Доступність посилання

ТОП новини

Екзарха Вселенського патріархату в Україні підвищили до статусу єпископа. Що це означає для Києва?


Екзарх Вселенського патріархату в Україні Михаїл Аніщенко
Екзарх Вселенського патріархату в Україні Михаїл Аніщенко
(Рубрика «Точка зору»)

Синод Вселенського патріархату підвищив до рівня єпископа свого екзарха в Україні. Підвищення сану – це не тільки черговий епізод у кар’єрі молодого ченця, але й певна ознака виходу міжцерковних стосунків Києва та Константинополя на новий рівень. Що на це вплинуло та які перспективи у церковної дипломатії Києва?

Український екзарх

Екзарх Михайло Аніщенко – етнічний українець, дитинство провів на Волині, вчився в Афінах, служив для української діаспори в турецькій Анталії. У 2019 році його було призначено офіційним представником Вселенського патріархату в Україні. Він очолив київську ставропігію і представництво, що розміщується в Андріївській церкві на Подолі. Отець Михайло продовжив давню традицію Константинопольського патріархату – призначати екзархами етнічних українців.

Андріївська церква в Києві, яка передана в користування Вселенському патріархату. Церква збудована в 1747–1762 роках
Андріївська церква в Києві, яка передана в користування Вселенському патріархату. Церква збудована в 1747–1762 роках

Фактично він є екзархом в Україні, для українців, і сам при цьому є українцем

Днями Синод Вселенського патріархату вирішив піднести отця Михайла до рівня єпископа. Це рішення має під собою декілька причин.

По-перше, такі нагороди дають за кар’єрні досягнення. Підвищення по службі за особисті здобутки, а також надання ширшого мандату, та як наслідок кредиту довіри для подальшого служіння в Україні. Тобто чергове службове підвищення для сумлінного діяча.

Стосунки ПЦУ та Вселенським патріархатом переходять на новий рівень

По-друге, це також певне свідчення того, що стосунки між Православною церквою України (ПЦУ) та Вселенським патріархатом переходять на новий рівень. Піднесення екзарха до рівня єпископа – це позитивний дипломатичний жест. Це як заміна тимчасового повіреного у справах на повноцінного посла у міжнародних відносинах. Тобто ознака дружніх відносин. ПЦУ стає справжнім стратегічним партнером Вселенського патріархату.

До прикладу, у Росії при РПЦ діють подвір’я майже усіх помісних церков. Вони виконують роль своєрідних церковних посольств. У Москві не було тільки двох представництв із великих церков – Константинопольського патріархату та Елладської церкви. Але було представництво Олександрійського патріархату. І коли той офіційно визнав ПЦУ, то патріарх Кирило ліквідував подвір’я, таким чином розірвавши дипломатичні стосунки і висловивши протест щодо визнання ПЦУ.

Піднесення екзарха в Україні – це свідчення, що ПЦУ є стратегічним партнером Вселенського патріархату

Більшість представництв у Москві очолюються архімандритами – тобто ченцями у статусі священника. І лише дві по справжньому союзницькі РПЦ церкви – Антіохійська та Сербська – мають очільника подвір’я у статусі єпископа. Тобто рівень церковного посла часто вказує на рівень відносин між церквами. І піднесення екзарха в Україні – це свідчення того, що ПЦУ є стратегічним партнером Вселенського патріархату.

Глава Православної церкви України митрополит Епіфаній (праворуч) в момент отримання від Вселенського патріарха Варфоломія томосу про автокефалію. Стамбул, 6 січня 2019 року
Глава Православної церкви України митрополит Епіфаній (праворуч) в момент отримання від Вселенського патріарха Варфоломія томосу про автокефалію. Стамбул, 6 січня 2019 року

Розвиток відносин

Але чому підвищення відбулося саме зараз? Хіба ПЦУ не від отримання томосу була союзницькою церквою для Константинополя? Насправді, так, ПЦУ з самого свого початку була союзницькою церквою для Вселенського патріархату.

Але період її становлення, що називається транзиту влади від Філарета до Епіфанія – був періодом нестабільності. Переходи парафій, що супроводжувалися конфліктами з боку силових структур УПЦ (МП), казус Філарета, притирання єпископів з різних церковних груп та внутрішня боротьба за вплив – все це об’єктивні процеси, що відображалися на розвиткові подій. І поки все це не впорядкувалося, ПЦУ становила собою нестабільного партнера. Наразі кризу з Філаретом подолано. Перша хвиля переходів закінчилась, а внутрішня ситуація в ПЦУ стабілізувалась. Тому якраз саме час розбудовувати стратегічні партнерські стосунки. Така логіка інших церковних кафедр, у тому числі й Константинопольської.

Фактично піднесення статусу екзарха – це ознака того, що ПЦУ ствердилась. Вона не просто якийсь перехідний церковний інститут. Це повноцінна автокефальна церква, яка до того ще й має стратегічного партнера у вигляді Вселенського патріархату.

Перспективи

Вселенський патріархат безумовно майстер церковної дипломатії. Ця кафедра проводила релігійну політику ще тоді, коли Києва не існувало на політичній мапі світу, не кажучи вже про Москву.

Пам’ятник правителю України-Русі, князю Володимиру в Лондоні біля посольства України у Великій Британії. Його встановили у 1988 році з нагоди 1000-ліття Хрещення України
Пам’ятник правителю України-Русі, князю Володимиру в Лондоні біля посольства України у Великій Британії. Його встановили у 1988 році з нагоди 1000-ліття Хрещення України

Константинопольські архієреї добре знають історію і приклади скасування автокефалій через втрату політичної незалежності, нав’язування іншим кафедрам власного порядку денного та формування команди союзників. ПЦУ варто повчитися церковній дипломатії у Фанару. Через довголітню канонічну ізоляцію в української церкви не сформувався належним чином інститут зовнішніх церковних зносин. Українська церква тільки зараз починає цьому вчитися.

Серед активних кроків, які можна і потрібно робити вже й негайно, варто визначити декілька. По-перше, оформлення власних церковних подвір’їв. Хоча би на території тих церков, які ПЦУ вже визнали. Це Константинопольський та Олександрійський патріархати та Елладська архієпископія. Наявність представництв ПЦУ у Стамбулі, Олександрії та Афінах закріпить визнання, сприятиме розвитку двосторонніх відносин, а також дасть можливість вести перемовини з духовенством представництв інших церков у цих містах.

Окрім цього, ПЦУ повинна домагатися створення на Афоні власного монастиря, подібно до того, як Російська, Сербська чи Румунська церкви мають свої обителі. За основу можна взяти теперішній Іллінський скит. Він був заснований українцем Паїсієм Величковським у XVIII столітті.

Паїсій Величковський (світське ім’я: Петро Величковський) (1722–1794) – православний старець, аскет, святий. Народився у Полтаві. Його служіння відбувалося в Україні, на Афоні та у Молдові
Паїсій Величковський (світське ім’я: Петро Величковський) (1722–1794) – православний старець, аскет, святий. Народився у Полтаві. Його служіння відбувалося в Україні, на Афоні та у Молдові

Зараз цей скит підпорядковується грецькому монастирю Пантократор. До речі, саме ця обитель доволі приязно ставиться до ПЦУ і делегація українського духовенства минулого року там служила. Отже, є всі передумови для закріплення українського церковного представництва і на Афоні.

Укріплення позиції ПЦУ на міжнародній арені має декілька позитивних наслідків для самої України. По-перше, це зменшення ролі РПЦ, яка використовується Кремлем для просування російської політики та нав’язування російського порядку денного у Православ’ї. Деконструкція домінування Московського патріархату в Східному Християнстві лишень оздоровить його та позбавить залежності від політичних факторів.

Достатньо того, аби церква несла правдиве слово про свій народ та його країну. Так, як це робить УГКЦ

Яскравим прикладом такої залежності було перенесення Всеправославного собору у 2016 році зі Стамбулу на Крит. Відбулося це з однієї простої причини – після збиття російського військового літака турецькими військовими, відносини між двома країнами різко погіршились. Так ось для того, щоб патріарх Кирило, який міцно вбудований у російську неформальну вертикаль влади, почувався комфортно, й було перенесено цілий Всеправославний собор з однієї країни до іншої.

По-друге, в України з’явиться додатковий адвокат на міжнародній арені. Саме адвокат, а не прислужник. Державі не треба використовувати церкву у своїх цілях. Достатньо того, аби церква несла правдиве слово про свій народ та його країну. Так, до прикладу, як це робить УГКЦ. Греко-католицьких єпископів важко звинуватити в роботі на владу. Проте вони постійно говорять про збройну агресію Росії проти України, нагадують світовій спільноті про Крим та Донбас.

Власне, бути ще одним центром культурної дипломатії свого народу – це активність, яку традиційно виконують православні церкви. І Україна тут не повинна бути виключенням.

Дмитро Горєвой – релігієзнавець

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

  • Зображення 16x9

    Дмитро Горєвой

    Дмитро Горєвой – релігієзнавець, директор ГО «Центр релігійної безпеки». Керівник проектів та програм Інституту релігії та суспільства Українського католицького університету. Автор наукових, аналітичних та публіцистичних матеріалів з релігійної тематики. Дописувач порталів Lb.ua, Currenttime.tv

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG