Доступність посилання

ТОП новини

Китай і Донбас, Китай і Крим: що мотивує політику Пекіна щодо «гарячих точок» України?


Китайський військовослужбовець на тлі портрету колишнього китайського комуністичного провідника Мао Цзедуна на площі Тяньаньмень в Пекіні. Січень 2020 року

Про зовнішню політику Китаю писати непросто, бо часом дуже багато залежить від нюансів і тонкощів, адже Пекін часто, за висловом одного видання, «йде тонкою лінією», балансуючи... Також про Китай говорять, що він спирає свою зовнішню політику на принцип невтручання у внутрішні справи інших. Серед характеристик і така – Китай спирається виключно на національні інтереси і йому байдуже до цінностей. Також на стосунок Китаю до тих чи інших проблем впливають його відносини з США та Росією. Радіо Свобода спробувало розібратись в мотивах політики Китаю щодо двох ключових проблем України – війни на Донбасі та анексії Криму Росією.

Китай і Донбас

Китай висловлював повагу до територіальної цілісності України – скажімо, це було зроблено китайським прем’єром Лі Кецяном на прес-конференції після завершення річної сесії китайського (однопартійного) парламенту в 2015 році.

«З питання України, Китай зайняв об’єктивну та справедливу позицію. Ми поважаємо незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України», – сказав тоді китайський прем’єр.

Ми поважаємо незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України
Лі Кецян

Теж саме, як писала офіційна китайська газета China Daily, китайський прем’єр сказав і українському президенту в Давосі на Всесвітньому економічному форумі у січні 2015 року.

Кецян також зауважив, що питання України додало складності геополітичній ситуації і вплинуло на глобальне економічне одужання.

«Ми сподіваємось, що буде досягнуто вирішення цієї проблеми переговорами через діалог», – сказав тоді він.

У 2017 році в тому ж Давосі під час двосторонньої зустрічі з українським колегою, китайський президент Сі Цзіньпін заявив, що Китай готовий допомогти вирішити українську кризу.

Зустріч президента України Петра Порошенка (ліворуч) з президентом Китаю Сі Дзіньпінем на полях щорічних зборів Всесвітнього економічного форуму в швейцарському Давосі. 17 січня 2017 року
Зустріч президента України Петра Порошенка (ліворуч) з президентом Китаю Сі Дзіньпінем на полях щорічних зборів Всесвітнього економічного форуму в швейцарському Давосі. 17 січня 2017 року

«Китай розглядав Україну як одного з головних партнерів своєї флагманської ініціативи «Один пояс. Один шлях». Бо Україна – це вже географічно майже Європейський союз, дуже вигідна логістика. І конфлікт на Донбасі – це скоріше перешкода для Китаю бо заважає прямому слідуванню вантажів… Тому можемо побачити збільшення інвестицій у Білорусь, у Грузію, в інші альтернативні шляхи», – пояснює китайську мотивацію в інтерв’ю Радіо Свобода Наталія Галуган, випускниця-дослідниця Центру Маршала у Німеччині.

Конфлікт на Донбасі – це скоріше перешкода для Китаю бо заважає прямому слідуванню вантажів
Наталя Галуган

Світові агенції раніше помічали, що з початку української кризи Китай дотримується «тонкої лінії», говорячи, що поважає територіальну цілісність України та її суверенітет, але «що водночас західні держави мають брати до уваги законну безпекову стурбованість Росії», як написала агенція Reuters.

Агентство додало, що Китай та Росія дивляться однаково на багато міжнародних дипломатичних проблем.

«І Пекін був обережний аби не бути втягненим у боротьбу між Росією та Заходом щодо майбутнього України, не бажаючи відторгнути ключового союзника в Москві».

Також тоді було зазначено агентством, що Пекін раніше виказував малу зацікавленість в долученні до дипломатичних зусиль для завершення кризи в Україні.

Щоправда, в 2017 році – коли активно обговорювалась можливість надсилання на Донбас міжнародних миротворців – деякі аналітичні доповіді писали, що серед миротворців можуть з’явитись і китайські вояки.

Зауважувалось, що миротворці не можуть бути з країн НАТО (не влаштовує Росію) і не можуть бути з пострадянських країн, членів проросійського блоку (не влаштовує Україну), і що прийнятним виходом могли бути миротворці з Азії. Одна з аналітичних доповідей навіть мала назву: «Як Китай та Індія можуть підтримати мир в Україні».

Тоді активно говорили про Індію, а Китай згадували з нею в парі. Що можна напевно сказати – так це те, що Китай підтримав тоді саму ідею миротворців для Донбасу.

Бійці українського добровольчого батальйону «Донбас» на позиціях в Широкіному неподалік Маріуполя. 15 квітня 2015 року
Бійці українського добровольчого батальйону «Донбас» на позиціях в Широкіному неподалік Маріуполя. 15 квітня 2015 року

Минулого року офіційне державне агентство Китаї Сіньхуа поширило повідомлення про заяву міністра закордонних справ Росії Сергія Лаврова про потребу прямого діалогу між Києвом та сепаратистами Донбасу для вирішення конфлікту.

А раніше цього року Сіньхуа, яке вважають рупором правлячої Компартії Китаю, написало, що Україна оснащуватиме ракетними комплексами Джавелін свої війська на передовій на Донбасі, відійшовши від попереднього принципу тримання Джавелінів поза зоною конфлікту.

Серед аспектів висвітлення конфлікту на Донбасі, можна було помітити, що офіційні китайські медіа писали і про обмін полоненими на Донбасі.

Китай хоче здійснити інвестування в ключові українські галузі і не хоче розізлити Київ щоб не виглядати немов би Китай на російському боці в цій війні
Гарі Шмітт

Про ще один аспект дотичності Китаю до конфлікту на Донбасі – були аналітичні матеріали, які говорили, що Китай міг би взяти фінансову участь у повоєнній відбудові Східної України після завершення війни.

Тут якраз, на думку Ірвіна Студіна, редактора канадійського Global Brief Magazine, Китай міг би відіграти одну з провідних ролей.

«Справжня причина чому китайці говорять про Донбас у тому, що Китай хоче здійснити значне інвестування у ключові українські галузі і тому вони не хочуть розізлити Київ, щоб не виглядало немов би Китай на російському боці в цій війні», – каже в інтерв’ю Радіо Свобода Гарі Шмітт, експерт American Enterprise Institute у США.

«Китай хоче придбати українські компанії і інвестувати в українську інфраструктуру і вони розглядають Україну як можливе джерело технологій для себе. Китайці хочуть придбати українські компанії за порівняно невеликі кошти, що допомогло б їм у військово-технічному плані. Тому вони не хочуть розлютити Київ на даному етапі», – додає американський експерт, який пише на китайську тематику.

Китай і Крим

З Кримом все так само складно як із позицією Пекінa щодо Донбасу, хоча мотивація більше продиктована внутрішніми китайськими міркуваннями.

Під час двох ключових голосувань в Раді безпеки ООН в березні 2014 року – спочатку з засудженням анексії Криму, а потів щодо невизнання так званого «референдуму» про входження Криму до складу Росії, Китай утримався. Це не пройшло непоміченим, адже Китай є постійним членом Ради безпеки.

Китайці ведуть подвійну лінію – щоб і не було втручання в їхні власні внутрішні справи, а з іншого боку, зайнявши толерантну позицію щодо Криму
Гарі Шмітт

«В китайців є поняття суверенітету держав, але ж коли Росія анексувала Крим – то вже було порушення – найбільше в Європі з часу завершення Другої світової війни… Відтак, замість того, щоб сказати «так» чи «ні», Китай утримався», – каже Гарі Шмітт.

Він додає: «Китайці дуже чутливі і вважають, що ніхто не має права втручатись в їхні внутрішні суверенні справи. Але це йде в суперечку з тим, що росіяни дуже активно втручаються в суверенні справи України, маючи свої регулярні війська і підтримуючи бойовиків на Донбасі і назагал ведучи війну проти суверенної держави України. Китайці знову ж ведуть подвійну лінію – щоб і не було втручання в їхні власні внутрішні справи, а з іншого боку, зайнявши толерантну позицію щодо Криму».

Так звані «зелені чоловічки» стоять на КПП біля в’їзду до української військової частини в селищі Перевальне неподалік Сімферополя під час операції захоплення Криму російськими військами. Крим, 2 березня 2014 року
Так звані «зелені чоловічки» стоять на КПП біля в’їзду до української військової частини в селищі Перевальне неподалік Сімферополя під час операції захоплення Криму російськими військами. Крим, 2 березня 2014 року

У листопаді 2014 року тодішній керівник департаменту Європейсько-Центральноазійських справ МЗС Китаю Ґуй Цун’ю сказав російським ЗМІ: «Ми проти отримання незалежності будь-якою народністю через референдуми. Що стосується Криму, це має дуже особливі риси. Ми добре знаємо історію приналежності Криму… Китай реагує з повним розумінням викликів та загроз, які постали перед Росією у зв’язку з українським питанням і підтримує підхід Москви до вирішення».

«Ми можемо побачити, що Китай збільшує кількість інвестицій в Крим, створюються спільні підприємства, створюються бізнес-майданчики, створюються якісь кримсько-китайські асоціації… Тобто, де-факто китайська присутність в Криму зростає», – пояснює в інтерв’ю Наталя Галуган.

«Китай просуває свої політику також через засоби м’якої сили і використовуючи економічні важелі. З цієї точки зору, ми можемо побачити, що Китай де-факто визнає ту владу, яка наразі існує в Криму, тамтешній режим. Тому позиція неоднозначна і судити лише з офіційних заяв Пекіна – недостатньо», – каже вона, додаючи, що Крим також становить інтерес для Пекіна в плані збільшення впливу в Чорноморського регіоні, який є важливим для Китаю.

Де-факто китайська присутність в Криму зростає
Наталя Галуган

На другий день після референдуму в Криму, англомовний сайт ВВС вмістив 17 березня 2014 року блог під назвою «Кримська дилема Китаю».

У ньому говорилось, що «заклик з боку кримчан до відокремлення кидає виклик часто проголошуваному небажанню Китаю бути втягненим в те, що він вважає внутрішніми справами інших країн. Також спосіб, в який Китай реагує на кримський сепаратизм, відображає небажання Пекіну визнати аналогічні вимоги про політичну автономію на своєму власному подвір’ї. Якщо Китай поважає кримські вимоги щодо визначення власного політичного майбутнього, чому тоді не в Тибеті, в Сінцзяні (Сіньцзян-Уйгурському автономному регіоні – ред.) чи Тайвані? Пекінське рішення: дипломати дають дорогу формальними закликам до діалогу та стриманості».

Поліція розганяє демонстрантів під час акції протесту в річницю передачі Гонконгу Британією Китаю. Гонконг, 1 липня 2019 року
Поліція розганяє демонстрантів під час акції протесту в річницю передачі Гонконгу Британією Китаю. Гонконг, 1 липня 2019 року

Такою була ситуація в 2014 році, але недавно, після продемократичних заворушень у Гонконзі та чергового напруження щодо Тайваню, в світових ЗМІ з’явились статті про те, що до проблеми Криму Китай підходить зі своїми внутрішніми міркуваннями.

Газета The Guardian помістила статтю зі красномовним заголовком: «Чи перетворить Китай Тайвань у наступний Крим?».

А заголовок недавньої статті агенції Bloomberg теж промовистий: «В Гонконгу Сі Цзіньпін вчиться з підручника Володимира Путіна».

Результати голосування за Закон про безпеку для Гонконгу під час завершальної сесії Всекитайських зборів народних представників (парламенту). Пекін, 28 травня 2020 року
Результати голосування за Закон про безпеку для Гонконгу під час завершальної сесії Всекитайських зборів народних представників (парламенту). Пекін, 28 травня 2020 року

«Китай відкрито не хвалив анексію Криму, але й не засуджував її. Причиною цього є те, що аргументи Росії щодо Криму – що це історично Росія, що люди там росіяни в їхніх серцях і так далі… І було відчуття, що китайці не засуджують це, бо самі хочуть висунути подібні аргументи щодо Гонконгу і зокрема щодо Тайваню», – пояснює логіку дій Пекіна Гарі Шмітт.

«Бо Тайвань з точки зору Китаю – це втрачена провінція, а Гонконг забрала Британська імперія. І що там, і там живуть китайці, і Гонконг з Тайванем мають належати Китаю. Вони не вживають термін «Батьківщина» – але це те, що вони мають на увазі, – додає в інтерв’ю американський експерт. – Десь в повітрі витає ідея Великого Китаю і що Тайвань має бути інкорпорований до Китаю.Тому була така поміркована китайська реакція на те, що росіяни зробили в Україні.

  • Зображення 16x9

    Ростислав Хотин

    Працював кореспондентом агентства Reuters у Києві, на Всесвітній службі «Бі-Бі-Сі» в Лондоні, кореспондентом телеканалу «1+1» та агенції УНІАН у Брюсселі, а нині – редактор Радіо Свобода в Празі.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

XS
SM
MD
LG