальної експертизи імені Сербського. У матеріалах кримінальної справи вже є висновок судової психіатричної експертизи, яку провели амбулаторно. Експертиза не виявила у Дмитрієва жодних психіатричних відхилень.

Чому прокуратура витягла психіатричну «карту» під кінець судового процесу, коли було оголошено експертний висновок, що виправдує Дмитрієва? Чи не для того, щоб взяти реванш? Адже в суді опинилися дві взаємовиключні експертизи і судді треба було вирішити, чи є взагалі в справі склад злочину? Чи не слід виправдати Дмитрієва, чи все ж потрібно призначити третю експертизу? Ймовірно, прокуратура, борючись за звинувачення, згадала про каральну психіатрію як про чарівну паличку-допомагалочку. Про ту саму психіатрію, яка з 1960-х років і аж до початку 1980-х активно допомагала радянським спецслужбам у справі придушення інакомислення.

Йосип Бродський, Володимир Буковський, Наталія Горбаневська, Володимир Файнберг, Петро Григоренко, Валерія Новодворська в різні роки пройшли через радянські «божевільні», через сумнозвісний Інститут імені Сербського, в якому психічно нормальних людей визнавали неосудними і відправляли їх на примусове лікування.

Поет Віктор Некипелов, заарештований в липні 1973 року за поширення завідомо неправдивих вигадок, що ганьблять радянський суспільний і державний лад, був направлений на стаціонарне обстеження в Інститут імені Сербського, де два місяці його перевіряли на наявність «уповільненої шизофренії» (такий діагноз радянські психіатри зазвичай ставили дисидентам). Некипелова визнали психічно здоровим, Володимирський обласний суд засудив його до двох років колонії. Він вважає, що «потрапив в Інститут Сербського в несприятливий для нього період: тоді на Заході почалися активні протести проти використання в СРСР психіатрії як засобу придушення інакомислення».

Інший радянський дисидент Віктор Давидов (був визнаний неосудним у 1980 році) в інтерв'ю Глібу Морєву, опублікованому в книзі «Дисиденти», згадує: «Про Інститут Сербського розповідають страшне, але насправді це досить цивільне місце, максимально наближене за умовами до звичайної психлікарні. М'який режим, відкриті палати, з яких вдень можна переходити в будь-які інші, чисті ліжка, непогана їжа, не гірша, ніж в їдальні самарського КДБ. Треба тільки розуміти, що нагляд – всі 24 години, навіть вночі, і всі розмови між собою і з ніби добрими няньками будуть потім записані в акті експертизи. Відомо, що в Освенцимі, щоб не шокувати новоприбулий «контингент», побудували копію звичайного вокзалу. Інститут імені Сербського є точно таким же «Освенцимським вокзалом». Після в'язниці там розслабляєшся, піддаєшся на ніби людське ставлення лікарів і забуваєш, що кожне сказане тобою слово не тільки може бути, але обов'язково буде використано проти тебе».

У 1960-80-і роки в радянській психіатрії були дві школи – академіка Снєжневського і професора Лунца. Снєжневського називають «батьком уповільненої шизофренії». Для встановлення такого діагнозу не обов'язкові симптоми, можна було будь-яку людину визнати психічно хворою і відправити на примусове лікування, заодно скомпрометувавши дисидентський рух. Завдяки викриттям Володимира Буковського, діяльності Робочої комісії з розслідування використання психіатрії в політичних цілях при Московській Гельсінкській групі, в середині 1970-х років на Заході почали писати і говорити про психіатричні репресії щодо інакодумців в Радянському Союзі. У 1983 році СРСР виключили з Всесвітньої психіатричної асоціації. Репутація радянської психіатрії на довгі роки була зіпсована, імена психіатрів радянського часу стали загальними.

Інституту імені Сербського коштувало великої праці відновлювати своє добре ім'я. Але ось після деяких експертних висновків щодо знакових політичних справ знову заговорили про каральний ухил вже не радянської, а російської психіатрії. Наприклад, в липні 2012 року комісія судово-психіатричних експертів Інституту імені Сербського встановила, що обвинувачений у «болотних справі» 37-річний Михайло Косенко «становить небезпеку для себе і оточуючих і потребує відправлення на примусове лікування до психіатричного стаціонару загального типу». На підставі цієї експертизи суддя Замоскворецкого суду Москви Людмила Москаленко визнала Косенка неосудним і відправила його на примусове лікування. Обґрунтовуючи неосудність Косенка, експерти цитували його слова: «Я противник існуючого режиму», «Влада існує сама по собі», «Немає свободи», «Людина не захищена». Діагноз: «хронічний психічний розлад у формі параноїдної шизофренії». Сорок років тому приблизно те ж писали лікарі Володимирської психіатричної лікарні в експертизі психічного стану поета-дисидента Віктора Некипелова: «...схильність до правдошукацтва, «реформаторства». Діагноз: «уповільнена шизофренія або ж психопатія...»

Психіатр і художник Андрій Більжо, коментуючи експертизу Михайла Косенка, звернув увагу на таку обставину: для встановлення правильного діагнозу психіатр повинен поспілкуватися з родичами хворого, щоб зібрати об'єктивний анамнез. На думку Більжо, нічого цього не було зроблено лікарями Інституту імені Сербського: «Своє рішення три експерти винесли тільки після бесіди з самим Косенком і на основі амбулаторної картки з психо-неврологічного диспансеру, в якому він спостерігався». На критику Більжо відповів директор Інституту імені Сербського Зураб Кекелідзе. Кекелідзе заявив, що «Косенко соціально небезпечний, зокрема, для самого себе», а рішення Інституту Сербського не має ніякого стосунку до каральної психіатрії. Кекелідзе зробив і іншу важливу заяву: «В СРСР дійсно була каральна психіатрія. Вона використовувалася в політичних цілях: всім політично неугодним ставили діагноз« уповільнена шизофренія». З таким діагнозом людина притискалася в правах. Але жодного випадку каральної психіатрії в Інституті Сербського немає і не буде. Кажу це з усією відповідальністю».

Поставлений Михайлу Косенку діагноз здивував не тільки Більжо. Адже до арешту Косенко 12 років спостерігався в психоневрологічному диспансері, і психіатри не вважали його небезпечним ні для себе, ні для суспільства. А ось він вийшов на Болотну площу 6 травня 2012 року – і раптом став дуже небезпечний. Ніякого загострення не сталося у нього ні під слідством, ні під час суду. Косенка відправили на примусове лікування до чеховської психіатричної лікарні, звідки виписали через півроку: експертна комісія дійшла висновку, що він не становить небезпеки для суспільства. Що ж за діагноз поставили йому психіатри Інституту імені Сербського, якщо всього через півроку їхні колеги цей діагноз скасували? Хіба примусове лікування Косенка не було тією самою каральною психіатрією, якої, за словами Зураба Кекелідзе, «немає в Інституті імені Сербського»?

Інший засуджений у «болотній справі», Максим Панфілов, що страждає на неврологічне захворювання (синдром Туретта), був визнаний неосудним в Інституті імені Сербського у жовтні 2016 року з діагнозом «синдром розладу особистості». Зараз Панфілов перебуває в Астраханській психіатричній лікарні і чекає проведення нової експертизи, яка, можливо, визнає, що він, так само як і Косенко, не потребує примусового стаціонарного лікування. Визнання Панфілова неосудним також викликало запитання. Як можна було визнати неосудним людину, який багато років спостерігалася у невролога і вже точно не становила жодної небезпеки для оточуючих?

Схоже, що в обох випадках лікарі Інституту імені Сербського більше звертали увагу на суть кримінальної справи, за якою проходили «політичні» пацієнти, ніж на їхній психічний стан. Тепер в Інституті імені Сербського настає «година ікс»: чекає експертизи один з найвідоміших російських політичних в'язнів – Юрій Дмитрієв. Якщо його визнають неосудним або знайдуть у нього будь-які сексуальні відхилення, то і в Росії, і в світі знову впевнено заговорять про використання каральної психіатрії. Думаю, Кекелідзе це повинен добре розуміти.

Навряд чи йому б хотілося, щоб про співробітників інституту хтось написав те, що написав в 1980 році Віктор Некипелов про лікарів, які виносили психіатричні діагнози радянським інакодумцям: «Лікарі Інституту імені Сербського, всі ці вчені дами і чоловіки, відповідальні за свої злочинні діяння за висновком в психіатричні лікарні свідомо здорових людей за їхні переконання і спосіб мислення, що не збігаються з державним стандартом. І всі вони розповідали, що коять, і не в безповітряному просторі вони жили – не могли не знати, що міжнародні протести проти психіатричних репресій відбуваються. А раз знали це – повинні були задуматися... Але вони йшли на свідому співпрацю з системою терору, зросталися з нею, ставали її частиною, щупальцями, які вже самі хапали, тримали, що не випускали»..

Кожен, хто стежить за справою Дмитрієва, знає, що вона політична, хоча і ховається під покровом ганебної кримінальної справи. Юрій Дмитрієв – людина, яка дуже багато зробила для увіковічнення пам'яті жертв політичних репресій сталінського часу, – сам потрапив під каток з чиєїсь злої волі, частково тому що він інакодумець.

Зоя Свєтова – журналіст «mbk.media», колишній член Громадської спостережної комісії міста Москви

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

Матеріал повністю – на сайті Російсько редакції Радіо Свобода

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...
Loading...
XS
SM
MD
LG