Доступність посилання

ТОП новини
19 Липень 2019, Київ 00:21

«Наказали шукати жовтий порошок». Чи осаджувала Москва радіаційні хмари над Білоруссю?


Всі фотографії в матеріалі публікуються вперше. Чорнобильська зона, початок 1990-х

У Чериковському районі на Могилівщині (Білорусь) незабаром після аварії на Чорнобильській АЕС райком компартії наказав співробітникам шукати жовтий порошок. Згідно з непідтвердженою документально версією, впродовж наступних днів після аварії на ЧАЕС літаки військово-повітряних сил СРСР розганяли «чорнобильські» хмари над Білоруссю снарядами з йодистого срібла, рятуючи Москву. Про події 33-річної давності згадує житель Чериковського району Микола П., який на той час працював в райкомі партії.

Що відомо про осаджування «чорнобильських» хмар

  • 8 травня 1989 року білоруський письменник і народний депутат СРСР Алесь Адамович (на фото) направив депутатський запит заступнику голови Ради міністрів СРСР і міністру атомної енергетики під назвою «Так хто ж заплатить?».
  • Серед іншого, він поставив наступне запитання: «...Чи правда, що віддалені від Чорнобиля райони Могилівської області – Краснопільський, Славгородський, Чериковський, частково Костюковицький, Биховський, Климовицький і деякі інші – отримали настільки небезпечну дозу радіації з тієї причини, що на них посадили чорнобильську хмару? Розстріляли її і посадили. Ту, яка мчала до Москви».
Aлесь Адамович
Aлесь Адамович
  • У квітні 1990 року в британському журналі New Scientist вийшла стаття журналістки Віри Річ про український протест проти приховування Радянським Союзом масштабів чорнобильської трагедії. Серед іншого, вона згадала «поширену думку», що глава Держкомітету СРСР по гiдрометеорологiї i контролю природного середовища Юрій Ізраель наказав осадити радіоактивні «чорнобильські» хмари над східною Білоруссю, «коли видавалося ймовірним те, що зміна вітру віднесе їх на Москву».
  • У 2007 році в документальному фільмі «Наука супершторму» на телеканалі BBC Two виступив колишній льотчик, майор Олексій Грушин. Командир екіпажу секретного підрозділу «Циклон» розповів, як вони розганяли «чорнобильські» хмари снарядами з йодистого срібла. Це робилося, за його словами, щоб радіоактивні частки пролилися дощем і не полетіли «в бік густонаселених міст – Москви, Воронежа, Нижнього Новгорода, Ярославля». «Якби дощ випав над цими містами – це була б катастрофа для мільйонів. Район, де мій загін активно збирав хмари, розташовувався біля Чорнобиля, не лише в 30-кілометровій зоні, але на відстані 50, 70 і навіть 100 кілометрів», –розповів BBC Грушин.

  • Детальніше про дії спецпідрозділу «Циклон» розповіла в 2016 році офіційна «Российская газета». У статті фігурує нова розповідь Олексія Грушина про вісім його вильотів на спеціально оснащеному бомбардувальнику «Ту-16».

При цьому автор статті зазначає, що досі не розсекречено, «де саме відбувався «вплив» на хмари». Однак робляться висновки: «Розширення місць зараження вдалося зупинити» і «Циклон» захищав від радіоактивного зараження не одну Москву. Він захищав всю країну!».

  • Цю версію поділяють не всі. Григорій Кручаниця, який керував у 1986 році відділом Центральної аерологічної обсерваторії (Москва), заявив Naviny.by, що «практично неможливо перешкоджати поширенню в атмосфері аерозольних часток, що знаходяться в твердій фазі. Не можна «не пустити» радіоактивність в будь-який бік, створивши дощі».
  • Британський фізик Алан Флауерз, перший західний вчений, який проводив заміри радіації в районі Чорнобиля, стверджував: в результаті випадання опадів непоінформоване населення Білорусі отримало опромінення, в 20-30 разів вище від норми.

Про знайдений порошок мали доповісти в райком –повідомити про місце і концентрацію

За словами Миколи П. (на його прохання ім'я змінене), в травні 1986-го перший секретар райкому Василь Новіков зібрав партійних працівників і поставив завдання шукати в районі жовтий порошок. Для цього сформували групи з двох людей. Миколі випало працювати в околицях села Чудяни. Він тоді не знав, що рівень радіації там був уже найвищий у Чериковському районі.

Села в зоні відчуження закопували, щоб не розносилася радіація
Села в зоні відчуження закопували, щоб не розносилася радіація

Микола каже, що групам не пояснювали, навіщо було потрібно шукати той порошок. Протягом трьох днів він із напарником обходив околиці, розпитував у людей, чи бачили вони таку речовину, але безрезультатно. Чи знаходили порошок інші групи, йому невідомо. Про результати своїх пошуків колеги один одному не повідомляли.

«Якби ми наткнулися на жовтий порошок, то повинні були повідомити в райком про його місцезнаходження і концентрацію...», – згадує він.

«Щоб переконатися, що порошку немає»

Микола стверджує: пізніше сам Новіков у приватній бесіді розповів, як літаки військово-повітряних сил розпилювали спеціальну речовину, щоб осадити радіаційні хмари і не допустити їх на близькі до Москви території. Відсутність жовтого порошку на землі нібито свідчила, що він розпустився.

Славгородський район, 1990 роки
Славгородський район, 1990 роки

За словами Миколи, йдучи в зону, ніхто не думав про власну безпеку. Протигазів, респіраторів та спеціальних комбінезонів партійці не вимагали, тому що не розуміли, що таке радіація та які її наслідки.

«Тоді взагалі не було відомостей про радіаційну обстановку. Дозиметричний контроль ще не проводився», – зазначає колишній партійний працівник.

Він згадує: коли в радіаційні райони почали приїжджати співробітники Академії наук, то спочатку «крізь зуби тим, хто їх супроводжував, передавали секретну інформацію», а потім уже відкрито говорили про небезпеку.

Наскільки вона серйозна, зрозуміли, коли в забруднені місця «нагнали сотні «партизанів» знімати верхній шар радіаційного ґрунту».

Приїжджали в район й іноземні фахівці, які розповідали про наслідки радіації. Пояснювали, як вона розповсюджується і як далеко її виявили від епіцентру аварії. Припускали, що в Чериковський район її могло принести і вітром з самого Чорнобиля.

«За самовільний виїзд із радіаційних місць виключали з партії»

Від Чорнобиля до Чериковського району – 300 кілометрів. 23 тутешніх села, в тому числі Чудяни, що потрапили в зону відчуження внаслідок радіаційного забруднення території, – людей з них відселили, будинки закопали.

Господарі садиби навідалися у виселене село Веприн
Господарі садиби навідалися у виселене село Веприн

Але, за словами Миколи П., відселяти людей із забруднених сіл почали лише років через три після аварії. До того часу розмови про переселення не було зовсім, а спроби виїхати розглядалися як панікерство. Партійців, які вивозили сім'ї на чисті території, виключали з партії.

«Я знаю три таких випадки, – стверджує Микола П. – Бігли фахівці, люди з вищою освітою. Їх виключали, щоб інші не наслідували їхній приклад. Партфункціонери доводили, що все під контролем, а члени партії повинні демонструвати позитивний настрій».

Селище Майський. Сюди почали переселяти людей тільки через три-чотири роки після чорнобильської аварії
Селище Майський. Сюди почали переселяти людей тільки через три-чотири роки після чорнобильської аварії

Він зазначає, що більшість селян також не сприймала інформацію про небезпеку: «Я пам'ятаю, нас, партійних працівників, зобов'язали проводити соціологічні опитування, якими з'ясовувалося, як люди ставляться до радіації. Мені довелося працювати з доярками. Слухаючи мене, вони зневажливо посміхалися і говорили: «Ми чимало терпіли – і це перетерпимо».

Що важливо знати про аварію на Чорнобильській АЕС

Аварія на Чорнобильській АЕС 26 квітня 1986 року вважається найбільшою техногенною катастрофою XX століття.

  • В атмосферу було викинуто радіоактивних речовин в 300 разів більше, ніж після атомного бомбардування Хіросіми в 1945 році.
  • З усіх країн від наслідків чорнобильської катастрофи Білорусь постраждала найбільше – на території Білорусі осіло понад 70% радіонуклідів, найбільше забруднився 21 район.
  • Із 2,2 мільйона людей, які жили на забруднених землях, евакуювали і відселили 138 тисяч, ще близько 200 тисяч самі виїхали з постраждалих територій.
  • У 1986 році під час аварії на ЧАЕС із зруйнованого четвертого реактора було викинуто 1850 петабекерелів радіонуклідів, при цьому на частку радіоактивного цезію припало 270 петабекерелів. Період напіврозпаду цезію-137 – 30 років. Це означає, що на 2016 рік його кількість на території Білорусі зменшилася вдвічі.

Оригінал – на сайті Білоруської редакції Радіо Свобода

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...
XS
SM
MD
LG