Доступність посилання

ТОП новини
19 Жовтень 2019, Київ 03:12

Є два альтернативних способи формування уряду (огляд преси)


Будівля Кабінету міністрів України

Газета «День» досліджує – чи скористаються в команді «Слуги народу» шансом сформувати уряд професіоналів? Видання пише, що є два альтернативних способи формування уряду. Перший – політичний уряд. Іншими словами: поділити міністерські портфелі між ключовими членами власної команди. «У зрілих демократіях це традиційний спосіб, і в ньому немає нічого поганого: він означає політичну відповідальність перед виборцями… Хто схибив, вилітає назавжди, а то й опиняється за ґратами», – пояснює експерт видання Валерій Пекар. Однак для України цей варіант надзвичайно ризикований. Адже партії становлять собою нашвидкуруч побудовані проекти без низових організацій, сталої прозорої фінансової системи, без внутрішньопартійних дискусій та контролю. А суспільство слабке і не має незалежних судів. Друга альтернатива: уряд незалежних професіоналів, що мають досвід, бездоганну репутацію і підтримку з боку громадянського суспільства, експертних спільнот та Заходу, але водночас не мають політичних зобов’язань та амбіцій і готові прийняти на себе удар. Ці люди не піклуватимуться про рейтинг, вони зроблять необхідні реформи і підуть. Про ймовірний і доцільний вибір новою владою майбутнього уряду йдеться в матеріалі «Зе-Кабмін».

В українському суспільстві меншає людей, здатних творити нові соціальні норми. І збільшується прошарок пасивних соціальних утриманців – осіб низької кваліфікації, старшого віку. Країна прямує до того, щоб із часом влитися в якусь чужу структуру. Такою може стати європейська система або російська, – зазначає в тижневику «Країна» філософ Максим Розумний. Коли керівник офісу президента Андрій Богдан заявляє, що вони готові дати російську мову Донбасу, це свідчить, що він не розбирається в цьому питанні й не розуміє його природи. Оцінює на рівні обивателя. Мовляв, не будемо розділяти Україну мовою. Це некомпетентність і непідготовленість до державницької позиції, наголошує експерт. Він стверджує, що у команді президента мало чи й узагалі немає людей, готових протистояти російському впливу. Середовище, на яке спирається Володимир Зеленський, значною мірою пов’язане з російською культурою, медіа і бізнесом. Контакти з Росією для них – це нормально. Щодо «Голосу» та «Слуги народу», то їх Максим Розумний взагалі не вважає партіями, оскільки вони не мають політичної суб’єктності. У партіях під чесне слово шоумена чи музиканта зібралися люди, які досі одне одного не знали. І в яких немає спільної програми. Тому Верховна Рада буде розрізнена. Там бракуватиме чітких і послідовних позицій. У цьому середовищі впевнено почуватимуться провокатори й популісти. Комунікація з народом буде, але вона не вестиме до нової якості політичного життя. На цьому наголошується в публікації «Україна доїдає радянську спадщину».

Домінування Володимира Зеленського у мережі «Інстаграм» було не єдиною причиною його перемоги. Але й не останньою. У цій мережі сьогодні «тусять» 11 мільйонів українських користувачів. Туди йде молодь та аудиторія неполітична, а тому – важливо було завоювати саме її, наголошує дописувач тижневика «Країна» філософ Володимир Єрмоленко. Він вважає, що інстаграм сприяє гламуризації публічного простору, яка тепер сягнула політики. Через нього люди все більше голосують не розумом, не шлунком, навіть не серцем, а очима. Зе-команда зрозуміла ці зміни раніше за інших. Відчула, як швидко тане тонка межа між політикою і розвагою. Що політикам треба боротися не тільки за голоси виборців, а й за їхні лайки, тобто за емоції. А ще інстаграм перетворює інформацію на потік, її все складніше розрізняти і класифікувати. І в цьому потоці виграє той, хто повторює одне й те ж. Хто щодня втовкмачує одну думку в різних варіаціях. Хто дає цьому потоку той самий запах і той самий меседж. Наприклад, що Україна сама хоче війни. Російська пропаганда найкраще опанувала цю «потокову» технологію. Її клони в українському медіа-просторі – наприклад канали Медведчука – роблять те саме. Вони є нескінченним потоком повторювання. І те, з яким завзяттям вони це роблять, є головною причиною їм не вірити, наголошує автор статті «Потоки, що нас ув’язнюють».

Попри потужну пропагандистську кампанію на користь «Опозиційної платформи – За життя», яку вели російські і проросійські медіа за активної участі президента Росії Володимира Путіна, вона показала вельми скромний результат, констатує газета «День». На парламентських виборах при явці в 49,84% «Опозиційна платформа – За життя» отримала близько 13% голосів, тобто за неї проголосувало приблизно 1 945 тисяч виборців, а це приблизно на 260 тисяч менше, ніж за кандидата цієї ж партії чотири місяці тому на президентських виборах. Тим часом, електорат платформи «За життя» – це переважно літні люди і колишні комуністи, які найбільш активно ходять на вибори. Тому в партії Медведчука в умовах падіння явки і потужної пропагандистської кампанії на її користь з Росії, здавалося б, були всі шанси, як мінімум, зберегти свій електорат, що підвищило б частину отриманих нею на виборах до Ради голосів до 15% голосів. Проте цього не сталося, що показує відносно низький ступінь дії кремлівської пропаганди на українських виборців.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...
XS
SM
MD
LG