Доступність посилання

ТОП новини

Документальний фільм про жінок-футболісток в Україні переміг на кінофестивалі в Одесі


Режисер Аліса Коваленко

Нині в Україні близько 200 дівчат професійно грають у футбол. Одній із них присвячений повнометражний документальний фільм «Домашні ігри». Стрічка, знята за підтримки спецпроекту Радіо Свобода та «Голосу Америки» «Настоящее время», виграла в документальному конкурсі на Одеському міжнародному кінофестивалі. Головна героїня фільму – нападниця одного з київських клубів, 20-річна Аліна. В її житті було все, що завгодно, крім хороших новин. Чому режисер обрала саме цю героїню і з якими викликами зіштовхнулася?

​Режисер фільму Аліса Коваленко народилася в Запоріжжі в 1987 році. Її дебютний фільм «Сестра Зо» вийшов у 2014 році, а повнометражна стрічка «Аліса в країні війни» (2015) про війну на Донбасі брала участь у понад 50 фестивалях і отримала три нагороди.

Над «Домашніми іграми» Аліса працювала більше двох років. Головна героїня фільму – нападниця одного з київських клубів, 20-річна Аліна. В її житті було все, що завгодно, крім хороших новин. Батьки Аліни сиділи у в’язниці, мама померла, батько-алкоголік закинув сім’ю, і Аліна мимоволі стала матір’ю для молодших брата і сестри.

Футбол стає для Аліни єдиним шансом на гідне життя. Коли її батьки опинилися у в’язниці, вона грала у футбол із хлопцями на подвір’ї. На її талант звернули увагу і запросили в «Атекс» – єдиний жіночий футбольний клуб у Києві. Тепер вона професійна футболістка з перспективою грати за національну збірну. Але обставини в житті Аліни стоять на перешкоді продовженню її спортивної кар’єри.

Аліса Коваленко не драматизує подій у житті героїні свого фільму. Вона уважно і тверезо стежить не тільки за цими подіями, але і за мотивами, й еволюцією героїв. Завдяки цьому події вибудовуються у захоплюючий сюжет, а образ головної героїні (в цілому досить закритою і стриманою) разюче змінюється протягом розповіді.

Кореспондент «Настоящего времени» зустрівся з Алісою в Одесі, щоб поговорити про «Домашні ігри» і про її нові проекти.

– Алісо, жіночий футбол – тема в кіно доволі рідкісна. Як ви прийшли до неї?

– Прийшла відразу, в дипломному фільмі «Сестра Зо»: адже моя сестра грала у футбол. Після закінчення спортивної кар’єри їй дуже складно було адаптуватися. Це був фільм про футболістку після закінчення кар’єри. Я захотіла знайти дівчину, яка б тільки починала кар’єру.

Коли я зіштовхнулася зі світом жіночого футболу, то зрозуміла, що дуже багато дівчаток туди приходять із проблемних сімей, і для них футбол – не просто спорт, а спосіб виживання. У дитинстві вони надані самим собі, їх виховує подвір’я, а на подвір’ї що зазвичай відбувається? Пацани грають у футбол. Вони починають грати з ними, і так потрапляють у спорт. Я знайшла київський клуб, почала дивитися на дівчаток і їхня тренер мені сказала, що варто звернути увагу на Аліну: вона одна з найкращих, але у неї важкі обставини в родині. Після тренування ми поспілкувалися, і вона погодилася зніматися.

– Що вас вразило в Аліні?

– Передусім її історія. Тренер розповіла, який у них жах був у родині – що вона росла в дитбудинку, що у них вдома купа алкоголіків бовталися. Неймовірно, що вона змогла вибратися з цього середовища і чогось досягти.

Аліна грала у всіх національних юнацьких збірних – 15, 17, 19 років. Вона дуже талановита. Я дивилася, як вона грає, і це відразу відчувається; вона до того ж ще й трюкачка, її навіть хотіли спершу до циркового училища забрати. З іншого боку, вона складна людина, дуже закрита, з нею непросто працювати. Вона весь час у собі, емоції всередині, за 2 роки зйомок вона плакала лише один раз – коли її мама померла. Але це і цікаво – розкривати героїню через дію, через реакції.

– Тоді назва фільму виглядає дуже точною: вдома в Аліни йде гра не менш важлива, ніж футбол...

– Англійською звучить зрозуміліше: homegames – це «домашні» ігри – ті, які команда грає вдома, на своєму полі. Виходить подвійне значення. Тобто це і футбол на своєму полі, і те, що відбувається в Аліни в житті.

Кадр із фільму «Домашні ігри»
Кадр із фільму «Домашні ігри»

– Домашні ігри легше виграти команді-господареві. У фільмі в Аліни – «хеппі-енд». Наскільки її історія в цьому сенсі виняткова?

– Як на мене, ніщо зазвичай не закінчується «хеппі-ендом». Мене саму цей щасливий фінал здивував. Я почала знімати – і майже відразу померла мама дівчини. Після цього Аліна взагалі кинула грати, я думала, що все закінчиться дуже погано. Але, напевно, те, що я її знімала, її налаштувало на те, щоб не опускати рук. Вона попросила мене поговорити з тренером, щоб та дозволила їй поїхати на збори. Тренер спочатку відмовилася. Я була в паніці. Врешті ми організували поїздку за наші кошти. Жили поруч зі спортивною базою в пансіонаті, а вона ходила на тренування і таким чином потроху відновила свою форму і повернулася до спорту.

– Щойно у фінальних титрах зазначається, що Аліна і Надя живуть як пара, і разом виховують дітей. Ви свідомо не акцентували на цьому моменті?

– Я швидко відчула, що дівчата не дуже хочуть розкривати свої відносини. З іншого боку, не хотілося про це говорити прямо. Мені здалося, що це відведе історію в інше русло, вийде інший фільм. Адже вони теж пройшли свій шлях. Вони розходилися, Наді було важко – вона теж футболістка і теж пішла з футболу. Аліна повернулася, а Надя – ні, і тепер вона працює в кав’ярні, заробляє гроші, а Аліна грає. Але це вже історія відносин. Зовсім не те. Звичайно, ми дали це натяками. Коли Надя бере Аліну на руки, коли вони разом, і Надя каже: «Де мій принц?». Маленькі неочевидні деталі. Ми бачимо Надю, бачимо, як вона Аліну підтримує, а фінальний титр – для тих, хто не зрозумів.

– Тема жіночого футболу для вас вичерпана?

– Міркуйте самі: я зробила фільм про сестру, «Домашні ігри», а зараз ми закінчуємо документальний серіал. На ринку документальних проектів EastDocPlatform у Празі до нас підійшов генеральний продюсер телеканалу «Настоящее время» Кенан Алієв, подивився трейлер і запропонував робити проект про жіночий футбол, адже про нього ніхто не знає, і це цікаво. Тоді я була вагітна, мені не бракувало клопоту. Але я зрозуміла, що крім мене цього ніхто не зробить. Що це важливо для дівчаток, про яких ніхто не пише і не знімає.

У підсумку ми запустили проект «Прекрасна гра» на 10 серій на «Настоящем времени», запрошували жінок-режисерів, щоб серії стилістично відрізнялися. Зняли різні історії. Про дівчинку з Карпат, яка грає в єдиному на весь регіон клубі з пацанами (там узагалі немає жіночих клубів), і вона одна з найкращих футболісток в категорії 12 років. Є дівчина, яка грає в джаз-бенді і паралельно – вона воротар у київській команді. Є дівчата, які виїхали з Горлівки – через війну. Ми зараз закінчуємо дві останні серії, і гадаю, ця тема для мене закрита, я віддала їй все що могла.

– Що тепер?

– Є одна ідея. Моєму чоловікові запропонували роботу в Бангладеш у таборі для біженців-мусульман із Бірми. Там зараз хочуть зробити радіо і навчають людей бути радіоведучими. Хочу зняти фільм про це. Але потрібні гроші, щоб туди поїхати, знайти героїв, жити там. В Україні цих грошей не отримаєш, але мені – як документалістові – було б цікаво, чи зможу я в абсолютно іншій реальності зняти фільм. Такий ось виклик.

Із режисером розмовляв Дмитро Десятерик, оригінал публікації на сайті «Настоящее время»

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

ІНШЕ З МЕРЕЖІ



Загрузка...
XS
SM
MD
LG