Доступність посилання

ТОП новини

​Волонтер Наталія Воронкова про подарунки дітям і бабусям та про випускні костюми на лінії розмежування


Наталія Воронкова на груповій фото
Наталія Воронкова на груповій фото

Напередодні Великодня поблизу лінії розмежування на Донбасі діти-сироти і малеча з дитсадків отримали подарунки від «Волонтерської сотні «Доброволя» та Центру військово-цивільного співробітництва. Для «доброволівців» це – не перша благодійна акція, адже допомогу маленьким українцям Донбасу вони надають з перших днів російської гібридної війни. Засновниця «Волонтерської сотні «Доброволя» Наталія Воронкова в інтерв’ю для Радіо Свобода розповіла про найбільш важливі акції та найбільш складні поїздки, іноді просто у лічених метрах від зони бойових дій.

– Історія нашої організації, як і багатьох інших волонтерських груп, розпочалась на Майдані, потім наша «Волонтерська сотня» опинилась у лікарні швидкої допомоги (Київ), з початком війни перебрались у центральний військовий шпиталь до поранених воїнів.

А з серпня 2014 року наша група почала їздити у зону бойових дій, вже у вересні у нас на Донбасі з’явилися перші підопічні дитячі будинки та школи-інтернати. Тобто, ми ухвалили для себе рішення: допомагати не лише нашим оборонцям, а й підтримувати літніх людей, інвалідів, дітей-сиріт, котрі живуть у так званій «сірій зоні».

Як допомогти пораненим в АТО?
Будь ласка, зачекайте

No media source currently available

0:00 0:26:07 0:00

– Хто здебільшого живе у «сірій зоні»?

Чимало випадків наступних: батьки лишились на тимчасово непідконтрольній Україні частині Донбасу, а дітки тут в інтернатах знаходяться

– Переважно це – самотні літні люди, бабусі і дідусі, поруч вони не мають нікого, хто би міг їм допомогти. Також там проживають люди, які мають фізичні обмеження і не можуть пересуватись, вони також потребують допомоги. Але чимало і багатодітних родин, і дітей, серед яких є сироти та дітки з вадами здоров’я. Я згадую, як багато було шкіл, які у 2014-2015 роках не працювали, лінія фронту проходила ледве не впритул до них. Варто було цій лінії «відступити» – і школи запрацювали. Ми налагодили з ними контакт і почали з ними дружити. Щодо діток, то чимало випадків наступних: батьки лишились на тимчасово непідконтрольній Україні частині Донбасу, а дітки тут в інтернатах знаходяться. Географія нашої співпраці – це вся зона АТО, починаючи зі Станиці Луганської і закінчуючи Маріуполем.

Наталія Воронкова (друга справа)
Наталія Воронкова (друга справа)

– Якісь надзвичайні ситуації у перші рік-другий бойових дій з вами і вашими друзями-волонтерами траплялись?

До нас телефонують наші хлопці-розвідники: «Де ви?! Ми вже зробили «перехват», сепаратисти кажуть, що вони виїхали кудись вам назустріч»

– У 2014 році у нас «під опікою» був один прифронтовий інтернат, куди ми у грудні місяці приїхали і зробили там діткам новорічне свято. А наприкінці його ми спонтанно заспівали гімн України. До нас підійшла вчителька, поплескала мене по плечу і сказала: «А тепер тікайте!». Нам було не до сміху: по-перше, це була зима, це була заметіль, ми тоді ще не знали дороги так добре, як тепер, але ми виїхали, не знаючи достеменно, куди нам їхати. До нас телефонують наші хлопці-розвідники: «Де ви?! Ми вже зробили «перехват», сепаратисти кажуть, що вони виїхали кудись вам назустріч». У нас було три екіпажі, у тому числі Діана Макарова, ну і, м’яко кажучи, ми були трохи напружені. Ми виїхали, я досі пам’ятаю ті відчуття, коли я повертаю голову й оглядаю подарунки, які лежать позаду. І по рації наказую усім трьом екіпажам знімати українську символіку. Це був найбільш напружений момент: коли люди знімають з себе всю патріотичну символіку, і ми домовляємось, що якщо нас хтось зупинить, всі дівчата повинні плакати, хлопці мовчати, а розмовляти будемо або я, або Діана. Найцікавіше, що я у себе в машині знайшла письмову інструкцію щодо БТР з символікою «Правого сектору». Уявляєте, що би з нами сталось, якби нас наздогнали представники «армії» «Новоросії» і знайшли ті папірці? Нас би просто розстріляли на місці.

– І як вдалося врятуватись?

– Ми інтуїтивно виїхали на потрібну нам дорогу і повернулись у місце розташування наших військ. Звісно, що розвідники нам висловили всі свої «зауваження» щодо нашої волонтерської гуманітарної діяльності, ну дуже сильно на нас нагримали.

– Якщо порівнювати 2014 рік і нинішній, що змінилось, на вашу думку?

Дітки кажуть: «Ми приготували для вас сюрприз». І заспівали нам пісню Ярмака про Україну – «Вона ніколи не встане на коліна». І це було до мурашок по шкірі, до сліз

– Для порівняння: у той самий інтернат, де ми цілком могли загинути у 2014 році, ми приїхали у грудні 2015 року. Ми привітали учнів і педагогів, роздали подарунки, і раптом дітки кажуть: «Ми приготували для вас сюрприз». І заспівали нам пісню Ярмака про Україну – «Вона ніколи не встане на коліна». І це було до мурашок по шкірі, до сліз! Ми продовжуємо з цим освітнім закладом працювати, як і з більшістю тих, куди почали приїжджати понад три роки тому.

Наталія Воронкова на передньому плані серед дітей
Наталія Воронкова на передньому плані серед дітей

– Які проекти Ви маєте в школах-інтернатах, у дитсадках Донбасу?

Напередодні випускного вечора ми привозимо школярам сукні та костюми для випускного вечора, прикраси і взуття до них

– Ми ведемо декілька проектів – це і «Вишиванка дітям зони АТО», і «Сукня для Попелюшки», і майстер-класи з розпису писанок та виготовлення ляльок-мотанок. Мені особисто дуже подобається проект «Сукня для Попелюшки», тим більше, що ми вже маємо і костюми «для принців»: напередодні випускного вечора ми привозимо школярам сукні та костюми для випускного вечора, прикраси і взуття до них. І вони такі прекрасні на своєму першому випускному балі! Ми далі надаємо допомогу дитячим будинкам, нам приходять запити на дитячі футболки, нижню білизну, спортивні костюмчики. Роботи «доброволівцям» вистачає.

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG