Доступність посилання

ТОП новини
26 Вересень 2018, Київ 03:47

«Нам самим слід пропонувати ідеї для розвитку Європи, коли вона слабка» – Зарембо


Нинішнє засідання Ради Євросоюзу (28–29 червня) вкотре стає знаковим для України через рішення ЄС продовжити на наступні 6 місяців економічні санкції проти Москви, запроваджені 2014 року з метою припинити воєнну агресію Росії в Україні. На цьому тема українсько-російського конфлікту під час зустрічі в Брюсселі буде вичерпана, каже політолог Катерина Зарембо, заступниця директора аналітичного центру «Нова Європа». Виступивши в Римі з доповіддю про українську ситуацію в період російської агресії, експерт в інтерв’ю Радіо Свобода розповіла про майбутнє санкційного режиму, євроностальгію та загрозу євроскептицизму в Україні.

– Чи в останню мить можуть бути неприємні сюрпризи від Австрії, а головним чином від Італії – супротивників санкцій?

– Так, кожні півроку ми затамовуємо подих та очікуємо на продовження санкцій ЄС щодо Росії через її агресію в Україні. Дійсно, цього разу можна також говорити про продовження дії санкцій, це питання вже обговорено, і воно не ухвалюється в останню хвилину офіційного протоколу. Поки що можемо обережно перевести подих, хоча конкретні питання щодо України, Росії будуть відкладені на майбутні засідання Ради ЄС. Адже на нинішньому саміті масова міграція – перша конфліктна тема для внутрішньої європейської дискусії потужних держав-членів спільноти. ЄС уже має достатньо пунктів, стосовно яких країни не погоджуються.

– Але в Україні цього разу таки більше переживали, зокрема через офіційно заявлений намір нового італійського уряду домагатися зняття санкцій. Щоправда, різкий антиімміграційний курс міністра внутрішніх справ Маттео Сальвіні трохи відвернув увагу Рима від теми так званих збитків для італійської економіки внаслідок євросанкцій. Відвернув, але не змусив забути?

– Ви маєте рацію. В Україні був великий резонанс, що в урядовій угоді країни-члена ЄС записано про зняття санкцій, це сталося вперше за 4 роки з часу їхнього запровадження. Водночас слід зауважити, що уряд Сальвіні – Ді Майо прийшов до влади не тому, що обіцяв позбутися санкцій проти Росії.

Вони прийшли до влади через міграційну кризу та широкий спектр внутрішніх економічних проблем: ідеться про зарплати, соціальне забезпечення, поширене безробіття в Італії. Маттео Сальвіні (провідник партії «Ліга») і Луїджі Ді Майо (лідер «Руху п’яти зірок») свідомі того, що зі зняттям контрсанкцій із боку Москви, через які країна втратила 200 мільйонів євро на експорті сільгосппродукції, італійська економіка не буде врятована. А перейматися слід безробіттям та великим зовнішнім боргом країни (понад 132% від ВВП). Отож, міграція та виконання соціальних зобов’язань перед виборцями – саме ці питання непокоять голови італійських керманичів.

Так, в Україні були дуже занепокоєні, слід бути напоготові і далі, а не споглядати, як італійці руйнують європейську єдність щодо економічних обмежень для Росії через її агресію в Україні. Наразі факт залишається фактом: за місяць своєї роботи італійський уряд не взяв питання санкцій першочерговим для вирішення.

– А яким ви бачите взагалі майбутнє цих обмежень у світлі загострення американсько-європейських відносин, адже саме США диктують ЄС цей санкційний режим? Чи запланована на 16 липня у Гельсінкі зустріч Дональда Трампа і Володимира Путіна може принести якісь неприємні несподіванки для Києва?

– Загроза великої оборудки між Трампом і Путіним залишається занепокоєнням в Україні. Та нині бачимо, що не через свою стратегічну далекоглядність і не через любов до України, але американські санкції щодо Росії зберігаються, ба більше, вони розширюються і є суворішими від європейських.

Американські санкції – гнучкий інструмент, як і має бути. Всередині ЄС до санкцій ставляться менш гнучко. Мені відомо, що в Брюсселі побоюються відкривати дискусії про перегляд санкцій, бо деякі країни скористаються цим, щоб обмеження, навпаки, послабити чи й зовсім скасувати. Санкції США в цьому сенсі більш влучно застосовані як інструмент міжнародної політики. Щодо Трампа, то він – дуже непередбачуваний лідер, і говорити про його політику щодо санкцій – це гадання на кавовій гущі. Тут ми сподіваємося на систему стримувальних засобів американської владної системи, які досі не дозволили йому переглянути і зменшити санкції.

– Часто на Заході супротивники санкцій аргументують їхнє скасування неефективністю мінських домовленостей щодо врегулювання конфлікту між Україною та Росією. Мовляв, угоди не працюють, тож і санкції не потрібні. Що б ви відповіли на такі закиди?

– Так, секторальні санкції ЄС прив’язані до мінських домовленостей. Вони не працюють – це негативний факт, але санкції були запроваджені 2014 року до укладення мінських домовленостей, а не після, тому санкції мають лишатися через причину їхнього запровадження – через порушення територіальної цілісності і суверенітету України. А мінські угоди – це така рамка, за якою можна вимірювати прогрес врегулювання конфлікту.

Помилково вважати, що коли угоди не працюють, то й санкції не потрібні. Ми не можемо знати, що було б, якби санкцій не запровадили. Гаразд, санкції, можливо, не є такими ефективними, як хотілося, Росія не виводить свої війська, але, напевне, вона тому і не рухає їх далі вперед.

– За час російської окупації, попри безліч проблем, Україна таки міцнішає як держава, натомість Євросоюз через внутрішні націоналізми стає дедалі слабкішим. Як це впливатиме на подальшу євроінтеграцію Києва?

– Для відповіді на це запитання почну з того, що аналітичний центр «Нова Європа» спільно з «Видавництвом Старого Лева» готує до друку збірку есеїв українських інтелектуалів під назвою «Нова Європа». Ми запитали їх, якою вони бачать майбутнє Європи і місце України в ній. У вступному слові до збірки директорка центру «Нова Європа» Альона Гетьманчук пише про те, що українці нині є останніми єврооптимістами. Водночас, не реалізувавши євромрію, не будучи членом спільноти, ми вже маємо євроностальгію.

Українці сумують за часами великого розширення на початку 2000-х років, коли ЄС видавався нам привітним клубом, готовим відкритися, та обіцяв захищати фундаментальні цінності, наприклад права людини. Нині бачимо, що ЄС змінився, і ми сумуємо за тією мрією, колишнім ЄС.

За період російської агресії активніше відбувається самоствердження України, встановлення української ідентичності, є більше розуміння того, що Україна – не Росія. Але не можна сказати, що серед українського населення підвищився єврооптимізм. Українці вважають ЄС зразком у багатьох сферах, а більше в соціально-економічній. Та чи побільшало охочих бачити Україну в складі спільноти? У 2014–2016 роках рівень підтримки європейської інтеграції в Україні дещо зріс, але зараз знову наближається до рівня 2013 року. Чи є загроза євроскептицизму? Так, є.

На думку українців, ЄС не готовий до прийняття України до свого складу, ЄС також розчарував багатьох своєю кволою поведінкою та реакцією під час Революції гідності. Тепер завдання-мінімум для України – зберегти рівень підтримки євроінтеграції серед населення, бо це мрія, яка рухає Україну вперед.

Це питання навіть не стільки набуття формального членства в ЄС, а питання цивілізаційного виживання та розвитку країни. Звісно, Європа змінюється, це слід прийняти. Київ може відвернутися від цієї Європи, але якою є альтернатива? Або Україна може долучитися до творення Європи, і тоді стане локомотивом – оптимістом, як нині хорватський уряд. Може, це звучить утопічно, адже Україна сама потребує допомоги, та з іншого боку, а хто, як не ми? Нам самим слід пропонувати ідеї для розвитку Європи, коли вона слабка.

– Які б ви назвали основні позитивні та негативні кроки в розвитку відносин Україна – ЄС за останні 4 роки?

– Позитивних кроків насправді багато. Як відомо, Україна за останні чотири роки зробила більше, ніж за попередні двадцять два. Варто згадати і Угоду про асоціацію з ЄС, і розбудову української армії, і дуже помітний поступ у царині боротьби з корупцією – створення антикорупційних інститутів та впровадження системи електронних державних закупівель ProZorro. Це – одна з важливих реформ в Україні за останні роки, вона отримала міжнародне визнання Public Sector Procurement Award. Також до успіхів додамо запровадження безвізового режиму з країнами Шенгену і реформу децентралізації влади.

Негативний момент щодо самої України – це якість політичних гравців, які формувалися після Революції гідності і йдуть на наступні президентські вибори. За чотири роки в Україні не з’явився політичний клас нового ґатунку. Рейтинги громадської думки очолюють, за винятком націонал-демократа Анатолія Гриценка, популісти на кшталт Олега Ляшка і Юлії Тимошенко та «Опоблок», орієнтований на електорат колишньої Партії регіонів. Чинний президент Петро Порошенко має 7–8 відсотків підтримки – це дуже низький рівень електоральних симпатій.

На додаток до «Опозиційного блоку» є ще партія Вадима Рабіновича «За життя», яка пропагує відновлення зв’язків з Росією. Вони мають свої 6 відсотків. А Святослав Вакарчук і Володимир Зеленський – це окремі (і дуже різні) феномени, але аж ніяк не фахові політики. Тож бачимо дефіцит якісних політичних сил. Окрім того, уподобання громадян надзвичайно розпорошені. Важко передбачити, хто буде переможцем.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
Загрузка...

Recommended

XS
SM
MD
LG