15 липня у місті Жидачів Львівської області поховали Героя України, 31-річного лейтенанта Тараса Матвіїва. Попрощатись і провести в останню путь українського бійця прийшли сотні його земляків і побратимів. Адже Тараса Матвіїва знали у рідному місті, як волонтера, громадського активіста, майданівця, добровольця, журналіста, депутата районної ради. Тобто це була людина з активною життєвою позицією, яка мріяла про сильну Україну. Тарас Матвіїв загинув 10 липня на Луганщині, врятувавши двох бійців.
Друзі і побратими розповіли Радіо Свобода про Тараса Матвіїва.
Фотографію Тараса Матвіїва виставили біля міської бібліотеки. І це не дивно, бо він був книгоманом. Був його портрет і біля військкомату. І тут теж його знали, бо у травні 2015 року пішов служити добровольцем у підрозділ «Карпатська січ». Тоді йому було 26 років. Разом із побратимами боронив Піски.
З таких воїнів стають справжні генерали«Барс»
«У 2015 у Пісках, коли «Карпатська січ» легалізовувалась у 93 бригаду, він був у нашому підрозділі добровольцем. Приїхав і був на початковому пості в Первомайську. Мені не вистачало людей перекрити позиції і запитав, хто поїде у Піски зі мною і він перший зголосився. Показав себе з доброї сторони. Я хотів його поставити на командира, але він мав їхати додому. Ми всі йшли добровольцями на війну вмотивовано – оберігати землю і цілісність держави. З таких воїнів, як Тарас, стають справжні генерали, але...», – розповідає заступник командира батальйону «Карпатська січ» на псевдо «Барс».
Багато добровольців познайомились із Тарасом Матвіївим ще на Майдані у Києві, де галичанин був у 3-й сотні. Після Революції Гідності він зайнявся пошуком безвісти зниклих майданівців і це була дуже складна праця. Повернувшись після служби добровольцем у «Карпатській січі», Тарас займався волонтерською діяльністю, громадською роботою, патріотичним вихованням молоді, боровся з вирубкою лісів.
Його смерть – це жахлива річАнтон Петрівський
«Коли Тарас перший раз поїхав добровольцем на Схід, то мамі не сказав, переживав, бо у неї було погане здоров’я і приховав той факт. Тарас був натхненником багатьох соціальних проєктів. Волонтерську діяльність організовував у Жидачеві не лише для фронту, а й потребуючих людей. Робив вишколи для молоді і школярів і був ініціатором програми «Національно-патріотичне виховання» у Жидачеві, ініціював закриття гральних салонів, протидіяв незаконним вирубкам лісу. Все, за що брався, мало результат або продовження. Згодом зрозумів, що треба покращувати ситуацію в армії і наповнювати її новими змістами. Його смерть – це жахлива річ, але насправді дала розуміння багатьом людям, що війна далі продовжується. Його загибель торкнулась великих верств людей», – пригадує побратим загиблого Антон Петрівський.
«Громадянин України не за паспортом, а своїм покликанням»
Щоб продовжити військовий шлях,Тарас Матвіїв вступив у 2018 році на річні курси лідерства в Національну академію Сухопутних військ у Львові.
Тарас – це суцільний позитивВадим Дурач
«Тарас прийшов вчитись і мав уже бойовий досвід. Його випуск був у серпні 2019 року. Тарас – це суцільний позитив. Вирізнявся харизмою, дотриманням слова. Відмінник, допитливий, питання такі ставив, що змушував нас вчитися. Це мала б бути людина, яка для армії зробила б дуже багато, а також і для країни. Це громадянин України не за паспортом, а своїм покликанням», – розповів викладач загиблого Вадим Дурач, учасник бойових дій на Донбасі.
Після завершення навчання Тарас Матвіїв підписав контракт зі Збройними силами України і воював із 2019 року у складі 24-ї окремої механізованої бригади, був командиром взводу.
Він не біг за зіркамиДжеміль Ізмаїлов
«Тарас прийшов до нас рік тому на місце загиблого командира взводу, але попри ту втрату і біль на той момент міг своєю діяльністю, професіоналізмом і людяністю зайняти достойне місце командира взводу найкращого взводу у батальйоні. Він не біг за зірками, за посадою, був освічений і професійний, хотів максимально досягнути успіху, як командир взводу. І досягнув, бо був надійною опорою для свого командира роти і підлеглих. Більшість командирів, слідують старим традиціям, на кшталт «я – начальник, ти – дурак», а у нього не було такого розуміння. Він поважав думку людей, прислуховувався до неї і чув людей. Просто був гідною людиною», – каже командир мотопіхотного батальйону 24-ої бригади Джеміль Ізмаїлов.
2 листопада 2018 року, під час навчання на курсах лідерства Національної академії, Тарас Матвіїв розповів, яким він бачить себе офіцером, на що зважатиме передусім, як ставитиметься до підлеглих:
– На що буду звертати (увагу – ред.)? На морально-психологічний стан. Бо, яка б не була зброя, які б не були класні військові штуки, але якщо ти не опікуєшся своїми товаришами по службі і якщо ти не займаєшся їхнім особистим ростом – моральним, інтелектуальним, духовним, зрештою, то ніяка зброя не допоможе. Треба працювати індивідуально з кожним бійцем, надавати йому належну і увагу, і повагу, і тоді, думаю, що в наших Збройних сил все вийде. Цей більш персональний підхід до кожного бійця віддасться сторицею, бо кожен боєць – це людина, індивідуальність. Відповідально треба ставитися до кожного бійця, перш за все.
Врятував двох бійців, а сам загинув
Однак життя українського бійця обірвалось 10 липня, близько 20 години, у віці 31 рік. Підрозділ Тараса Матвіїва перебував у районі Троїцького Луганської області. Бойовики відкрили вогонь по українській позиції спершу зі стрілецької зброї, потім із мінометів і артилерії. Командир взводу Тарас Матвіїв під час ворожого обстрілу побіг рятувати двох побратимів із бліндажу і переніс їх у безпечне місце. Але за два метри від нього впала міна і осколки смертельно його поранили. До шпиталю Тараса Матвіїва живим уже не довезли.
Його боліли проблеми іншихЮрій Герун
«За 5 днів до смерті, він мені написав і просив медійного розголосу історії бійця з Кубані, який є російський громадянин, але якого хочуть депортувати і не хочуть йому дати громадянство. Тобто людина , будучи командиром взводу, на передовій, думала про інших. Його боліли проблеми інших.
Мені подзвонив побратим і сказав, що Тараса більше немає. Я не повірив. Наскільки кмітлива, інтелігентна і всебічно розвинена людина, яка далека була від армії. Але у тилу він всіма силами боровся з несправедливістю, його це все просто заставило плюнути і піти туди, де все чітко і зрозуміло, коли ворог перед тобою, а не безліч осіб у різних масках. Вирішив стати на військовий шлях, бо вважав, якщо у війську будуть освічені люди, то це буде запорукою змін у державі», – говорить товариш загиблого Юрій Герун.
Прощались із Героєм України у Жидачеві сотні його земляків, побратимів. Поховали українського бійця, згідно з новою формою ритуалу, яка була запроваджена в Україні місяць тому. А саме за участю почесної варти, військового оркестру.
Тарас Матвіїв – другий загиблий воїн на Донбасі з Жидачева. У 2015 році загинув 31-річний Мар’ян Козак, якого поховали у селі Жидачівського району. Тарас Матвіїв знайшов вічний спочинок на міському цвинтарі Жидачева. Батьки втратили свою єдину дитину.
Фоторепортаж: на Майдані попрощалися з Тарасом Матвіївим
