Доступність посилання

ТОП новини
21 Квітень 2018, Київ 07:24

У прицілі Верховна Рада і Кабмін: чи є абсурдними заяви генпрокурора?


Народний депутат Надія Савченко (праворуч) спілкується з Володимиром Рубаном, керівником організації «Офіцерський корпус», під час судове засідання з обрання йому запобіжного заходу. Київ, 9 березня 2018 року

(Рубрика «Точка зору»)

Першою реакцією багатьох завсідників соцмереж на ту частину виступу перед депутатами генпрокурора Юрія Луценка, де йшлося про наміри Надії Савченко, Володимира Рубана та Ко обстріляти урядовий квартал, передусім Верховну Раду й Кабмін, із розташованих на дніпровських островах і ще деінде мінометів і гранатометів, зводилася до афористичної формули класика російського театру Станіславського: «Не вірю!». Очевидно, тому, що надто часто Луценко виступав із фантастичними, ба більше – фантасмагоричними заявами, які в кінцевому підсумку виливалися не в успішно доведені до суду кримінальні справи, а в мильні бульбашки інформаційного простору.

Такою ж самою виявилася не тільки перша реакція, а й рефлексія з боку деяких відставних військовиків – мовляв, міномети й гранатомети на мають достатнього радіусу дії, з них здаля не поцілиш в урядові споруди, фактори враження цієї зброї не надто сильні, щоб зруйнувати такі капітальні будівлі – і так далі, і таке інше. А дехто навіть знущався: уявіть собі, що на Хрещатику ставлять міномет, і починають обстріл…

Автор цих рядків, утім, написавши за останні два десятиліття кілька книг і брошур з воєнно-політичної історії ХХ століття, зразу ж згадав про існування важких мінометів (до речі, забороненої Мінськими угодами на Донбасі зброї, якою, втім, постійно користуються бойовики угруповань «ДНР»/«ЛНР»), якими можна завдати великої шкоди не лише живій силі противника, а і його укріпленням; а от у використання для удару по урядовому кварталу гранатометів з того берега Дніпра не повірив. Як виявилося, дарма.

Сучасні міномети

Ось стислі дані про сучасний 120-мм міномет, який стоїть на озброєнні – у різних модифікаціях – і в Україні, і в Росії, і в низці пострадянських держав, і у Венесуелі, і, ясна річ, в угрупованнях «ДНР»/«ЛНР». Розроблена базова модель у 1979 році. Серійне виробництво розпочате у 1981 році, тоді ж міномет прийнятий на озброєння Радянської армії. Використовувався в Афганістані, можливо, і в інших війнах. Базова модифікація 2Б11 має можливість стрільби практично всіма типами мін калібру 120-мм, в тому числі керованими мінами КМ-8 «Грань»; час приведення міномету в бойовий стан дорівнює 2 хвилинам. Міномет може бути задіяним у складі мінометного комплексу 2С12 «Сани» (ГАЗ-66 та колісний хід 2Л81) для міномета з використанням колісного ходу для буксирування, а також встановлюватись на гусеничні шасі. Маса 210 кілограмів. Довжина дула 1740 міліметрів. Обслуга 5 осіб. Скорострільність 12-15 пострілів на хвилину. Прицільна дальність 480-7100 метрів. Максимальна дальність 9000 метрів (з використанням згаданої керованої міни КМ-8 «Грань»). Кут підвищення від +45° до +80° В Україні останнім часом розроблена його власна модифікація – М120-15 «Молот».

І хоча штатний варіант перевезення цього міномета – причепленим до тягача, на колесах або на гусеницях, його параметри цілком дозволяють установити декілька мінометів у фургоні чи трейлері та перевозити їх так, щоб зовнішній спостерігач не зрозумів, що саме перевозиться. Власне, так само можна перевезти й 160-мм міномет зразка 1949 року з дальністю стрільби понад 8 кілометрів (у Росії він знятий з озброєння, проте у сховищах зберігається 300 одиниць цієї зброї і відповідна кількість боєзапасу), тільки потрібні більші фургони і трейлери. А фугасна міна масою 41 кілограмів – не жарт…

Іншими словами, розташувавши на Трухановому острові чи Гідропарку, ба, навіть на Русанівських садах замасковану у кущах і деревах від очей зовнішніх спостерігачів батарею з 5-6 важких мінометів і коригуючи вогонь за допомогою безпілотника, можна елементарно зруйнувати і купол будинку Верховної Ради, і ще чимало чого в урядовому кварталі. Бо ж поки буде встановлено, звідки саме ведеться вогонь, важких батарея мінометів з кваліфікованою обслугою встигне випустити до тисячі мін, а, може, і більше.

А щодо недооцінених мною гранатометів, то існує така «весела» штучка, як АГС-17 «Полум’я». Це, згідно з його тактико-технічними даними, 30-мм станковий автоматичний гранатомет, призначений для враження живої сили і вогневих засобів супротивника. Прицільна дальність вогню – до 1700 метрів. КБА-117 і КБА-119 – українські 30-мм автоматичні гранатомети – є вітчизняними версіями того ж «Полум’я». Чи не менш «веселий» ручний протитанковий гранатомет РПГ-29 «Вампір» – якщо його встановити на триногу, то прицільно б’є на 800 метрів. Якраз достатньо, щоб із Труханового острову влучити у верхні поверхи будівлі Кабміну, які звідти чудово видно, навіть коли дерева вкриті листям. Тим більше, що «Вампіри» стоять нині на озброєнні десятків країн, якщо не виділить Росія, можна знайти їх деінде у «братніх державах» на кшталт невизнаної світом квазідержави Абхазії…

«Море крові»

Найшвидше, існують й інші системи гранатометів, здатних ефективно діяти з дніпровських островів по урядовому кварталу Києва, я просто взяв найбільш поширені, що мають бути на озброєнні в угруповань «ДНР»/«ЛНР». Отож можливість удару з їхнім використанням для того, щоби спричинити в українській столиці «море крові» (як ви, безумовно, пам’ятаєте, це словосполучення звучало у спічах Савченко перед військовиками) зовсім не є «ненауковою фантастикою» (а саме так охарактеризував виступ генпрокурора один із завсідників соцмереж).

А привезти кваліфіковані мінометні й гранатометні розрахунки можна з тієї ж окупованої частини Донбасу, знайшовши відповідні «дірки» на лінії розмежування та надавши бойовикам фальшиві документи.

Отож виступ генпрокурора перед депутатами – це зовсім не першоквітневий жарт, виголошений передчасно (і таке твердження побутувало в інтернеті). Це – реальна можливість, яка може бути використана як не Савченко і Ко, так кимось іншим. Лихо лише в тому, що з вуст Юрія Луценка у минулі часи зірвалося аж надто багато цієї «ненаукової фантастики», щоб зараз, коли йдеться про реальні загрози, суспільство зразу ж йому повірило. Справді: не треба при першій-ліпшій нагоді кричати – «вовки, вовки!», бо коли вовки справді прибіжать і приготуються до нападу, тобі можуть не повірити…

P.S. Тільки не варто вважати цю статтю «керівництвом до дії» для різних «р-революціонерів». Якщо ці всі речі неважко зрозуміти колишньому старшому сержантові, а нині – авторові книг і брошур «Українці по три боки фронту. Нація і зброя», «Глобальний політичний терор: таємна зброя Кремля і Луб’янки», «Війна і міф: Друга світова у дзеркалі новітнього неосталінізму», «Колоніальні війни Другої Речі Посполитої» тощо, то персонажі з погонами майорів і полковників відповідних спецслужб елементарно спланують і розрахують як алгоритми терористичних атак такого ґатунку, так і їхні ймовірні наслідки. Мета статті – зовсім інша: попередити, що за абсурдними на перший погляд речами може стояти щось реальне і страхітливе. Зрештою, не забуваймо, що партія більшовиків на момент скинення російського царату (до чого вона не мала жодного стосунку) налічувала лише близько 4 тисяч членів, а плани Леніна стосовно здійснення нею «соціалістичної революції» авторитетні марксисти Європи оцінювали як «божевільні»…

Сергій Грабовський – кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції

  • 16x9 Image

    Сергій Грабовський

    Сергій Грабовський – публіцист, політолог, історик, член Координаційної Ради Асоціації українських письменників, автор понад 10 наукових, науково-популярних та публіцистичних книг, кандидат філософських наук, старший науковий співробітник Інституту філософії імені Григорія Сковороди Національної академії наук України.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
Загрузка...
XS
SM
MD
LG