Доступність посилання

ТОП новини
11 Грудень 2018, Київ 12:01

Україна і Голодомор. Він і досі триває у вигляді русифікації


Вашингтон, 16 вересня 1984 року. Цього дня близько 7 тисяч осіб, більшість із яких українці, протестували біля будівлі посольства СРСР проти нищення української культури і русифікації України радянським режимом. Найбільший на фото транспарант вказує на Голодомор 1932–1933 років

(Рубрика «Точка зору»)

Автор статті – Юрій Шевчук, професор Колумбійського університету, український мовознавець, журналіст
Автор статті – Юрій Шевчук, професор Колумбійського університету, український мовознавець, журналіст

​​(У тексті збережено орфографію автора)

Щороку ми віддаємо шану голоду 1932-33 років. Наголос робиться на нелюдській жорстокості більшовиків, на кількості загиблих. Шукаються і називаються нові докази того, що це був спланований ґеноцид українців, бо і в самій Україні і у світі навіть сьогодні в цьому переконані далеко не всі.

Мені йдеться не про світ, а про обмежене бачення українцями власної історії у призмі Голодомору.

Є вузьке і широке трактування Голодомору.

Вузьке – це знищення мільйонів українських селян на початку 1930-х.

Широке – це трактування, що розглядає голод 1932-33 років як окремий епізод значно більшого у контексту історичних подій.

Ще на початку 1950-х років Рафаель Лемкін аналізував Голодомор у термінах програмового винищення українців як національної єдности, инакше кажучи, – їхнього ґеноциду.

Рафаель Лемкін
Рафаель Лемкін

Рафаель Лемкін писав про чотири удари Москви. Їхньою метою було не зібрати гостро потрібне збіжжя, а знищити українців як націю: 1) удар у голову нації, проти її культурного проводу, ітеліґенції, науковців, письменництва; 2) удар у серце, проти всіх форм духовного життя, українських церков; 3) удар по тілу нації, проти селян, носіїв української ідентичности; 4) переселення на спустошені голодом українські землі росіян, як остаточний крок у ґеноциді.

Це тісно пов’язані аспекти Голодомору, що їх свідомо здійснював Кремль при кінці 1920-х, на початку 1930-х років. Коли ми кажемо про сам голод ізольовано від трьох инших «ударів», ми спотворюємо суть явища. Це іґнорує мету авторів Голодомору. Саме мета має бути основною категорією аналізу Голодомору. З якою метою проводили той чи инший захід щодо українців, і якими мали бути наслідки кожного такого заходу? Нам кажуть, що й досі не знайдено жодного документу, де Сталін недвозначно написав, що Кремль прагне знищити українців, як націю. Відсутність такого незаперечного доказу і як наслідок неможливість узасаднення Голодомору як ґеноциду – це словесна еквілібристика тих, хто не бажає бачити очевидного і тим виправдовує ґеноцид. Існує маса инших «документів», що свідчать про мету російської політики знищення українців як нації. Московське керівництво не могло не знати про наслідки своєї політики щодо українців. Ціла низка його заходів політичного, культурного й економічного характеру мали в собі одну логіку і ціль – зробити так, щоб українців не стало, як окремої нації, культури, цивілізації, зросійщити їх.

Ми звикли думати про зросійщення лише як про мовну і значно рідше культурну асиміляцію. Якщо погодитися, що кінцевим продуктом зросійщення є небуття українців як впізна́ваної єдности, то слід тоді й погодитися з тим, що Голодомор, – це окрема форма, окрема стратегія, кінцевою метою якої є небуття українців. Відтак кожна стратегія соціяльної поведінки на рівні політики, культури, релігії, мови, економіки, кінцевим наслідком якої є підрив української національної ідентичности, її послаблення і розмивання у російській – є формою знищення українців, лагідного чи брутального, але знищення. Тут ми впритул підходимо до трактування Голодомору в широкому історичному контексті багатовікової політики Москви щодо українців, з її маґістральною метою знищити Україну як цивілізацію в усіх її основних виявах – насамперед мовних, культурних, релігійних, політичних, психологічних чи ще якихось відмінних від московських.

Голодомор набрав більш завуальованих форм

У цьому сенсі Голодомор, що його більшість з нас воліє комфортно бачити лише як факт минулого, є явищем українського сьогодення. Голодомор у ширшому сенсі політики знищення українства не припинився у 1933 році, він продовжувався за совєтської влади. Він продовжується і тепер, прибираючи инші, не такі дикунські форми, як у 1930-х роках, він набрав більш завуальованих форм, а тому сьогодні він ефективніший.

Назву кілька таких форм.

Перша форма – це особливий механізм підбору керівних кадрів у всіх галузях життя, коли висококваліфіковані фахівці з ознаками української ідентичності елімінуються ще на підході до престижних посад. Україномовний кандидат на високу хлібну посаду за всіх инших рівних умов неуникно програє російськомовному конкурентові. Тому в Адміністрації президента України панує не українська мова і не українські кадри. Те ж саме можна сказати не про кадрову специфіку в инших стратегічних галузях українського суспільства. Така селекція нагадує політику вилюднення України від українців і переселення на їхнє місце росіян в 1930-х роках. Сьогодні це вилюднення продовжується. Воно не фізичне, а тому не таке помітне. Воно ідентифікаційне, але результат одного й иншого тотожні – русифікація.

Друга форма – це особливий спосіб творення символічного капіталу в культурі, освіті і загалом інформаційному просторі, коли українське подається як провінційне, несумісне з модерністю, а значить непрестижне. Російське ж подається – як високопрестижне. Існує гострий дефіцит високоякісних зразків української культурної продукції в публічному просторі країни.

Маємо прокляте коло – навіть за умови наявности якісного українського продукту, суспільство, що глибоко переконане в непрестижності власної культури віддаватиме перевагу третьосортному російському не́смакові перед українським, хай навіть зі світовим визнанням. Абсурдно, але факт, культура смертельного ворога українців сьогодні загалом тішиться більшим символічним капіталом серед них, як власна. Вона замінила собою українську культуру для мільйонів українців. Инакше блазень-українофоб із «95 кварталу» не тішився б таким виборчим рейтинґом.

Третя форма, особливо смертельна, продовження Голодомору – це політика мовної шизофренії, тобто послідовного й тепер закріпленого українським законодавством, інституціоналізованого спарювання української мови з російською скрізь і всюди. Це історично найдієвіша форма знищення українства. Це винахід новітніх посовєтських продовжувачів Голодомору. Навіть совєти до неї не змогли додуматися. Сьогодні лінґвоцид здійснюється тим, що українців позбавляють самої можливости почути і навчитися рідній мові. Про смертельну ефективність цієї новітньої форми продовження цілей Голодомору свідчить те, що українське суспільство загалом погоджується з мовною шизофренією і не чинить їй ніякого опору, спостерігаючи, як нове покоління швидко втрачає мову і переходить на язик. Все це робиться начебто добровільно з власного вибору, без видимого насильства. Начебто… У дійсності ж сьогодні пряме насильство 1930-х років замінили насильством символічним, яке, як відомо, у стократ діє́віше, бо успішно переконує своїх жертв в тому, що нічого страшного не відбувається, що так «історічєскі сложилось», що «мовне питання – це для маніпуляторів», що «мова не має значення», що «спочатку треба збудувати економіку й армію, а тоді мовою займатися».

Це одна спільна риса Голодомору 1930-х і його продовження сьогодні. В одному й другому самі українці з ентузіязмом бруталізували своїх же співгромадян. Без участи українців обидва були б неможливими. Сьогодні самі українці беруть масову участь у продовженні Голодомору иншими способами. Одні комфортно мовчать і не чинять опору русифікації. Инші з ентузіязмом чи з холодного розрахунку беруть в ній участь.

Голодомор як історія і логіка російского імперіялізму, обмежений 1930-ми роками, продовжується і сьогодні, в инших формах, але переслідує ту ж мету Москви – знищити українців як націю. Найвищий час українцям усвідомити це.

Юрій Шевчук – професор Колумбійського університету, український мовознавець, журналіст

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

НА ТЕМУ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ:

Українська мова почала домінувати на телебаченні – дослідження «Простору свободи»

Оточення Порошенка і війна з Росією. Яка доля чекає законопроект про державну мову?

Українська мова і церква: Нестор Літописець – перший історик України-Руси

До Дня української писемності та мови. Третя українізація?

Українська красуня біля моря. Одеса стає україномовною

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
Загрузка...

Recommended

XS
SM
MD
LG