Доступність посилання

ТОП новини
21 Квітень 2018, Київ 07:24

​Волонтер Наталія Воронкова про подарунки дітям і бабусям та про випускні костюми на лінії розмежування


Наталія Воронкова на груповій фото

Напередодні Великодня поблизу лінії розмежування на Донбасі діти-сироти і малеча з дитсадків отримали подарунки від «Волонтерської сотні «Доброволя» та Центру військово-цивільного співробітництва. Для «доброволівців» це – не перша благодійна акція, адже допомогу маленьким українцям Донбасу вони надають з перших днів російської гібридної війни. Засновниця «Волонтерської сотні «Доброволя» Наталія Воронкова в інтерв’ю для Радіо Свобода розповіла про найбільш важливі акції та найбільш складні поїздки, іноді просто у лічених метрах від зони бойових дій.

– Історія нашої організації, як і багатьох інших волонтерських груп, розпочалась на Майдані, потім наша «Волонтерська сотня» опинилась у лікарні швидкої допомоги (Київ), з початком війни перебрались у центральний військовий шпиталь до поранених воїнів.

А з серпня 2014 року наша група почала їздити у зону бойових дій, вже у вересні у нас на Донбасі з’явилися перші підопічні дитячі будинки та школи-інтернати. Тобто, ми ухвалили для себе рішення: допомагати не лише нашим оборонцям, а й підтримувати літніх людей, інвалідів, дітей-сиріт, котрі живуть у так званій «сірій зоні».

Як допомогти пораненим в АТО?
Будь ласка, зачекайте

No media source currently available

0:00 0:26:07 0:00

– Хто здебільшого живе у «сірій зоні»?

Чимало випадків наступних: батьки лишились на тимчасово непідконтрольній Україні частині Донбасу, а дітки тут в інтернатах знаходяться

– Переважно це – самотні літні люди, бабусі і дідусі, поруч вони не мають нікого, хто би міг їм допомогти. Також там проживають люди, які мають фізичні обмеження і не можуть пересуватись, вони також потребують допомоги. Але чимало і багатодітних родин, і дітей, серед яких є сироти та дітки з вадами здоров’я. Я згадую, як багато було шкіл, які у 2014-2015 роках не працювали, лінія фронту проходила ледве не впритул до них. Варто було цій лінії «відступити» – і школи запрацювали. Ми налагодили з ними контакт і почали з ними дружити. Щодо діток, то чимало випадків наступних: батьки лишились на тимчасово непідконтрольній Україні частині Донбасу, а дітки тут в інтернатах знаходяться. Географія нашої співпраці – це вся зона АТО, починаючи зі Станиці Луганської і закінчуючи Маріуполем.

Наталія Воронкова (друга справа)
Наталія Воронкова (друга справа)

– Якісь надзвичайні ситуації у перші рік-другий бойових дій з вами і вашими друзями-волонтерами траплялись?

До нас телефонують наші хлопці-розвідники: «Де ви?! Ми вже зробили «перехват», сепаратисти кажуть, що вони виїхали кудись вам назустріч»

– У 2014 році у нас «під опікою» був один прифронтовий інтернат, куди ми у грудні місяці приїхали і зробили там діткам новорічне свято. А наприкінці його ми спонтанно заспівали гімн України. До нас підійшла вчителька, поплескала мене по плечу і сказала: «А тепер тікайте!». Нам було не до сміху: по-перше, це була зима, це була заметіль, ми тоді ще не знали дороги так добре, як тепер, але ми виїхали, не знаючи достеменно, куди нам їхати. До нас телефонують наші хлопці-розвідники: «Де ви?! Ми вже зробили «перехват», сепаратисти кажуть, що вони виїхали кудись вам назустріч». У нас було три екіпажі, у тому числі Діана Макарова, ну і, м’яко кажучи, ми були трохи напружені. Ми виїхали, я досі пам’ятаю ті відчуття, коли я повертаю голову й оглядаю подарунки, які лежать позаду. І по рації наказую усім трьом екіпажам знімати українську символіку. Це був найбільш напружений момент: коли люди знімають з себе всю патріотичну символіку, і ми домовляємось, що якщо нас хтось зупинить, всі дівчата повинні плакати, хлопці мовчати, а розмовляти будемо або я, або Діана. Найцікавіше, що я у себе в машині знайшла письмову інструкцію щодо БТР з символікою «Правого сектору». Уявляєте, що би з нами сталось, якби нас наздогнали представники «армії» «Новоросії» і знайшли ті папірці? Нас би просто розстріляли на місці.

– І як вдалося врятуватись?

– Ми інтуїтивно виїхали на потрібну нам дорогу і повернулись у місце розташування наших військ. Звісно, що розвідники нам висловили всі свої «зауваження» щодо нашої волонтерської гуманітарної діяльності, ну дуже сильно на нас нагримали.

– Якщо порівнювати 2014 рік і нинішній, що змінилось, на вашу думку?

Дітки кажуть: «Ми приготували для вас сюрприз». І заспівали нам пісню Ярмака про Україну – «Вона ніколи не встане на коліна». І це було до мурашок по шкірі, до сліз

– Для порівняння: у той самий інтернат, де ми цілком могли загинути у 2014 році, ми приїхали у грудні 2015 року. Ми привітали учнів і педагогів, роздали подарунки, і раптом дітки кажуть: «Ми приготували для вас сюрприз». І заспівали нам пісню Ярмака про Україну – «Вона ніколи не встане на коліна». І це було до мурашок по шкірі, до сліз! Ми продовжуємо з цим освітнім закладом працювати, як і з більшістю тих, куди почали приїжджати понад три роки тому.

Наталія Воронкова на передньому плані серед дітей
Наталія Воронкова на передньому плані серед дітей

– Які проекти Ви маєте в школах-інтернатах, у дитсадках Донбасу?

Напередодні випускного вечора ми привозимо школярам сукні та костюми для випускного вечора, прикраси і взуття до них

– Ми ведемо декілька проектів – це і «Вишиванка дітям зони АТО», і «Сукня для Попелюшки», і майстер-класи з розпису писанок та виготовлення ляльок-мотанок. Мені особисто дуже подобається проект «Сукня для Попелюшки», тим більше, що ми вже маємо і костюми «для принців»: напередодні випускного вечора ми привозимо школярам сукні та костюми для випускного вечора, прикраси і взуття до них. І вони такі прекрасні на своєму першому випускному балі! Ми далі надаємо допомогу дитячим будинкам, нам приходять запити на дитячі футболки, нижню білизну, спортивні костюмчики. Роботи «доброволівцям» вистачає.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
Загрузка...
XS
SM
MD
LG