Доступність посилання

ТОП новини
19 Серпень 2019, Київ 12:38

Останній легітимний прем’єр Криму Анатолій Могильов розповів, як «відібрали» півострів


Анатолій Могильов, нелегітимно відсторонений голова Ради міністрів Криму, колишній очільник МВС України. 6 червня 2019 року

Анатолій Могильов не спілкувався із журналістами відтоді, як його відправив у відставку захоплений російськими «зеленими чоловічками» парламент Криму. Російська авантюра з окупації Криму й порушення міжнародного права відбувалася у Могильова на очах. Він усе бачив і точно знає більше від інших. Своє мовчання останній на цей час легітимний прем’єр Криму перервав під час дострокових парламентських виборів в ефірі Крим.Реалії. Тоді ж домовилися про велике інтерв’ю. То чому так сталося із Кримом? І яка роль Анатолія Могильова у тому, що відбулося.

– Анатолію! Ви не проти, щоб я до вас так зверталася?

– Немає питань. Ми ж – європейці.

– Тоді, розпочнімо із 2011 року. Помирає Василь Джарти (екс-прем'єр Криму, з якого на півострові почалася епоха правління донецько-макіївської команди – ред.) і вас відряджають до Криму.

– Мене не відряджають до Криму, а направляють до Криму. Думаю тому, що робота, яку проводив у МВС (керував міністерством внутрішніх справ України із березня 2010 по листопад 2011 року – ред.) не особливо влаштовувала окремих представників влади того часу. Тому мене почесно відправили до Криму.

– З чуток, саме – призначили, бо ви – досить жорсткий керівник, а тоді Януковичу саме такий і був потрібен у Криму.

– Я вважаю, що керувати структурою треба справедливо. Якщо ти керуєш справедливо, то всі твої кроки зрозумілі іншим людям, і це забезпечує успіх роботи.

– Згадуючи вас в Криму, в першу чергу, згадується розгін кримськотатарських підприємців на Ай-Петрі.

– Міліція тут виконує рішення суду про знесення незаконної будови. Це рішення суду, яке винесено ім'ям України і його виконувати треба. Але на цих кадрах видно, як діють особи, які намагаються перешкодити виконанню судового рішення. Там один громадянин балон із газом ніс, щоб покласти його в багаття. Як ви думаєте, чим це могло закінчитися?

– Те, що міліція діє на виконання рішення суду – це одне, а адекватність дій міліції у відповідь на дії протестувальників – це інше.

– На той момент, це 2007- року, ви розумієте, що в країні ще президент Ющенко. Важко його звинуватити в лояльності до мене. Прокуратура проводила повну перевірку дій правоохоронців і тих осіб, які перешкоджали виконанню судового рішення. В діях співробітників міліції жодних порушень не знайшли. А особи, які чинили опір працівникам міліції, були притягнуті до адміністративної відповідальності.

– Відео все одно вражає. Це досить жорстоко було.

– Я розумію, про що ви говорите. Держава в особі поліції – це завжди апарат насильства. Воно спонукає людей виконувати норми закону. Право на насильство у міліції або поліції є і буде завжди.

– Учасником тих подій був Ахтем Чийгоз, заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу. Він згадує вас в Криму як проросійського політика.

– Це суб'єктивна думка людини, можливо, скривдженої. Якщо він зараховує усіх людей в Криму до проросійських сил, то він не має рації, м'яко кажучи. Давайте розберемося.

Вибори в Криму в 2010 році до Верховної ради Криму. Скільки набрав «Російський блок» в Криму (об'єднання з такою назвою в Криму не було, очевидно, мова йде про «Руський блок» – ред.) Два або три депутати були всього від цієї сили (можливо, мова йде про партію «Русское единство», яка отримала такі результати на виборах до кримського парламенту у 2010 році – ред.) Про які проросійські сили можна говорити?!

Те, що Крим в більшій мірі розмовляє російською мовою – це об'єктивний процес, який нікуди не дінеш. Але говорити про проросійські сили навіть сенсу ніякого навіть немає.

– А ви знаєте, як вас називають у Криму?

– Чесно кажучи, клички ніякої не мав.

– Не знаю, чи можна це називати кличкою. Але вас і інших керівників, яких призначили з Донецької області, знаєте як називають?

– Донеччани, напевно.

– МакеДонцями.

– Мається на увазі – Макіївка і Донецьк?

– Так. Ваш колишній заступник і однопартієць Рустам Темиргалієв у своєму інтерв'ю (він – кримчанин) висловив думку, що в тому, що була призначена не кримська еліта на кримські високі посади, а люди з Донецького регіону і призвело до того, що частина кримських політиків шукала захисту в Росії.

– А чому не в Україні?

– Я не знаю. Ви підтримуєте таку думку? Могло таке бути? Ви відчували?

– У мене не було ніякого протистояння ні з одним із кримських політиків. Я ні на йоту не відчував протистояння з боку кримчан щодо мене або тих осіб, хто працював зі мною. Ні на йоту.

– «Відверто давали проросійський посил електорату, і так це все поступово зріло», – каже Темиргалієв у своєму інтерв'ю. І ви, і Теміргалієв були членами Партії регіонів. Чи мала ця партія саме в Криму такий проросійський бренд?

– Темиргалієв мав би знати Конституцію Криму, яка затверджена

Партія регіонів в Криму дійсно була найбільшою політичною силою, яка мала більшість у парламенті

законом України «Про Конституцію Криму» (цей закон називається Закон України «Про затвердження Конституції АРК» –ред.). У цій Конституції сказано, що в Криму є три регіональні мови: українська, російська та кримськотатарська. Тобто говорити про переважання, превалювання російської мови на території Криму сенсу немає. Він в законі прописаний.

Партія регіонів в Криму дійсно була найбільшою політичною силою, яка мала більшість у парламенті. І вся діяльність парламенту і Ради міністрів Криму була спрямована на одну просту річ – поліпшення добробуту кримчан. Крапка.

Чи були проросійські настрої в Криму?

– Поговоримо про проросійські настрої в Криму, починаючи з 2013 року. У травні 2013 року ви заявили, що проросійські політики «хочуть розхитати Крим». Цитую: «Крим – це частина України. І ми аж ніяк себе від України не відокремлюємо. Та російські політики весь час намагаються розхитати нашу стабільність. Але всякі сепаратистські віяння кримчани не підтримують. І я не бачу ніяких передумов відділення». Що ви мали на увазі?

– Дослівно: що я не бачу ніяких передумов для відокремлення Криму від України, що Крим – це територія України.

– Але ви ж не на рівному місці це заявили. Хто розхитував? Які проросійські політики?

– Окремі крайні праві політики Росії постійно висловлювали думки про те, що Крим – це територія Російської Федерації, необхідно її повертати і так далі. Тому, в контексті тих виступів російських політиків, я міг таке сказати. Але я твердо сказав, що Крим – це територія України і ні про яке відділення мова йти не може.

– Ви в кримській владі за рік до російської анексії не помітили якихось змін в поведінці Сергія Аксьонова (на той момент лідера партії «Русское единство», депутата кримського парламенту – ред.), Володимира Константінова (на той момент спікера кримського парламенту – ред.) Чи не було чогось дивного?

– Ні. Була звичайна робоча обстановка.

– А Андрій Сенченко зауважив дивні речі. «Я вам можу сказати як кримчанин, що за рік до Майдану вся публіка типу Константінова заповзали на колінах в кабінет Могильова. Вони заглядали в очі, відкривши рот, аплодували кожному слову. Прогиналися, як тільки можливо. Але вже восени 2013 року був конфлікт і вже можна було чути від тих же самих кримських депутатів: «Та хто ці макіївські? Так ми їх взагалі ні в гріш тут не ставимо!». Це означає, що з'явилися інші господарі, які сприймалися всієї цієї кримської босотою як серйозна сила», – заявив він Крим.Реалії.

​– Ці господарі – це хто? На той момент у Верховній Раді Криму від сили Аксьонова («Русское единство» – ред.), було три депутата. Вони грали якусь роль? Ні.

А хто заповзав в кабінет до Могильова?! Нехай скажуть прізвища, хто до мене заповзав.

– Андрій Сенченко конкретно говорить про Аксьонова та Константінова.

Сергій Аксьонов, Михайло Малишев, Володимир Константінов
Сергій Аксьонов, Михайло Малишев, Володимир Константінов

– Аксьонов на той момент ніякої сили не мав. А якісь проросійські настрої або рухи ... якби вони з'явилися, я б відразу їх припинив. Їх не було взагалі.

– Тобто ви їх не відчували?

– Абсолютно.

– Більшість політиків, які працювали в Криму, зараз, через п'ять років говорять, що тепер чітко зрозуміло, що готувався російський сценарій. Що він проглядається в усьому. І, наприклад, про вас говорять, що ви не могли цього не знати.

– Із позиції глави Радміну Криму які джерела інформації у мене можуть бути? Я не керую розвідувальними органами, службами безпеки, МВС, ніякими силовими відомствами, а дипломатичну діяльність Крим не веде. Які джерела інформації у мене можуть бути? Від вчителів, лікарів, двірників? Давайте ми не будемо пересмикувати факти, намагаючись знайти чорну кішку в темній кімнаті. Ми намагаємося знайти, хто якось в цьому винен.

Йдеться про те, що на момент захоплення адмінбудівель в Криму і анексії необхідно було реалізовувати ті заходи і дії, які передбачені українським законодавством. Чому цих дій не зробили?!

Відповідь проста: можливо, хтось, хто бажав саме такого результату, ці дії не робив. Я маю на увазі і. о. президента на той момент нашої країни Турчинова.

– Версія Андрія Сенченка, чому це виглядало так, як російський сценарій, який заздалегідь готувався: «Я не знаю, на якому етапі завербували Константінова. Напевно, з жовтня 2013 року він у черговий раз літав у Москву. Повернувшись звідти, він викликав керівника юридичної служби секретаріату президента Верховної Ради Криму і доручив підготувати для нього весь пакет документів, що стосуються акту 1953 роки (акт про приєднання Криму до Української РСР – ред.). Це вже був етап занурення у «сценарій».

– Припускати, що це могло якось впливати на дії Константінова, який вже розглядав питання мало не відділення – це маячня. Якщо говорити про сценарій, то згадайте 1994 рік. Тоді в Криму вибрали президента (Юрія Мєшкова – ред.) і він (Крим) вже мало не відокремлювався, вводили російський рубль. Ідея того, що Крим, так сказати, повернувся в Росію або пішов до Росії, була давно. Але на той момент – у 1994 році – як розумно підійшла українська влада!

Із Києва при виникненні загрози відділення приїхала делегація Кабінету міністрів України. Вони сіли за стіл з усім бомондом кримським, обговорили всі ці питання, Крим отримав Конституцію, автономію і цілий ряд прав і свобод в рамках України. Конфлікт був вичерпаний, Крим залишився в складі України і далі жив нормально.

Чому не зробили цього у 2014 році?

А тому, що тоді, коли треба було ухвалювати рішення київська влада займалася одним: в Києві ділили портфелі, вирішували, хто буде міністром оборони, хто міністром внутрішніх справ, головою СБУ і так далі. Поки ділили портфелі, упустили момент і перестали впливати на ситуацію в Криму.

Читайте: Чому не втримали Крим: стенограма РНБО від 28 лютого 2014 року

– Ви координували дії антімайданівців і «СТОПмайдановців»? Дві такі громадські організації, які діяли в Криму в 2014 році.

– Ні. Це не входило в мою компетенцію. Я займався Радою міністрів Криму. На моїй шиї висіли вся соціальна сфера, освіта, охорона здоров'я, дороги і так далі.

– Але саме ці громадські організації були у тісній співпраці з молодіжним крилом Партії регіонів, проводили численні акції, їздили в Київ на Майдан. І є підтвердження, що ваш на той момент заступник Павло Бурлаков координував їх діяльність.

– Як заступник голови Радміну Бурлаков цього координувати не міг, тому що у нього своїх турбот вистачало, хоч греблю гати. До Києва їздили представники різних політичних сил і кожен висловлював свою точку зору.

– Є документальні підтвердження того, що саме ці громадські організації були пов'язані з Партією регіонів і саме Бурлаков їх координував. Про це, зокрема, говорить глава Меджлісу кримських татар Рефат Чубаров: «Автобуси весь час від'їжджали, робилося це в відкриту на центральній площі Сімферополя шикувалися автобуси, люди сідали, говорили, що вони їдуть до Києва. Часто журналісти висвітлювали організаторів, я пам'ятаю прізвище Бурлакова, який координував усю цю діяльність. Це був перший заступник пана Могильова».

– Про що мова, я зрозуміти не можу. Якщо якісь громадські організації їздили до Києва, це цілком буденне явище. Представники Чубарова їздили до Києва?

– По суті, йшла інформаційна війна: «Майдан – це зло, погано», а «в Криму все буде добре». І ви в ній теж брали участь.

– Інформаційна війна йде завжди. На сьогоднішній день у нас що, немає інформаційної війни?

– Давайте говорити про 2014 рік. Ви відчували тоді, чим це може закінчитися? Зараз як ви оцінюєте ту інформаційну війну?

– Я весь час говорив про те, що треба дотримуватися спокою. Ви ж маєте на увазі моє звернення у кримських тролейбусах, що нам необхідно дотримуватися спокою і не допустити фактів екстремізму на нашій території. Що, на жаль, ми вже маємо факти насильства в Києві, жорсткого протистояння, нам необхідно на нашій території дотримуватися спокою. Йшлося про те, що необхідно було заспокоїти кримчан і уберегти їх від нерозуміння тієї ситуації, яка відбувається.

Що говорив наприкінці лютого 2014 року

– Пане Могильов, як можна заспокоїти фразою «Їх (учасників євромайдан – ред.) мета – анархія і економічна розруха», «Не допустимо помаранчевого перевороту!», «Ні іноземному втручанню!», «Захистимо кримчан!»? Це так ви заспокоювали?

– На сьогоднішній день, через п'ять років, ми говоримо: ми отримали анархію чи ні в системі держуправління? Отримали.

– Давайте не про «зараз», а про «тоді» говорити. Ви не заспокоювали, ви розділяли людей на Київ і на Крим.

– Я діяв на випередження, бо я розумів, що це може призвести до сумних наслідків для країни. Що на сьогодні ми і отримали у нас в країні.

– Ви в Криму досягли своєї мети тією інформаційною кампанією?

– Без сумніву. На той момент ніяких пригод і протистояння у Криму між людьми не було.

– Виступаючи в суді у справі про держзраду Януковича, ви заявили про «звірствами націоналістів Майдану» щодо автобусів з кримчанами, які поверталися з Києва. Це теза російської пропаганди, але факти свідчать про інше.

– Я про реальні факти кажу. Я сам бачив фотографії цих спалених автобусів.

– Постраждалі і загиблі є?

– Загиблих, слава Богу, немає.

– Ви бачили реальні кадри, відео тих людей, які були в автобусі?

– Я бачив спалені автобуси.

Я бачив спалені автобуси. Загиблих не було

– Але те, як ви говорите про ці автобуси є риторикою російських пропагандистських каналів. Вони користуються цим як основним виправданням російської анексії Криму.

– Виходить так: що якщо я зараз говорю російською мовою, я вже автоматично агент Росії? Якщо я кажу словами, подібними російським, я автоматично агент Росії?

– Ні. Але подібними заявами про «звірства» майданівців ви підграли їхньому інформаційної полю. Дайте нам, будь ласка, фотографії згорілих автобусів. У нас їх немає.

– Добре. Знайду – віддам.

– 23 лютий 2014 роки ви звертаєтеся до кримчан і говорите, що все під контролем. «Рада міністрів в тісній взаємодії із міліцією, СБУ, прокуратурою, здійснює оперативні заходи щодо профілактики та недопущення проявів екстремізму і анархії на території автономії. Сил правопорядку абсолютно достатньо для надійного захисту наших громадян», – говорили ви тоді. Захисту від кого? Про які загрози тоді ви говорили?

– 23 лютого – це вже апогей подій в Києві. З огляду на, що пролилася кров і ситуація напружена до межі, виникають загрози для самої країни. Тому я так і казав. Всі дивилися з нерозумінням, що відбувається у Києві. Я заспокоював всіх і говорив, що в країні буде наведено лад, все буде нормально. Я повинен був щось говорити в своєму регіоні. Я ж не міг сховатися, мовчати і ні про що не говорити.

– 27 лютий 2014 роки після захоплення російським спецназом кримських адмінбудівель ви знову звернулися до кримчан з проханням «не наближатися до кварталах, в яких знаходяться захоплені будівлі, тому що особи, які перебувають там, озброєні», оголосили вихідний день у Сімферополі і повідомили, що «йде переговорний процес». З ким і про що ви вели переговори?

– Я ходив до будівлі Ради міністрів і через розбите скло дверей розмовляв з особою, яка перебувала там в балаклаві зі зброєю. Я запитав, хто вони такі, які їх вимоги і хто уповноважений говорити? Ця людина мені відповіла, що він говорити не уповноважений. Я залишив йому свій номер телефону і попросив, щоб мені зателефонувати мені той, хто уповноважений говорити з представником влади, тобто зі мною. Після цього я пішов. Так закінчилися переговори.

Дзвінка до мене так і не надійшло. А після цього всі мої звернення до Києва з пропозиціями про те, що необхідно робити в даній ситуації ...

Я був і міністром внутрішніх справ, і членом РНБО, я прекрасно розумію алгоритм дій, який повинен бути

Я був і міністром внутрішніх справ, і членом РНБО, я прекрасно розумію алгоритм дій, який повинен бути. Не потрібно вигадувати велосипед. Все прописано: збирається РНБОУ, слухається доповіді всіх осіб, які там є, приймається рішення, це рекомендаційне рішення для президента, президент вирішує питання про введення або воєнного стану або проведення АТО (якщо АТО, проводить його СБУ, якщо військовий стан, указ президента затверджується Верховною Радою) і починається весь комплекс заходів на території Криму.

– Що ви конкретно пропонували Києву?

– Я пропонував Києву ввести або військовий стан, або проводити антитерористичні операції, виходячи з тієї ситуації, яка була. Я зібрав усіх силовиків в будівлі кримського главку (МВС – ред.), хоча це не моя компетенція. При мені по телефону ВЧ (військовий зв'язок – ред.) кожен доповів по своїй лінії наверх про ту ситуацію, яка була. Ми подивилися відеозапис з камер відеоспостереження де було видно тих людей, що заходили в будівлю Радміну, вивчили цю картинку і при мені все доповіли в Генпрокуратуру, Міноборони, Міністерство внутрішніх справ, СБУ і в командування Внутрішніх військ.

Я по своїй лінії доповів в Адміністрацію президента.

– Ви Олександру Турчинову тоді доповідали?

– Я доповідав Сенченко. Він був заступником глави адміністрації президента (в лютому 2014 року Андрій Сенченко був народним депутатом України, в.о. заступника голови Адміністрації президента України він був призначений 11 березня 2014 року – ред.).

Із Турчиновим не розмовляв, говорив з кимось ще з адміністрації, вже не пам'ятаю. Я у відповідь чув тільки одне: «Почекайте, ми думаємо, приймаємо рішення». Потім ще говорив з Наливайченком. У той час він уже виконував обов’язки глави СБУ. Я йому виклав бачення ситуації. Наливайченко до цього був головою СБУ, розуміє алгоритм дій. Турчинов – теж. Я їм запропонував одне і друге. «Чекайте, ми думаємо», – сказали

Чому ви вийшли до людей з парламенту Криму і сказали, що там сидять невідомі люди? Ви підозрювали, що це були росіяни?

– За національністю росіяни, говір російський ... Але те, що це збройні сили Росії або росіяни приватного якогось військового формування я стверджувати не можу. Я свої посадові інструкції в повному обсязі виконав.

За національністю росіяни, говір російський, але стверджувати, що це збройні сили Росії я не міг

Більше того, зібравши всіх силовиків, сказав, що їм необхідно доповідати по своїй лінії. При мені все доповіли по своїй лінії «нагору». Я прекрасно розумів після таких доповідей, якими мають бути дії відповідно до чинних наших нормативних документів.

– Рефат Чубаров стверджує, що ви точно володіли всією ситуацією: «Треба підняти всі донесення до Києва, подивитися дії Могильова 23, 24, 25 лютого 2014 року. Там відбувалися якісь речі, пов'язані з їх внутрішньопартійними розбірками, коли Могильов намагався утримати керівництво Партією регіонів в Криму, а Константінов виривав у нього керівництво».

– Про що мова? Ось ця влада, яка на сьогоднішній момент йде з політичного життя нашої країни, винна в тому, що не забезпечила відповідних наказів нашим людям в Криму на той момент з протидії агресії і, більш того, цинічно не виявила ніякої турботи про тих осіб, хто залишився там.

Анатолій Могильов у студії Крим. Реалії. 6 червня 2019 року
Анатолій Могильов у студії Крим. Реалії. 6 червня 2019 року

– Ви відчували, що готові були використовувати зброю? Вони чекали наказу?

Вони були готові виконувати накази, які надійшли б з Києва

– Без найменшого сумніву. Ми це обговорювали і вони були готові виконувати накази, які надійшли б з Києва. Кажуть про якийсь статут служби, що належало робити перше, друге, третє. Але на військові частини спочатку ніхто не нападав. Опору людей, які перебувають зі зброєю там, бути не могло. Необхідно було давати їм наказ, вводити воєнний стан (це особливий статус території).

У цій ситуації не можна було мене звільняти і всіх чиновників на території Криму. Але в цій ситуації ми б перед всією світовою спільнотою виглядали б, як країна, яка себе захищає і якій потрібно допомагати.

А країна плюнула на всіх людей в Криму, махнула на них рукою, кинула всіх своїх людей в погонах, а потім ще їх намагається звинуватити в тому, що вони в цьому винні.

– Одне з основних звинувачень до вас, що ви тихо, мирно здали свою посаду і пішли.

– Верховна Ради знімає мене з роботи.

– Вони не мали права вас знімати.

– І що? Вони мене знімають нелегітимно, а підтримка в мене від кого? Від Києва? Ні. Підтримки такої немає.

– Але це нелегітимно. Стаття 12 Закону України «Про Раду міністрів АРК». Вони повинні були узгодити ваше звільнення з посади з президентом. На той момент і. о. президента був Турчинов. Вони не погоджували. Ви погодилися з нелегітимним рішенням. Чому ви з ним погодилися?

– Мене тоді в Києві хтось підтримав?

– Ні, зачекайте. А чому ви там, в Криму погодилися з тим, що якісь люди захопили парламент, ледве назбирали 53 депутати ...

А які у мене є нитки управління? Я не в своєму кабінеті.

– Ви не погоджуєтеся і продовжуєте свою роботу.

– Де? У себе в квартирі? На кухні? Яким чином цю роботу продовжувати?

– Ви могли б хоча б заявити, що рішення про ваше звільнення не легітимно.

– Якби ми, ми – це Україна, прийняли рішення відповідне в Києві і я отримав київську підтримку, тоді про щось можна говорити.

– Що таке київська підтримка?

Київська підтримка – це введення або воєнного стану на території Криму, або проведення АТО

– Київська підтримка – це введення або воєнного стану на території Криму, або проведення АТО. У цій ситуації я взаємодію зі збройними силами, які можуть протистояти агресії. Ось перед вами сиджу я.

Відповідно до рішення суду, в принципі, я – глава Радміну Криму, не в вигнанні, в еміграції якийсь.

Хтось із київської влади зі мною про щось розмовляв із цього питання? Ні. Ми нікому не потрібні. Взагалі. Чому? Це вже питання знову ж до влади. Ось влітку було прийнято рішення про те, що звільнення глави Радміну, рішення про «референдумі» і всі рішення Верховної Ради Криму нелегітимні. Хтось потім якісь питання піднімав з цього приводу? Ні.

Державне бюро розслідувань з цього питання розбереться до кінця, вилучивши всі документи, допитавши всіх людей

Чому? Тому що я їм не потрібен. Я почну їм ставити незручні запитання, почну їх звинувачувати в тому, що саме ці люди здали Крим. І в результаті ми отримаємо те, що отримаємо. Тому зараз Державне бюро розслідувань з цього питання розбереться до кінця, вилучивши всі документи, допитавши всіх людей.

Я готовий давати повні свідчення з цього питання. І там поставлять крапки над «i», хто в цьому винен, хто винен в тій бездіяльності, яку допустили.

– Багато хто говорить, що про «хаос у Києві», але хаос був і в Криму. З Києва мовчать, значить ви повинні були скоординувати роботу на місці.

– Це було б буквально протягом двох днів. Мене зняли з посади рішенням Верховної Ради (Криму– ред.). Ось яким чином, ви собі уявіть, реально я можу зібрати, наприклад, чиновників кримського масштабу і де? У ресторані їх зібрати? По всьому Криму інформація, що я звільнений з посади.

– Ви робите звернення, що вас звільнили нелегітимно і ви продовжуєте виконувати свої обов'язки.

– Звернення до кого?

– До кримчанам. Ви ж зробили до цього п'ять звернень.

– Через що?

– Через телебачення.

– А телебачення говорить: «Анатолію Володимировичу, ви вже не працюєте».

– Через Інтернет.

– Так от мова йде про те, що комунікація будь-якого керівника полягає в тому, що він може щось робити. Шляхи вирішення. Якби я отримав підтримку з Києва на той момент у вирішенні питань, наприклад, указу президента, що Могильов залишається, він нелегітимно звільнений і залишається там-то, йому підкоряються певні підрозділи і сили, ну тоді про щось можна говорити. А якщо я Києву не потрібен абсолютно, і мене звільнили там. А ви мені хочете: ви там, будь ласка, якось розберіться.

– Але ви ж говорили в інтерв'ю, що якби вам дали гарантії з Києва, ви б за дві години зачистили приміщення парламенту Криму.

– Я говорю про те, що якби мені сказали, що Анатолію Володимировичу, ми вам підпорядковуємо все збройні сили в Криму, ви ними командуєте, видається указ з цього питання, ми вводимо воєнний стан, ви будете на чолі цієї військово-цивільної адміністрації, тоді про щось можна говорити. А коли я таких повноважень не отримую, то говорити нема про що. А то виходить так: ви могли б там щось зробити, а як і чим?! У Криму, якби прийняли рішення в Києві, було досить сил і засобів, щоб протистояти будь-якому вторгненню.

Про Януковича

– Янукович тікав з країни через Крим. Ви були в курсі цієї спецоперації?

– Ні, абсолютно.

«Кримська втеча» Януковича: реконструкція подій | Крим.Реалії ТБ (відео)
Будь ласка, зачекайте

No media source currently available

0:00 0:24:47 0:00

– Багато хто з його оточення втекли. Ви ні. Чому?

– А навіщо мені тікати? Я не здійснював ніяких протиправних дій.

Після того, як він втік з країни, для мене просто його немає

Я склав присягу державі Україна ще в 1991 році в українській міліції, а потім була присяга держслужбовця. Для мене як для військової людини в погонах присяга – це справа свята. Тому я не вважаю за потрібне про це (щоб покинути країну ред.) навіть думати.

– Як ви тепер ставитеся до свого колишнього головнокомандувача Януковича?

– Після того, як він втік з країни, для мене просто його немає.

– Ви стежите за подіями в Криму?

– Думка, яку вбивають кримчанам постійно, про те, що завдяки приходу Росії, у них немає війни, багато в чому заспокоює їх.

– Що ви думаєте про арешт Сенцова, Кольченка?

– Щоб обговорювати якесь затримання і арешт, необхідно ці матеріали бачити. Неможливо говорити, правильно чи неправильно когось заарештували. Я ці матеріали не бачив, тому не готовий говорити.

Якщо в будь-якому кримінальній справі є якась політика, то це не гуманно

– А тієї інформації, яка є в мас-медіа, вам не досить для своєї точки зору?

– Як юристу – ні.

– А як людині?

– Я завжди сумніваюся. Я не переконаний, що це об'єктивно. З точки зору гуманності, людинолюбства, якщо в будь-якому кримінальній справі є якась політика, то це не гуманно. Цього допускати не можна.

Чому не їздить до Криму?

– Ви буваєте в Криму?

– Ні.

– Не хочете? Боїтеся проблем якихось?

– Слово «боюся» говорити не треба. Це не правильно абсолютно. Просто немає бажання. Я вважаю, що морально дуже важко. Крим – для всієї України, і для кримчан теж – важко морально. Тому не хочу.

– У вас дача в Коктебелі. Яка її доля?

– Стоїть (сміється).

– Чи не переоформляли? Чи не продавали?

– Ні, ні, абсолютно.

– Хтось за нею доглядає?

– Ну, звичайно, так.

Анатолій Могильов у студії Крим. Реалії. 6 червня 2019 року
Анатолій Могильов у студії Крим. Реалії. 6 червня 2019 року

– Минуло п'ять років після анексії Криму. Що ви робили всі ці п'ять років? Чим займались? Де працювали?

– Перші три роки я інтенсивно ходив на допити по всіх кримінальних справах, які тільки є в Україні. Мене допитували Генеральна прокуратура, СБУ, військова прокуратура, прокуратура Криму.

– А які це справи? Держзрада Януковича. Що ще?

– Ці справи стосувалися анексії Криму, справи Майдану, справ щодо окремих чиновників кримських. Ви ж розумієте, що взагалі-то було досить велике бажання знайти якісь неправомірні дія і в моїй діяльності.

– Що ще ви робили крім того, що ходили на допити?

– Протягом останніх двох років ми з нашою громадською організацією спочатку, а тепер уже з партією «Незалежність», займаємося наданням допомоги, в більшій мірі юридичної, консультаційної, іноді матеріальної, співробітникам органів внутрішніх справ, які потрапили в скрутне становище, сім'ям загиблих міліціонерів. Фінансуємо ми в принципі самі. У нас є достатньо велика група генералів, полковників, майорів, які служили до цього.

– У громадській організації ви витрачаєте. А заробляєте ви де?

– По-перше, я отримую досить велику пенсію. Я йшов на пенсію з посади міністра внутрішніх справ України. Природно, пенсія у мене максимально можлива в Україні, тобто, 10 мінімальних пенсій (з 1 липня цього року мінімальна пенсія в Україні становить 1 564 гривні – ред.).

– Анатолій Могильов живе лише на пенсію?! Якось мені не віриться.

– Звісно, у мене ще є певні заощадження збереження. Ще, коли ми беремо участь у конституційних заходах, ми отримуємо винагороду.

– А бізнес якийсь маєте? Ресторан, заводик?

– Ні. У мене немає свічного заводика. І ресторана теж немає.

– У вас є зараз можливість звернутися до кримчан. Що ви скажете?

– Побажаю їм жити краще, аніж вони живуть зараз.

ДОВІДКА

Анатолій Могильов, 64 роки. Генерал-полковник міліції.Народився у родині військового на далекому сході Росії у місті Петропавловськ-Камчатський. Коли батька перевели в Україну, сім'я оселилася в Слов'янську Донецької області. Закінчив педагогічний інститут і Національну академію внутрішніх справ України. Після армії працював учителем. В органах працював на різних посадах із 27 років. Очолював кримське управління МВС. Потім був міністром внутрішніх справ України. Остання державна посада – голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим (із 2011 року по лютий 2014 року). Був членом Партії регіонів, керував передвиборчим штабом Януковича в Криму.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...
XS
SM
MD
LG