Доступність посилання

ТОП новини
14 Жовтень 2019, Київ 00:29

Український стрітбол: найсильніші данкери, олімпійські путівки та спекотні фінали національної ліги


Із вулиць до Олімпіади. Баскетбол 3х3 дебютує на Олімпійських іграх 2020 року й Україна має всі шанси потрапити до головних стартів чотириріччя. А поки національні збірні здобувають бали для олімпійського рейтингу, 3 серпня місто Кам'янське (Дніпропетровська область) стає столицею вуличного баскетболу. Близько 100 команд у чоловічій, жіночій та юнацькій категоріях, які витримали 39 відбіркових етапів у 27 містах України, змагатимуться у фіналі Української стрітбольної ліги. Про вуличну культуру, олімпійські сподівання, баскетбольну інфраструктуру, латвійський досвід, міжнародні турніри в Україні і відмінності від європейського стрітболу розповів генеральний менеджер баскетболу 3х3 в Україні Станіслав Світлицький в ексклюзивному інтерв’ю Радіо Свобода.

– У нашому дворі було негласне правило: у баскетбол 5х5 ти можеш не грати, але якщо ніколи не спробував свої сили у стрітболі – це сором. Причому, у місті не проводилися якісь турніри саме з баскетболу 3х3. Коли ж вуличні баталії переросли у всеукраїнські турніри?

– Перший потужний спалах був десь у 1995–1997 роках. Тоді до України приїхали представники відомих брендів Adidas та Nike і провели свої турніри. Другий спалах, мабуть, уже у 2008–2009 роках, коли ми зібралися та створили Українську стрітбольну лігу.

Взагалі раніше був такий розподіл: ті, хто грали в баскетбол 5х5 – це професіонали, а ті, хто у стрітбол, – «вуличні». І був негласний принцип, якщо сходилися на змаганнях, то потрібно обов'язково виграти у профі чи в тих, хто «прийшов на нашу територію». Зараз такого немає, ми – єдина баскетбольна спільнота.

– За океаном стрітбол – це не вид баскетболу, а справжня культура. Чи відчувається така атмосфера в Україні?

– Дня нас ніколи стрітбол не був видом спорту. Ми його вважали культурою: зі своїм сленгом, музикою, одягом. Зараз є напрямок, який проштовхує FIBA. Вони побачили в стрітболі перспективу, довели до статусу «олімпійський вид спорту». Уже у 2020 році баскетбол 3х3 дебютує на Іграх. В Україні під час неофіційних змагань все ж таки підтримуємо культуру, яка народжувалася 15 років тому. До США нам точно далеко, бо там баскетбол, здається, вважають другим національним видом спорту. Взагалі кажуть, що 3х3 – це найкращий урбан-спорт, сподіваюся, що в Україні так і є.

– Перший сезон Української стрітбольної ліги був у 2009 році. Минуло 10 років. Що за цей час змінилося?

– Раніше, у 2006–2009 роках, коли ми ще як гравці приходили до меценатів і казали: «Дивіться, ось є стрітбол. Це перспективно та круто», то на нас дивилися, як на божевільних: «Хлопці, яке 3х3? Ви нормальні? Є баскетбол 5х5. А тут якийсь стрітбол. Що це взагалі?» – чули у відповідь.

Ми самі собі поставили новий рівень проведення змагань та сприйняття баскетболу 3х3 в цілому. Минулого року увійшли до складу Федерації баскетболу України й тепер працюємо у департаменті 3х3. Завдяки цьому об'єднанню стали можливі міжнародні турніри в Україні – кваліфікація чемпіонату Європи у червні в Києві, у Львові триденний марафон був минулого тижня – Ліга Нації, сателіт FIBA 3x3, за результатами якого переможець отримав путівку на Inje Challenger до Кореї.

Ми маємо нові можливості. Коли лише починали, то навіть інтернету не було. Просто їхали в інші міста, з усіма знайомилися, спілкувалися, а грошей на все було не так уже й багато. А зараз зовсім інша комунікація.

– Кількість команд змінилася, якщо порівнювати з минулим роком?

– Із 2015 року кількість приблизно однакова. Головний пік прийшовся на 2013 рік. Тоді в нас була найбільша ліга в Європі – понад 2 тисячі команд та близько 11 тисяч гравців. У FIBA думали, що ми «нулі» зайві приписали.

Збірна України на ІІ Європейських іграх
Збірна України на ІІ Європейських іграх

Був цікавий випадок. Ми проводили турнір у Львові, де зібралося близько 160 команд. Це був наш рекорд за 10 років. Усі наші учасники реєструються на платформі FIBA, вона розрахована на 15-20 команд. А тут 160 команд і 120 гравців у баскетбол 1х1, як результат, система просто почала виснути. Так вони нам телефонували й запитували, чи не було помилки, бо як це: 160 команд в одному турнірі. Надіслали їм фото з площі з усією кількістю учасників. Повірили (сміється).

Звичайно, що через війну в Україні, кількість зменшилася. Ще один фактор – погана робота спортивних шкіл. Після набуття незалежності Україною вони ще деякий час накатом працювали, а вже з кінця 90-х років був провал. Це дуже відчутно. У нас є команди тепер віком «до 23 років» і «після 30», а ось прошарок 23-30 – його значно менше.

Може, ще впливає і збільшення кількості турнірів. Коли ми лише розпочинали, то було усього 10 турнірів і команди мігрували – Донецьк, Івано-Франківськ, Київ, Крим. Зараз змагань у чотири рази більше. Минулого сезону в нас були вихідні, коли за два дні в Києві та області проводили 6 турнірів. Може, дійсно, люди вже «наїлися». Тому зараз переходимо від кількості до ще кращої якості.

– Чи відчувається за ці 10 років збільшення зацікавленості глядачів?

– Це тільки від нас залежить. Якщо ми проводимо івент у місці скупчення людей, наприклад такому, як Троїцька площа в Києві, звичайно, таким чином популяризуємо баскетбол 3х3. Якщо граємо в залі або на майданчику в спальному районі, то туди приходять подивитися лише ті, хто про ці змагання знають від друзів чи родичів.

FIBA започаткувала тренд – проводити змагання у шопінг-моллах. Це дуже круто. Є аудиторія, яка йде до магазину, щоб купити продукти, а тут бачить баскетбол, зупиняється та зацікавлюється. Може, вирішить привести після цього дітей до секції.

Також робимо дуже великий акцент на контент. Усі перебувають в соціальних мережах, тому вважаємо, їх чи не найважливішим інструментом піару після наших івентів – активно розповідаємо, показуємо та зацікавлюємо нашими змаганнями.

– Може є якась європейська країна, де популяризація на такому високому рівні, що є сенс перейняти цей досвід?

– Ми спираємося на досвід наших друзів із Латвії, з якими товаришуємо близько десяти років. Десь у той же час, що й ми, вони починали розвивати 3х3 у своїй державі. Це Раймонд Елбакян та його команда «Ghetto Family». У масштабах Латвії, в якій мешкає понад 1,9 мільйона людей, вище згадана спортивна тусовка дуже сильна та авторитетна. Як вони працюють з молоддю, графічна та медійна складова, контент, наскільки цікаво вони проводять турніри – можна, дійсно, взяти за взірець.

Румунія давно в топі у плані організації змагань 3х3. Зараз FIBA запрошують румунських організаторів як консультантів. Наприклад, до Львова на змагання приїжджали дві дівчини з цієї держави – Карина та Стефанія. Вони не казали речей, яких ми не знаємо, але приїхали до нас та контролювали якість івенту.

Дуже багато країн включилися в 3х3. І навіть ті, хто раніше взагалі не цікавився стрітболом, проводять серйозні змагання, усе ж таки з'явилася олімпійська перспектива. Тому в кожного щось піддивляємося та беремо до уваги найцікавіше.

– Якщо я хочу взяти участь у новому сезоні Української стрітбольної ліги, що маю зробити?

– Наша ліга сезонна – літня, починається у травні та закінчується у вересні. Щоб узяти участь, потрібно просто зареєструватися на сайті, прийти на турнір зі своєю командою та грати.

Також у нас є кілька зимових серій – студентська ліга, шкільна ліга, турніри формату «Winter CUP». Сподіваюся, що цього року ми зможемо провести більше зимових турнірів. Окрім цього, у нас є професійний чемпіонат «Супер-ліга 3х3», який дебютував минулого сезону.

– Тобто не треба багато всіляких речей та грошей. Якщо є бажання, то йди та грай?

– Так. Баскетбол 3х3 дуже демократичний вид спорту. Якщо в тебе є кросівки, шорти, майка та два товариша, то ти можеш грати. Не бачу жодних перешкод.

– Хто з команд поточного сезону особисто для вас став відкриттям?

– У мене є два відкриття цього сезону. Причому я про це їм казав. Перша – львівська команда «Вятрачок». Вони грають у «Львівській політехніці». Дуже перспективна та потужна молода команда. Учасникам взагалі по 18-19 років. Я вважаю, такі хлопці - майбутнє українського баскетболу 3х3. Вони гратимуть у фіналі в категорії PRO і, сподіваюсь, що вони ввійдуть до числа учасників Супер-ліги 3х3.

Друга – «QUATTRO». Це мої знайомі. З ними навіть грав в одній команді у Києві у лізі баскетбольній. Може помилюся, але середній вік у команді 37-38 років. Поточний сезон – їх перший повноцінний сезон у 3х3, і вони вийшли до фіналу категорії професіоналів. Хоч профеcійно у них грав колись грав Тім Теслюк, (ми його жартома називаємо «Легіонер», тому що він деякий час жив у США), а інші хлопці – аматори. Дуже круто, що гравці такого віку дебютували в нашому PRO-турі та потрапили до кращих 12 команд країни. Є цікаві команди і в U-18, але така вікова категорія, що краще нічого не говорити (сміється). Хай грають і розвиваються.

– Що взагалі отримують чемпіони ліги кожної вікової категорії?

– У всіх категоріях – грошові винагороди в різних пропорціях, переможці у категорії PRO отримають 30 тисяч гривень, серед чоловіків, жінок та U18 – 10 тисяч гривень.

Ми стимулюємо, щоб команди росли професійно, тому в категорії PRO, крім фінансової нагороди, переможців чекає ще й путівка на Challenger в італійському місті Ріміні. Це престижний турнір.

Крім того, ми зараз у перемовинах з нашими латвійськими друзями, щоб переможець категорії серед чоловіків поїхав на фінал їхньої ліги GHETTO Basket.

– Чим ще збираєтеся вражати на фіналі глядачів?

– Буде шоу-програма. Виступ дівчат-черлідерів – групи підтримки баскетбольної команди «Прометей», також будуть стрибати хлопці-данкери з моєї команди «Герої майданчиків». Вони у Львові дуже потужно виступили, усім сподобалося. Тому, хто живе чи буде у місті Кам'янське, приходьте у центральний парк, де з 10-ї години вже розпочнуться змагання.

– Вуличний баскетбол. Здається, ну яка там потрібна інфраструктура. А насправді, чи потрібно щось будувати, щоб стрітбол розвивався в Україні?

– Потрібно. Це взагалі біль усього баскетболу. Про зали я не кажу, вони є в навчальних закладах, у таких спорудах, як Палац спорту. Вуличних комплексів та майданчиків реально бракує. Коли в Україні вони десь відкриваються, то це реально подія.

Я входжу в об’єднання Street Culture – це спілка хлопців із різних міст України, які розвивають вуличні культури. Дуже плідна робота велася три роки з харківською місцевою владою. Нещодавно там відкрився перший в Україні урбан-парк, де є майданчики для баскетболу, брейкінга, BMX, скейтбордінгу тощо. Взагалі Харків – єдине місто, де є програма розвитку вуличних культур, ніде більше ще немає такого. Хочеться займатися розвитком інфраструктури, стимулювати будову таких споруд, але поки що не вистачає на все часу.

Я сподіваюся, що наша діяльність прийде до якогось ладу. Потрібно займатися інфраструктурою, тому що без майданчиків, куди можна прийти та вільно грати, не буде розвитку та популяризації виду спорту.

– Потрібна якась програма?

– Ця програма має бути симбіозом роботи влади, бізнесу та профільних федерацій. Ми маємо цим займатися: шукати меценатів, які б хотіли вкладати гроші, та заручитися підтримкою місцевої влади. Коли в цьому трикутнику все зійдеться, тоді майданчики й почнуть в Україні з'являтися.

– У Києві в червні відбулася кваліфікація чемпіонату Європи. Уже чули позитивні відгуки про проведення турніру. А ви як організатори, як витримали? Чи було важко провести змагання такого рівня?

– Важко. Коли ми проводимо турніри в Україні, то самі для себе господарі, і ніколи не було такого рівня відповідальності, як було на кваліфікації чемпіонату Європи. Це міжнародний івент із національними збірними країн Європи. Тут потрібно було виключити будь-яку можливість провалу чи проколу. Вони, звичайно, були, тому що це перший великий івент для нас. На змаганнях був делегат FIBA Іван Пущенек із Хорватії – організатор одного з найкрутіших і найстаріших Lipik Challenger. Тож він після двох днів змагань сказав особисто мені, що буде писати максимально позитивний рапорт: «Ви провели все на 20 з 20». Витримали навантаження, змогли все провести, щоправда, після кваліфікації я спав 26 годин. Це був дуже цінний досвід. Я думаю, якби не було кваліфікації, то у Львові за тиждень ми вже б нічого не організували.

– Тобто Україні потрібна ще одна кваліфікація…

– І не одна. У нас взагалі є домовленість з FIBA, що ми маємо до 1 жовтня сказати їм, чи плануємо наступного року провести кваліфікацію ще раз, а можемо взагалі взяти на три роки. Зараз закінчимо цей сезон і будемо думати.

Крім того, йдеться мова про ймовірність проведення в Україні другого турніру олімпійської кваліфікації у квітні наступного року, на якому розігруватимуться путівки на Токіо-2020.

– Баскетбол 3х3 дебютує на Олімпіаді в Токіо. Які шанси українських збірних потрапити на Ігри?

– У жінок шансів більше, це об'єктивно, тому що конкуренція світова трошки менша, ніж у чоловіків. Крім того, наші жінки – бронзові призерки чемпіонату Європи, а дівчата до 23 років – були треті на світовій першості. Тут у нас є непогані шанси. Сподіваюся, ми вийдемо на Олімпіаду за рейтингом, який буде відомий уже 1 листопада. Там потрібно буде потрапити у топ-2 континента.

У чоловіків боротися важче, бо дуже потужні країни включилися – Франція, Сербія, США, Росія, тобто всі баскетбольні держави уже й у стрітболі, ми трішки відстаємо. Можливо, не за рейтингом, а через кваліфікаційні турніри проб'ємося. Я впевнений, якщо Україна потрапить до Токіо, то потрібно рубатися за «золото».

Збірна України на ІІ Європейських іграх
Збірна України на ІІ Європейських іграх

– Наприкінці серпня відбудеться чемпіонат Європи з баскетболу 3х3 в Угорщині. Хто буде головним суперником для українських збірних?

– Європа – взагалі епіцентр 3х3. Існує така об'єктивна оцінка, що континентальна першість за складом учасників більш сильна, ніж чемпіонат світу. Тому чоловікам буде дуже важко, там реально щільна конкуренція. Сербія, Польща, Франція, Словенія, Латвія, Нідерланди – усі гідні суперники, і там не буде команд, які можна буде легко обіграти.

У жінок теж цікаві суперниці – Франція, Італія, Росія, Угорщина… Іспанія дуже сильна зараз. Ми готуємося, і думаю, що з жінками в нас оптимальний склад буде, намагаємося зараз залучити найсильніших. Із чоловіками складніше, бо там є накладання на професійний баскетбольний сезон, тому є кілька гравців, яких ми не можемо задіяти, на жаль. Знаю, що країна в нас багата талантами, тому ми зробимо команди, що змагатимуться за медалі. Просто туди їхати, я не бачу сенсу.

– Після ІІ Європейських ігор ми спілкувалися з Дмитром Липовцевим. Він сказав, що в Європі чоловічий баскетбол 3х3 більш жорсткий, ніж звикли в Україні. Що з цим робити?

​– Я з Дімою погоджуюся. Це справді так. Зміни відбуватимуться за рахунок двох складових. По-перше, українські команди мають грати не лише вдома, але й подорожувати Європою та світом, набиратися досвіду та дивитися, як грають у сучасний баскетбол 3х3. По-друге, суддівство. Наші арбітри також мають розвиватися й розуміти, як відбувається це у світі, також отримувати ліцензію FIBA 3x3. Більшість наших арбітрів – це судді баскетболу 5х5. Коли вони перемикаються на 3х3, то все рівно керуються критеріями 5х5. Стрітбол більш жорсткий та контактний вид спорту.

У нас є арбітри, які хочуть розвиватися саме в 3х3. Якщо вони будуть прогресувати, якщо більше досвіду буде в наших команд, то ми вийдемо на той рівень баскетболу, в який грають у всьому світу.

– Гравці зізнаються, що дуже важко перемикатися із 5х5 на 3х3. Чи можна в Україні створити професійний клуб саме зі стрітболу, щоб баскетболісти мали змогу грати в 3х3 і там же заробляти, а не розриватися між цими видами?

– Це наша головна проблема. Думаю, що з нею стикалася і FIBA, коли лише починала розвивати баскетбол 3х3: у них не було професійних гравців. Навіть зараз, коли є вже топові клуби у 3х3, лише деякі з них, хто не грає у 5х5, а отримують гроші за те, що працюють у клубі стрітболу.

В Україні ситуація складніша. У нас дуже нестабільна країна у плані економіки, політики тощо. Знайти партнерів не лише для команди, а взагалі для баскетболу на тривалий час дуже важко. Бізнесмени не хочуть вкладати гроші, бо не впевнені у своєму завтра. Навіщо йому підписувати контракт на три роки, коли він не знає, що буде наступного року.

Ми крок за кроком рухаємося вперед. У минулому році у Супер-лізі вже були напівпрофесійні команди 3х3. Сподіваюся, що згодом командам буде цікавіше спеціалізуватися в 3х3, а спонсорам вкладати у цей вид спорту гроші.

– Мало хто знає, що в Україні – одні з найсильніших данкерів. Чим може ще похизуватися український стрітбол?

– У нас були дуже потужні чемпіони «King of the Rock» – світова серія зі стрітболу 1х1. На фінал до США їздили наші хлопці Сергій Алферов та Володимир Абдрахманов. На жаль, проект закінчився. Крім того, Україна дуже продуктивна держава у контексті данків, як ви вже сказали. Є в нас і команда з фристайлу, не дуже активна, але є.

– Якби вам запропонували обрати свою українську dream team cеред жінок та чоловіків… Будь-яке покоління, але щоб збірна була непереможною. Хто б був у цих квартетах?

– Дуже багато гідних гравців в Україні. Було та є. Не хочу нікого відзначати, тому що символічних dream team за всі ці 13 років я можу наштампувати кілька десятків.

– Що хотіли б змінити в баскетболі, щоб в Україні була ось ця унікальна атмосфера стрітболу?

– Складових дуже багато. Треба побудувати вертикаль змагань, подбати про інфраструктуру, а потім уже можна займатися (на прикладі друзів із Латвії ) графічною складовою, контентною. Тобто розвиватися є куди, що й будемо робити крок за кроком.

Атмосфера у нас завжди була. Уже можна зараз казати, що в Україні круті стрітбольні традиції.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...
XS
SM
MD
LG