Доступність посилання

ТОП новини
16 Липень 2018, Київ 22:09

Розстріляні за віру. Історія родини Алли Диби


Священики Григорій Радецький (ліворуч) та Іван Каневський (праворуч)

Понад десятиріччя радянська влада переслідувала священиків Григорія Радецького та Івана Каневського: звинувачувала у куркульстві та грабіжництві, забирала житло і землю, судила, а потім відпускала. Утім вони не зреклися віри, за що врешті поплатилися життям.

Алла Гоцик (Диба)
Алла Гоцик (Диба)

Із самого дитинства Алла Диба (Гоцик) знала: у її роду є репресовані. Попри те, що голосно ділитися подібними розповідями у ті часи заведено не було, родина не лише пам'ятала, але і говорила про рідних, які загинули від тиску радянської репресивної машини.

Більше про них Алла дізналася через багато десятиліть з архівних документів, які дозволили не лише пролити світло на причини затримання та страти двох священиків – Івана Каневського та Григорія Радецького, – але і пересвідчитись на конкретних фактах у тому, як радянська влада фальшувала ​докази, аби виконати «розстрільний» план.

Іван Каневський: «куркуль» і «волоцюга»

Рідний брат прадіда Алли по материній лінії Іван Каневський був священиком з полтавського села Білоусівка. Народився і виріс він у багатодітній родині Григорія та Леоніди Каневських на Чернігівщині, у місті Варва. Зі спогадів дітей відомо, що він мав величезну домашню бібліотеку та знав п’ять мов.

Іван, Ірина, Леоніда та Яків Каневські
Іван, Ірина, Леоніда та Яків Каневські

У 1930-му його вперше заарештували. Мовляв, куркуль, бо до 1917-го його родина мала землю, якої, як здавалося чекістам, було забагато.

«Зі справи незрозуміло 20 чи 30 десятин було у сім’ї, та у будь-якому разі їх слід було ділити на дев’ятеро дітей батьків Івана. Та й у нього самого було теж було дев’ятеро діток», – зазначає Алла Диба.

Під час першого арешту у Івана Каневського чекісти вилучили монети ще царської Росії – 500 срібних карбованців вагою до чотирьох кілограмів. На ці гроші, за словами дослідниці, її родич мріяв придбати будинок. Окрім того, зазначає вона, у священика відібрали і житло при церкві, у якій він служив.

Згодом суд вирішив, що зайва земля та гроші є достатньою підставою для того, аби відправити панотця до трудової тюрми. Своє покарання він 2,5 роки відбував у Маріуполі.

Іван Каневський, фото зі слідчої справи, 1937 рік
Іван Каневський, фото зі слідчої справи, 1937 рік

По завершенню терміну Каневський повернувся до рідного села, утім, працювати не зміг: церковну діяльність йому заборонили, а займатись іншою роботою не давали. Він навіть намагався відкрити власну церкву, але безрезультатно, тож, взявши найнеобхідніше начиння з церкви, де служив до арешту, вирішив просто ходити навколишніми селами, хрестячи, вінчаючи, відспівуючи жителів, а згодом зміг зібрати з них церковну громаду і відновити службу.

7 вересня 1937 року за Іваном Каневським прийшли вдруге. На момент арешту він мешкав у селі Білоусівка на Харківщині. Чекісти вилучили у нього усе священницьке начиння, родинний фотоальбом, записник, папку з листами, хустки дружини та молодшої дочки, а також одну срібну монету, яку, як припускає Алла, очевидно не помітили під час попередньої конфіскації майна.

Цього разу Каневського назвали «волоцюгою», звинувативши у крадіжці церковного начиння. Окремим пунктом йшла антирадянська діяльність. У постанові про арешт священика, зокрема, йшлося про те, що він «систематично проводив серед населення активну контрреволюційну агітацію, висловлюючи невдоволення радянською владою та організовував нелегальні релігійні групи, серед яких проводив антирадянську агітацію».

Постанова про арешт Івана Каневського
Постанова про арешт Івана Каневського

Спочатку Івана Каневського тримали під вартою у КПЗ Чорнухинської робітничо-селянської міліції. Далі панотця етапували до лубенської тюрми, а згодом до Полтави, де, як зазначає Алла Диба, він перебував у таємній підземній в’язниці.

У висновку слідства щодо Каневського йшлося серед іншого про те, що він «є секретним співробітником Денікінського карального загону» і «видавав червоних партизан, які були розстріляні карателями».

Висновок у справі Івана Каневського
Висновок у справі Івана Каневського

«І це при тому, що вони добре знали (й про це розповідали пізніше дядькові Юрі), що улюбленого Іванового брата-вчителя Якова ці ж денікінці розстріляли за те, що він заступився за невинні жертви в час єврейського погрому», – зауважує Алла.

Особливий акцент слідство робило на тому, що у селах, до яких ходив Каневський, він «здійснював під виглядом релігійних обрядів контрреволюційну агітацію».

Із обвинувального висновку Івану Каневському:

«Серед населення Каневський проводив контрреволюційну роботу, заявляючи, що «колгоспи організовуються з метою грабунку населення, в колгоспах будуть працювати не на себе, а на керівників радянської влади, а самі будете голодні». Каневський запевняв колгоспників, щоб вони не ходили на колгоспні роботи в релігійні свята, заявляючи: «хто вірити в бога не буде, тому не буде життя». З метою зірвати роботу колгоспів в Білоусівці Каневський збирав у себе на квартирі колгоспників відволікаючи їх від робіт у колгоспах».

Обвинувальний висновок щодо Івана Каневського
Обвинувальний висновок щодо Івана Каневського

​23 вересня 1937 року священика Івана Каневського наказали розстріляти, а вже 16 листопада його стратили пізно вночі.

Постанова про розстріл Івана Каневського
Постанова про розстріл Івана Каневського

У квітні 1989 року чоловіка реабілітували.

Довідка про реабілітацію Івана Каневського
Довідка про реабілітацію Івана Каневського

Утім, розстріл Каневського мав сумні наслідки для його рідних. Наприклад, син Петро не витримав і втік з родиною до Азербайджану. Там, без документів, він не міг ні отримати освіти, ні влаштуватись на роботу, тож вирішив звернутися за допомогою до Клима Ворошилова. Вже за кілька днів після надсилання цього листа чоловіку надійшли усі необхідні посвідки. Пізніше доля приведе його до Лубнів.

«Після арешту батька й до останніх своїх днів Петро вважав Клима Ворошилова своїм рятівником і не втомлювався щороку до дня народження надсилати йому вітальні телеграми. І вже тільки Петрові діти дізналися про те, що поруч зі Сталіним підпис Ворошилова зазвичай стояв на розстрільних списках», – розповідає Алла Диба та додає, що при цьому Петро з жахом згадував все те, що відбулося з його батьком, і не любив про це розповідати.

Петро Каневський (праворуч внизу) з родиною
Петро Каневський (праворуч внизу) з родиною

Одна з доньок Івана Каневського, Олена, після розстрілу батька виїхала до Москви, де завдяки допомозі тітки Ірини змогла отримати освіту та влаштуватися на роботу. Сюди ж вона забрала згодом свою матір. До того Анна Каневська залишалась в Україні зі своєю молодшою донькою Марією. Тут вони змушені були мешкати у колишніх прихожан розстріляного священика.

Алла Диба пригадує, як тітка Маруся доглядала одного літа за нею з братом.

«Знаю, що в час перебування у нас тітонька Маруся вишила таткові сорочку, яку згодом на своє весілля одягнув мій син Юрій, як пам’ять про наш рід», – розповідає вона.

Марія Каневська (ліворуч вгорі) та Алла Гоцик (по центру внизу)
Марія Каневська (ліворуч вгорі) та Алла Гоцик (по центру внизу)

Григорій Радецький: «елемент, який шкодить нашому Будівництву»

Під репресії потрапив і Григорій Радецький – чоловік рідної сестри бабусі Алли Диби по батьковій лінії.

Григорій Радецький
Григорій Радецький

Народився він у 1876 році у селі Левковка Погребищанського району. Закінчив київську духовну семінарію і у 1900 розпочав свою священницьку діяльність. Алла Диба розповідає, що до родини Радецьких у селі ставились з великою пошаною.

А потім прийшов 1917 рік. Церкви почали грабувати і зачиняти. Радецьких виселили з дому. Тоді їх врятувала одна з прихожанок отця Григорія Антоніна Фрич, яка узяла сім’ю до себе квартирантами.

І хоча священик залишився не лише без власного житла, але і без землі, а також без права на роботу, радянська влада продовжувала вимагати від нього сплати обов’язкових податків. Виконати це він, звісно, не міг, тож «за ухилення від сплати хлібопоставки державі» у 1921 році його арештували і засудили до трьох років умовного позбавлення волі.

Григорій та Анна Радецькі з дітьми
Григорій та Анна Радецькі з дітьми

Згодом це покарання стало однією з підстав для другого арешту отця Григорія, який відбувся 24 листопада 1937 року у Фастові та відправили до київської в’язниці.

Список НКВДистів, які брали участь у справі Григорія Радецького:

  • співробітник Фастівського відділення НКВС Дашинський;
  • оперуповноважений Фастівського РОМ НКВС Шмілевський;
  • прокурор Фастівського району Яровинський;
  • начальник РОМ НКВС, молодший лейтенант міліції Лінков;
  • начальник РО НКВС, лейтенант держбезпеки Заліт;
  • секретар Трійки НКВС, яка виносила вирок Альтзіцер;
  • комендант КОУ НКВС Воробйов;
  • начальник 1-го спец. відділу КОУ НКВС Купирін;
  • голова Пришивальницької сільради Юхим Ландман;
  • комсорг Володимир Лютий;
  • комсомолець з Фастова, працівник артілі ім. Кірова Лев Карельштейн;
  • виконуючий обов’язки секретаря РКСМУ Саморо.

У анкеті затриманого йшлося про те, що «служитель культа» Радецький «ніде не працює», а «на квартирі у себе хрестить дітей».

«У тому районі, де його заарештували, навіть був план скільки священиків треба заарештувати і знищити, тому були випадки, коли замість священиків брали якихось дяків, аби виконати норму», – зазначає Алла Диба.

У характеристиці на отця Григорія від 3 листопада 1937 року йшлося, що під час революції він переховував у себе на квартирі «різні банди петлюрівців, Гайового, Богатеренка, німців та інших». Самого священика автори документу називають «елементом, який шкодить нашому Будівництву».

У витягу з протоколу кущової КСМ наради комсоргів Дідовщанського куща від 17 листопада зазначалось, зокрема, про те, що що отець Григорій агітує проти «вивчення Сталінського виборчого закону, Сталінської конституції», проти колгоспного ладу і виборів.

Витяг з протоколу щодо Григорія Радецького
Витяг з протоколу щодо Григорія Радецького

Проти Радецького слідство змусило свідчити односельців. Зокрема, такий собі Лев Карельштейн стверджував, що на молебнях отець Григорій начебто запевняв, що «выборы и тайные, но для бога тайны нет», що збирав колгоспників, яким доводив, що «большевики отрицают веру в бога и потому бог их покарает або скоро прийдут из-за границы и ос[в]ободят нас от ига большевиков, а те кто будут честно работать в колхозах и бороться за мощность сов. власти будут строго наказаны».

«Але жоден з допитаних працівниками держбезпеки односельців Григорія Радецького ніякого Карельштейна не знав і у вічі не бачив», – зазначає Алла Диба.

Водночас були і ті, хто у 1937 році свідчив проти священика, а у 1968-му, під час повторного розгляду його справи, вже стверджували зовсім інше. Наприклад, директор сільської школи Дмитро Гуменюк. Через 31 рік після першого допиту він заявив, що «антирадянських висловлювань з боку Радецького не чув», як і не чув про те, чи проводив отець агітацію проти заходів радянської влади. Окрім того, Гуменюк зазначив, що йому не доводилось «близько перетинатись» зі священиком, тож «особистих рахунків не було».

«Слідчий, що допитував мене у 1937 році, записав мої слова у викривленому вигляді. Як я зараз пригадую, слідчий тоді дав мені протокол на підпис, не зачитуючи його. Сам я також не читав протокол допиту мене в якості свідка тоді. Мені думалось, що слідчий записав правильно в протокол мої покази… Якби я знав, що вони були записані викривлено, то не підписав би протокол», – пояснював у 1968-му Гуменюк.

Григорій та Анна Радецькі
Григорій та Анна Радецькі

Були і ті, кого у справі Радецького вперше допитали лише через 31 після його засудження. Серед цих людей була, зокрема, мешканка села та прихожанка отця Григорія Уляна Педченко. У 1968-му вона зазначала, що священик навпаки під час колективізації радив їй вступити до колгоспу, «бо колгосп гарна справа».

«Ми не знаємо сьогодні, чи прихожанка вирішила таким чином захистити священика, чи ж то він свого часу так застерігав багатодітну вдову, яка могла добряче постраждати за свій спротив», – зазначає Алла Диба.

9 березня 1937 року трійка при київському облуправлінні НКВС УРСР наказала розстріляти отця Григорія, а його майно конфіскувати.

Постанова про розстріл Григорія Радецького
Постанова про розстріл Григорія Радецького

Стратили Григорія Радецького вночі 22 березня 1938 року.

Акт про розстріл Григорія Радецького
Акт про розстріл Григорія Радецького

Утім родині про це повідомили не одразу, інформуючи спочатку про те, що Радецький помер від гнійного плевриту у ГУЛАЗі у 1942 році.

Загалом, пояснює Алла Диба, справа її родича має багато неточностей.

«Часто в цих документах прізвище арештованого звучить і як Родецький, і Градецький, ім’я – Григорій і Ригор. У деяких документах присутні обидва варіанти, коли у «Обвинительном заключении» звинувачується Радецький, то у в’язниці перебуває вже Градецький», – зауважує вона.

Навіть розправившись з «ворогом народу» радянська влада не припинила переслідування і тиску на родину священика. Наприклад, його онуки мали проблеми з отриманням освіти: Юрій кілька разів намагався потрапити до технікуму, а під час вступу до університету навмисне збрехав в анкеті про родичів (це виявили лише під час його навчання на останньому курсі), а Наталя, вступаючи на філологічний факультет, отримала двійку і не була допущена до наступних іспитів навіть при тому, що не мала жодної помилки у творі.

«Як пояснили дядькові Миколі – «не був би він священиком»… Освіту Наталочка одержувала вже змінивши прізвище при одруженні, й свій університет (економічний) закінчувала одночасно зі старшою дочкою», – розповідає Алла Диба.

Як зазначає жінка, «безстрашна та жертовна смерть» Григорія Радецького та Івана Каневського стала для їхніх нащадків «справжнім одкровенням і гідним наслідування заповітом».

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
Загрузка...
XS
SM
MD
LG