УПЦ точно вже не буде такою як раніше.
Але якою вона тепер буде і в якому статусі, поки до кінця нікому не зрозуміло, навіть самим архиєреям УПЦ.
Схоже на те, що статус УПЦ буде в якійсь мірі схожим на статус Російської Зарубіжної Церкви (РПЦЗ), яка не проголошувала автокефалію чи автономію, не виходила остаточно зі складу РПЦ, але через політичні та ідейні розбіжності розірвала в 1927 році відносини з Московським Синодом, який вона вважала несвобідним через залежність від комуністичного режиму СССР.
Самокерована церква
РПЦЗ вважала себе самокерованою частиною РПЦ, засуджуючи керівництво Московського патріархату за співпрацю з КДБ та комуністичною владою.
Своє самоуправління РПЦЗ обґрунтовувала Постановою Патріарха Тихона і Священного Синоду ПРЦ від 1920 року за № 362, яким в умовах громадянської війни, більшовицьких гонінь на Церкву та неможливості повноцінних зв'язків із московським церковним управлінням, усім єпархіям РПЦ надавалось тимчасове самоуправління з правом об'єднуватися у самокеровані церковні округи та тимчасові церковні управління.
На основі цієї Постанови патріарха Тихона в СССР постала самокерована Катакомбна або Істинно-Православна Церква, а за кордоном РПЦЗ, які не визнавали над собою владу Московського патріархату.
Схоже, саме цей напрямок найбільше прийнятний для митрополита Онуфрія.
До речі, рішення Собору УПЦ про надання єпархіям права самостійно ухвалювати рішення є нічим іншим, як запозиченням досвіду і прикладу Тихонівського указу про самоуправління єпархій від 1920 року.
Митрополит Онуфрій зі своїми консервативними поглядами завжди був ідейно близьким до РПЦЗ і часто відвідував її, навіть до її об'єднання з Московським патріархатом.
Був випадок, коли на початку 1990-х рр. очолювана єпископом Онуфрієм Чернівецька єпархія навіть розглядала можливість переходу до РПЦЗ.
Власне, саме митрополит Онуфрій був одним з ініціаторів діалогу РПЦЗ з МП.
Тож консервативна ідеологія і практика РПЦЗ йому не просто знайома, але й близька. Тому не дивно, що за зразок церковного унезалежнення від путінської Москви, він обрав саме модель РПЦЗ, яка, до речі, теж дотримувалась консервативних і традиціоналістських поглядів, засуджуючи екуменізм, модернізм і «філокатолицтво» як в Константинопольському, так і в Московському патріархатах.
Що ж буде далі?
Щодо діалогу з ПЦУ та Константинопольським Патріархатом. Думаю, поки навряд чи будуть якісь дуже різкі кроки з боку митрополита Онуфрія, оскільки він людина досить обережна і не любить ухвалювати поспішні рішення.
Його останнє рішення було буквально «вистраждане», це його особисте рішення, на яке не змогли вплинути промосковські архієреї і політики.
Наразі він у статусі предстоятеля самопроголошеної самокерованої Церкви, статус якої до кінця ще не визначений.
Думаю, діалог з ПЦУ та Константинополем буде, але повільно і не так швидко. Важливо враховувати консервативні погляди митр. Онуфрія. Для нього насправді модерністські та екуменічні ініціативи як з боку Константинополя, так і з боку Московського патріархату були не дуже прийнятні, тому він дозволяв, наприклад, єпископу Лонгіну Жару критикувати патріарха Кирила і не поминати його за обвинуваченням в «єресі».
Тобто у митрополита Онуфрія є свої власні переконання і бачення, які досить консервативні і в чомусь навіть близькі до так званих «старостильників» у Греції та РПЦЗ. Тому треба враховувати, що такі консервативні погляди відображатимуться до певної міри і на курсі керованої ним УПЦ.
Цим УПЦ відрізнятиметься від більш ліберальної та модерністської ПЦУ. Тобто, імовірно, ми тепер в Україні матимемо дві Церкви, одна з яких буде більш ліберальна і модерністська, друга більш консервативна і традиціоналістська.
І можливий діалог між ними зможе відбуватися, зокрема, і на рівні цих двох дещо різних світоглядних позицій. Це важливо враховувати. Проте, поки це все припущення.
Важливо таки дочекатись публікації нового Статуту УПЦ та інших документів Собору та Синоду УПЦ, щоб можна було робити остаточні висновки і коментувати.
Одне можна сказати, у будь-якому випадку, не можна не помітити позитиву щодо зрушення у напрямку унезалежнення УПЦ від держави-агресора. Ці рішення були ухвалені винятково завдяки наполегливості митрополита Онуфрія, попри шалений спротив промосковського крила архієреїв. Якщо це тільки перший крок до повного унезалежнення УПЦ, то це вже добре. Головне, повторюсь, щоб цей крок не був останнім...
Сергій Шумило, кандидат історичних наук, доктор теології
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції.
