Фальшиві «пророцтва» як виправдання війни: сектантські містифікації московського патріарха Кирила

(Рубрика «Точка зору»)

Сергій Шумило

Московський патріарх Кирило Гундяєв у виправданні та підтримці загарбницької війни Російської Федерації проти України продовжує опиратися на сектантські підробки та містифікації.

Зокрема, 4 листопада 2022 року, виступаючи з нагоди «Дня народної єдності» та «Дня військової слави Росії» (цими святами в РФ з 2004 року замістили комуністичне свято «Великої Жовтневої соціалістичної революції», – прим. авт.), він вкотре виголосив пропагандистську промову «Про возрождение утраченной внутренней целостности нашего Отечества».

У цій промові, повторюючи мов мантру свої штучні ідеологічні штампи про «единое историческое пространство святой Руси», патріарх Кирило вкотре процитував свій улюблений слоган «Украина, Россия, Беларусь – вместе мы святая Русь» (проповідь від 04.11.2022).

Через два дні, 6 листопада, Кирило Гундяєв вчергове у своїй проповіді наголосив на цьому: «я имею в виду и Россию, и Украину, и Беларусь, которые, по словам выдающегося подвижника благочестия Лаврентия Черниговского, и есть святая Русь» (проповідь від 06.11.2022).

На цьому гаслі ґрунтується вся розроблена Кирилом Гундяєвим фундаменталістська ідеологія «русского мира», яка стала обґрунтуванням і причиною теперішньої загарбницької війни РФ проти України (про це читайте докладніше у попередній статті). Це гасло, так би мовити, є його «символом віри». При цьому, полюбляючи часто маніпулювати цією фразою, Гундяєв постійно фальшиво приписує її українському святому першої половини ХХ століття преподобному Лаврентію Чернігівському (в миру Проскура Л. Є.; 1868- 1950р.р.).

«Херувімівська єресь»

Як заявляє московський патріарх Кирило Гундяєв, «ядром русского мира сегодня являются Россия, Украина, Белоруссия, и святой преподобный Лаврентий Черниговский выразил эту идею известной фразой: «Россия, Украина, Беларусь ― это и есть святая Русь». Именно это понимание Русского мира заложено в современном самоназвании нашей Церкви».

Проте, насправді, за цими словами московського патріарха криється брутальний обман і фальсифікація. Адже прп. Лаврентій Чернігівський цих слів ніколи не казав. Це є афера і підробка, коли цілеспрямовано, з ідеологічною метою, в вуста шанованого подвижника штучно вклали слова та ідеї, які ніколи йому не належали, і яких він ніколи не поділяв. Причому, насправді, ідеї безграмотні і навіть єретичні з точки зору християнської теології.

Цитоване Кирилом Гундяєвим апокрифичне висловлювання, штучно приписуване святому Лаврентію, повністю звучить так:

«Киевская Русь была вместе с великой Россией. Киев без великой России и в отдельности от России немыслим ни в каком и ни в коем случае… Как нельзя разделить Пресвятую Троицу, Отца и Сына, и Святого Духа – это Един Бог, – так нельзя разделить Россию, Украину и Белоруссию. Это вместе святая Русь» (Москва: «Русский духовный центр», 1994).

За цими словами, насправді, криється неправославна єретична теорія, згідно з якою земні державні утворення Росія, Україна і Білорусь прирівняні до єдиної і неподільної Святої Трійці – Бога Отця, Бога Сина і Бога Духа Святого. З точки зору православної теології, це є нічим іншим, як богохульством і єрессю, які зазіхають на основний догмат православного віровчення – про єдність Божественної Трійці, яка є єдиним і одним Богом по сутності, але троїчним в Іпостасях, що не зливаються між Собою і, водночас, є нероздільними у єдиній Сутності.

Підмінюючи поняття і сенси, через ідею нероздільної «триєдності святої Русі» стверджується нова єретична теорія про уподібнення Святої Трійці до трьох земних державних утворень з метою штучної «сакралізації» та обґрунтування неподільності «русского мира» як «єдиного простору трьох братніх народів святої Русі».

По суті, відбувається штучне обожнення міфічної «святої Русі» і наділення її якостями «божества», де три незалежні держави набувають якоїсь невідомої досі «єдиної духовної сутності», «троїчної в іпостасях, але нероздільної у єдиній сутності». Водночас, при такому уподібненні, по суті, заперечується догмат про єдність самої Божественної Трійці, оскільки якщо три республіки колишнього СРСР все ж таки розділилися між собою десятиліття тому, то, виходить, що так само може розділитися і Пресвята Трійця... З точки зору православної теології, це однозначно є богохульство і єресь. А московський патріарх Кирило Гундяєв виступає в якості утверджувача цієї єресі, тобто єресіарха.

Із сектантських нетрів

Водночас, патріарх Кирило Гундяєв не є автором цієї новоявленої єресі. Він є її продовжувачем. Справжнім «отцем-засновником» цієї єресі є скандальновідомий сектантський діяч і самозваний «схіархиєпископ» Херувим (Дегтяр), який вперше запустив цей фейк в 1994 році у сфальсифікованій і виданій ним у Москві книжці про прп. Лаврентія Чернігівського.

Належачи до сектантської течії «секачівців» і самозвано видаючи себе то за «схіархимандрита», то за «схіархієпископа», Дегтяр був одним із перших, хто на початку 1990-х рр. почав поширювати в середовищі РПЦ МП псевдоправославні сектантські культи «святості» Івана Грозного та Григорія Распутіна. Також він був причетним до поширення всередині РПЦ МП сектантської антикодової та антипаспортної пропаганди. Крім цього, він був духівником російської екстремістсько-фундаменталістської чорносотенно-опричної організації «Союз православных хоругвеносцов» (СПГ), яка обравши своїм гаслом вислів «Православ’я або смерть» займалось пропагандою ідей «русского мира», православного фундаменталізму, расизму, неонацизму та українофобії.

Херувим Дегтяр неодноразово був фігурантом різноманітних скандалів, висвітлюваних у ЗМІ. Так, ще у Чернігівській обласній газеті «Деснянська правда» від 16 липня 1985 р. (№ 134 (17167)) у статті «“Праведник” із загребущими руками» розповідалося про «шахрайство» та психічно-сексуальні розлади цього чоловіка і повідомлялося, що з 1979-го по 1984 рік він мав довідку з психіатричної лікарні про те, що є психічно хворим інвалідом.

Також відомо, що у 1983 року він протягом одинадцяти місяців проходив лікування у Чернігівській обласній психіатричній лікарні. А у 1984-мувін був притягнутий до суду «за шахрайство», проте невдовзі був звільнений по причині інвалідності з психічного захворювання.

У 2013 році українські ЗМІ повідомляли про викрадення з хати Херувима Дегтяря у Чернігові грошей на суму близько 1,5 мільйонів доларів. А в 2019 році у ЗМІ набув широкого розголосу новий скандал, коли під впливом Херувима у його рідному селі Мощенка на Чернігівщині з могили вночі було викрадене тіло нещодавно померлого місцевого священника, яке після наруги таємно закопали у лісі посерд хащів.

З документів особової справи, яка зберігається в архіві Чернігівської єпархії УПЦ, відомо, що народився Херувим (Дегтяр Михайло Максимович) 2 лютого 1937 року у селі Мощенка Городнянського району Чернігівської області (хоча сам він неодноразово приписував собі на 11 років більше, стверджуючи, що народився в 1926 році). Освіту мав лише 7 класів сільської школи. В 1958 році був рукоположений у сан диякона і до 1960-го служив позаштатним кліриком Преображенського собору у Чернігові. У цій же справі повідомляється, що в 1962 році диякон Херувим (Дегтяр) звільнився зі штату Чернігівської єпархії РПЦ МП і більше ніколи до неї не належав. При цьому зазначається, що коли з 1969 по 1973 рр. правлячим архієреєм Чернігівської єпархії був єпископ Володимир Сабодан (майбутній предстоятель УПЦ МП), то на неодноразові вимоги явитись до Єпархіального Управління, Херувим ухилявся.

Самозвано видаючи себе за «ієромонаха», він на численні вимоги духовенства єпархії відмовлявся показати документ про своє рукоположення в сан священика. Через це у довідці Чернігівської єпархії РПЦ МП від 28.09.1969 р. зазначається, що «офіційно Єпархіальне Управління м. Чернігова не може підтвердити, що він дійсно ієромонах». Сам він пізніше стверджував, що начебто у сан священника його висвятив в 1962 році в Алма-Аті архієпископ Алма-Атинський та Казахстанський Йосип (Чернов). Проте з довідки митрополита Астанайського та Казахстанського Олександра (Могильова) від 20.05.2020 р. № 587/438 відомо, що «Дегтяр М. М. ніколи не належав до кліру єпархій Казахстанського митрополичого округу і тим паче не отримував священицьке рукоположення».

Відомо, що з 1970-х рр. Херувим Дегтяр належав до нелегальної внутрішньоцерковної секти «секачівців» (від імені засновника течії – колишнього священика Чернігівської єпархії РПЦ МП о. Геннадія Секача), лідери якої самозвано видавали себе за «єпископів» та «митрополитів», насправді такими не бувши. Вигадуючи про себе різноманітні «чудодійні» історії та фальсифікуючи документи, вони їздили по різних регіонах СРСР і займались нелегальним здійсненням релігійних обрядів. Серед ієрархів цієї течії відомі випадки, коли офіційно вони служили рядовими священниками на легальних парафіях РПЦ МП, а серед своїх послідовників по хатах нелегально служили як «таємні архієреї» (о. Є. Жиганов, о. А. Лапін, о. А. Пілецький та ін.).

Поширена версія, що ця напівкатакомбна сектантська течія була створена за сприяння КДБ з метою забезпечення контролю над церковним підпіллям в СРСР та стримування антирадянських настроїв серед віруючих. Саме у цій секті Херувим Дегтяр наприкінці 1970-х рр. отримав рукоположення на «єпископа Чернігівського» від її лідерів – самозваних «схимитрополитів» Геннадія Секача та Феодосія Гуменнікова, які в 1960-і рр. разом із ним були кліриками Чернігівської єпархії РПЦ МП. А на початку 1980-х рр. вони ж возвели Херувима у сан «архієпископа».

Історія однієї підробки

Після того як в 1993 р. в УПЦ МП був канонізований шанований на Чернігівщині місцевий подвижник архімандрит Лаврентій (Проскура), Херувим Дегтяр на імені святого спробував створити собі популярність та імідж «старця». З цією метою, фальшиво видаючи себе за «учня прп. Лаврентія», він береться за фальсифікацію його житія та повчань, які й видав вперше під власною редакцією в 1994 році у Москві у видавництві «Російський духовний центр».

Згодом, маючи вже авторське право на текст, в 1996 та в подальші роки він занову видає цей сфальсифікований твір багатотисячними тиражами, який російські церковні книговидавці та перекупники поширюють по всіх єпархіях Московського Патріархату, зокрема й в Україні. За основу він взяв виданий ще у 1988 році у Німеччині у російському емігрантському видавництві «Посєв» збірник «Надєжда» (№ 14), в якому вперше побачили світ «Життєписи та повчання схіархімандрита Лаврентія Чернігівського».

В 1991 році цей текст без жодних змін був перевиданий у Києво-Печерській лаврі видавництвом «Свєт Печерский». І вже на основі цього видання самозваний «схіархієпископ» Херувим зробив власну версію, переробивши і доповнивши її власними розповідями і вигадками. Так у виданій ним версії вперше з’явилась розкручена згодом російськими піарниками і нинішнім московським патріархом Кирилом Гундяєвим єретична фраза, що «как нельзя разделить Пресвятую Троицу, Отца и Сына, и Святого Духа – это Един Бог, – так нельзя разделить Россию, Украину и Белоруссию. Это вместе святая Русь». У жодному попередньому варіанті житій і повчань прп. Лаврентія Чернігівського цих слів ніколи не було.

З’явилися уперше з-під пера Херувима у московському виданні 1994 році й інші містифікації. Так, зокрема, Херувим Дегтяр там само фальшиво приписав святому власні псевдопророцтва про те, що «Россия вместе со всеми славянскими народами и землями составит могучее царство. Окормлять его будет царь православный – Божий помазанник. В России исчезнут все расколы и ереси… Русского православного царя будет бояться даже сам антихрист. А другие все страны, кроме России и славянских земель, будут под властию антихриста» (Там само. С. 157–158).

Будь-який семінарист легко побачить, що такі уявлення в корені суперечать православній святоотцівській есхатології та відносяться до хіліастичної єресі. Проте, звідки Херувиму, який мав лише сім класів освіти у сільській школі, знати такі теологічні тонкощі… Водночас, тепер ця ідея набула особливої популярності в середовищі російських пострадянських еліт КДБ–ФСБ.

Штучно додав Херувим у виданні 1994 року й інші власні думки і вигадки, зокрема зі засудженням Київського патріархату (який при житті о. Лаврентія не існував і вперше виник лише в 1990 році), а також із засудженням київського митрополита Філарета Денисенка (який відокремився від РПЦ МП в 1992 р.) і навіть Російської Православної Зарубіжної Церкви (остання в 1990 р. оголосила про невизнання ієрархії напівкатакомбної течії «секачівців», серед яких назвала й ім’я Херувима як неканонічного «єпископа Чернігівського»).

Таким чином, Херувим, фальсифікуючи життєпис і повчання святого, під виглядом лжепророцтв спробував помститись лідерам одразу трьох юрисдикцій (УАПЦ, УПЦ-КП та РПЦЗ), які почали діяти на пострадянському просторі в 1990-і рр. після розпаду СРСР.

Всі ці доповнення, яких ніколи не було у жодному з попередніх видань, свідчили про їх виникнення вже після 1992 року. Це підтвердила і проведена лінгвістична (авторознавча) експертиза тексту від 1994 року, яка засвідчила суттєву відмінність і невідповідність між стилями мовлення у більшій частині тексту з новими добавками, які з’явились у виданні 1994 року. Більше того, у добавках 1994 р. присутньо чимало термінів і мовних конструкцій, які не використовувались у першій половині ХХ століття і є характерними саме для 1990-х років.

Коли ця книжка вперше з’явилася у Чернігові, ще живі старенькі монахині – учениці та пострижениці прп. Лаврентія були вкрай обурені такою фальсифікацією, перекрученням і вигадками Херувима Дегтяря, якого в Чернігові старі парафіяни добре пам’ятали як сектанта та самозванця.

Автору цієї статті особисто доводилось чути від цих стареньких лаврентіївських монахинь спростування понаписуваного Херувимом. Зокрема, ігуменія Чернігівського Єлецького монастиря Амвросія (в миру Іваненко, 1926-2006 р.р.), яка з 1942 року постійно була при прп. Лаврентії послушницею та монахинею, категорично заперечувала справжність вищезгаданих висловлювань, неодноразово називаючи це «Херувімівською єрессю».

Таку характеристику про видану Херувимом книжку від неї чули чимало чернігівців, які спілкувались з нею. За словами духовної доньки прп. Лаврентія, він ніколи не заводив розмов про політику і ніколи не висловлював і не поділяв навіть і близько подібних поглядів, оскільки це суперечило його внутрішнім переконанням. Більше того, всі, хто знав подвижника, свідчили, що він завжди у побуті розмовляв українською мовою і з великою пошаною ставився до української культури і традицій.

Не благословляв розповсюджувати цю книжку під редакцією Херувима у Чернігівській єпархії УПЦ МП і тодішній правлячий митрополит Чернігівський і Ніжинський Антоній (Вакарик; 1926 –2003), який ще на початку 1980-х рр. заборонив допускати Дегтяря до співслужіння і причастя як сектанта і самозванця.

Чи був прп. Лаврентій прибічником Московського патріархату?

Серед іншого, варто відзначити, що здійснену Херувимом підробку видає і приписаний о. Лаврентію (Проскурі) під виглядом удаваного «пророцтва» заклик від його імені «чтобы верны были мы Московской Патриархии и ни в коем случае не входили в какой раскол» (за текстом маються на увазі РПЦЗ та УПЦ-КП). Такі церковно-політичні наративи були досить популярними в середовищі РПЦ МП на початку 1990-х рр., коли чимало її парафій після розпаду СРСР стали переходити до РПЦЗ, УАПЦ, УПЦ-КП та УГКЦ, що загрожувало повним розпадом всієї системи Московської патріархії. Водночас, для післявоєнної доби, коли послідовниками о. Лаврентія були записані справжні його повчання, такі акценти взагалі були недоречними, оскільки в СРСР репресивними органами держбезпеки була забезпечена повна монополія РПЦ МП на релігійне життя в країні, а всі альтернативні юрисдикції були заборонені і знищені фізично.

Більше того, у Держархіві Чернігівської області у матеріалах двотомної слідчої справи НКВС за 1936-1937 рр. збереглися протоколи допитів о. Лаврентія (Проскури) від 19 вересня 1936 року та доноси і показання проти нього з боку кількох «сергіянських» священиків РПЦ МП, з яких дізнаємося, що святий насправді не визнавав влади Московського Синоду на чолі з митрополитом Сергієм Старогородським (майбутнім московським патріархом) і був одним з лідерів опозиційного по відношенню до Московського Патріархату церковного руху «Істинно-Православна Церква» (ІПЦ) на Чернігівщині.

В документах НКВС прямо засвідчено, що о. Лаврентій (Проскура) був «стовпом ІПЦ» у Чернігові, не визнавав московського митрополита Сергія (Страгородського) і навіть, якщо в якомусь з храмів чув, як поминають ім’я цього ієрарха, то демонстративно при всіх «затикав собі вуха» руками, чим демонстрував привселюдно своє ставлення до прорадянського московського церковного керівництва РПЦ МП.

У роки німецької окупації він належав до автономної Української Церкви, яка так само не поминала московського патріарха Сергія (Страгородського), а її архієреї Московським Синодом були піддані «забороні у священнослужінні».

Після приходу радянських військ архімандрит Лаврентій хоч і змушений був увійти до складу РПЦ МП, але залишався в опозиції до присланого з Москви єпископа Бориса (Вік), за що неодноразово отримував на свою адресу образи, догани і погрози «заборони у священнослужінні». Відомо, що деякі священники РПЦ МП у Чернігові в 1940-і рр. називали о. Лаврентія «автокефалістом», застерігаючи своїх парафіян від контактів із ним. Більше того, він до самої смерті продовжував таємно приймати і благословляти тих катакомбних істинно-православних християн (ІПХ), які не визнавали Московський Патріархат і продовжували таємно молитися по хатах.

Отже, і з цієї сторони вигадані Херувимом в 1994 року висловлювання та історії не знаходять підтвердження.

Таким чином, ми маємо справу зі здійсненою в 1994 році цілеспрямованою і брутальною фальсифікацією та перекрученням як церковної історії, так і справжнього образу подвижника та сповідуваних ним переконань. Завдяки такій провокації шанованому в народі святому було фальшиво приписано політичні гасла та ідеї з метою їх подальшого просування та поширення серед віруючих від «його імені», штучно привласнюючи їм авторитет т.зв. «пророцтв» і тим «сакралізуючи» самі ці ідеї.

Саме ці вигадані і підроблені сектантським діячем Херувимом Дегтярем в 1990-і рр. «висловлювання» і «пророцтва», які насправді ніколи не казав і не поділяв прп. Лаврентій Чернігівський, були взяті на озброєння при розробці новітньої імперсько-фундаменталістської ідеології «русского міра» і яку тепер посилено нав’язує в РПЦ МП нинішній московський патріарх Кирило Гундяєв.

Маніпуляції московського патріарха Кирила

Як заявив на виправдання війни РФ проти України у своїй проповіді від 4 листопада 2022 року московський патріарх Кирило Гундяєв, йому «памятен день празднования 1020-летия Крещения Руси, когда в Киеве, на Крещатике, тысячи людей возглашали слова преподобного Лаврентия Черниговского: «Украина, Россия, Беларусь – вместе мы святая Русь!». Это был многотысячный хор людей, которых объединяла единая вера, единое национальное самосознание. Какая сила была проявлена тогда нашим народом».

Що ж це була за подія, під час якої «многотысячный хор людей» у Києві «виголошував» такі гасла і яких нібито об'єднувало «единое национальное самосознание»? Виявляється, мова йде про влаштований 26 червня 2008 року рок-концерт на Хрещатику, під час якого тоді ще смоленський митрополит Кирило Гундяєв вискочив на сцену і почав перед молоддю гучно скандувати цей слоган. Навколо на вулиці активно продавались спиртні напої і чимало з присутніх на концерті були у сп'янілому стані, залишаючи розпиті пляшки прямо під ногами...

У натовпі було чимало молодиків у однакових футболках з російською символікою, які мов по команді з різних кутків слідом за митрополитом стали скандувати те гасло про «єдину святу Русь». Слідом за ними у стані якогось гіпнотичного екстазу його підхопили і деякі інші молоді люди у натовпі. Більшість з присутніх на концерті шанувальників рок-музики, належачи до різноманітних неформальних молодіжних течій (часто цілковито нехристиянського спрямування), навіть не розуміли, хто той дивний дядько з бородою, схожий на фантастичного толкінського «чарівника Гендальфа», чого він вискочив на сцену разом з рок-музикантами і що то за казкова «свята Русь», про яку він вигукує.

Але Кирилу Гундяєву, схоже, це було байдуже. Головне було зманіпулювати перед телекамерами необхідну «картинку», щоб потім заявляти про те, що всіх присутніх там об'єднувало «единое национальное самосознание» та «какая сила была проявлена тогда нашим народом».

Пізніше на прес-конференції у Москві митрополит Кирило розповідав про цей свій перший експеримент у Києві: «Это напоминало встречу освободителей – такое ликование было среди украинцев». Також він тоді зазначив: «Последние дни показывают, что и мы – украинцы, россияне, белорусы – понимаем важность сохранения единого цивилизационного пространства, которое называется святой Русью».

Ставши через півроку, у січні 2009, новим московським патріархом, Кирило Гундяєв протестовану ним ідеологію «русского мира» зробив фактично доктриною всієї РПЦ МП.

«Только сплоченный Русский мир может стать сильным субъектом глобальной международной политики, сильнее всяких политических альянсов», – заявив московський патріарх Кирило на відкритті III «Ассамблеи Русского мира» у листопаді 2009 року.

З того часу маніпуляція гаслами про «єдину святу Русь», «єдиний цивілізаційний простір», «єдиний русский мир», «єдині духовні скрєпи» і т.п. набувають системного характеру, бувши прийнятими на озброєння не лише РПЦ МП, але й владних структур та спецслужб РФ.

У цій ідеології московський патріарх постійно апелює до термінів «свята Русь» та «єдиний історичний простір народів святої Русі» як до якоїсь історичної реальності, хоча насправді це є лише фольклорна метафора, уявний міф-мрія, який був штучно вигаданий книжниками з оточення Івана Грозного і згодом у вигляді апокріфичних казань перекочував у фольклор російського містичного сектантства. Отже, це не лише безграмотно з науково-історичної точки зору (адже реально країни чи держави із назвою «свята Русь» ніколи не існувало), але є свідомою маніпуляцією та підміною понять.

«Теологія війни»

Нового дихання продукування таких ідей набуло після початку війни РФ проти України. Виправдовуючи її, за два тижні після початку, московський патріарх Кирилозаявив: «мы вступили в борьбу, которая имеет не физическое, а метафизическое значение» (проповідь від 06.03.2022 року ).

У своїй черговій проповіді від 18 жовтня 2022 р. він наголосив, що ця «метафізична боротьба» ведеться Росією на території України, «чтобы силой Божией были искоренены из сознания людей, которые не стремятся к духовному единству святой Руси, все эти диавольские помыслы, чтобы все мы осознали ответственность за сохранение духовного единства Русского мира… Я со смелостью произношу в этих стенах слова «Русский мир», хотя знаю, что некоторые силы на Украине их демонизируют... Мы употребляем это слово – с полной ответственностью, внутренним спокойствием и уверенностью в правоте нашей позиции… Мы единый народ – народ святой Руси... единого исторического Отечества, именуемого Православной Русью. Об этом сегодня наши молитвы, и на это направляем мы сегодня свои труды» (проповідь від 18.10.2022 р., див.: ).

Згодом, 25 жовтня 2022 року, відкриваючи засіданні XXIV «Всесвітнього російського народного собору» (ВРНС), московський патріарх заявив, що Росія нині бореться з «глобальним універсалізмом», без якого не з’явиться той, хто «будет претендовать на глобальную власть и с именем которого будет связан конец света» (тобто «антихрист»). А отже, як підкреслив Кирило Гундяєв, «наша борьба не против плоти и крови, но против мироправителей тьмы века сего, духов злобы поднебесных» (промова від 25.10.2022 р.).

А в проповіді від 6 листопада 2022 року, повторюючи свій мем про «непорушну триєдність святої Русі» і бажаючи «сили духа» «представителям гвардии нашей, Вооруженных сил и всем Вооруженным силам Российской Федерации», патріарх Кирило додав, що «Россия сегодня есть некий столп и утверждение истины (см. 1 Тим. 3:15). Эти слова были сказаны в отношении Церкви, но наш верующий народ сам по себе является тем, чтобы быть столпом истины» (проповідь від 06.11.2022).

Надихаючись такими «скрєпними» пропагандистсько-мілітаристськими проповідями і настановами патріарха про «метафізичну боротьбу» проти «мироправителів темряви та духів злоби піднебесних», про «диявольські помисли» супротивників єдності «русского мира» та протистояння Росії «антихристу», впливові російські чиновники також почали заявляти, що «с продолжением специальной военной операции становится все более насущным проведение десатанизации Украины» (заява помічника секретаря Ради безпеки РФ О. Павлова від 25.10.2022).

Так само з нагоди «Дня народної єдності» екс-президент РФ та нинішній заступник голови Ради безпеки РФ Дмитро Медвєдєв того ж таки 4 листопада 2022 року, оприлюднив заяву, яка перекликається з останніми заявами очільника РПЦ МП.

Зокрема, Медвєдєв заявив, що «мы воюем за всех своих, за свою землю, за свою тысячелетнюю историю. Мы сражаемся против тех, кто ненавидит нас, кто запрещает наш язык, наши ценности и даже нашу веру, кто насаждает ненависть к истории нашего Отечества... Поднявшись против них, мы приобрели сакральную мощь…Когда трухлявый мировой порядок рухнет, он погребет под многотонным спудом своих обломков всех его надменных жрецов… Мы слушаем слова Создателя в наших сердцах и повинуемся им. Эти слова и дают нам священную цель. Цель остановить верховного властелина ада» (заява заступника голови Ради безпеки РФ Д. Мєдвєдєва від 04.11.2022, ).

Всі ці параноїдальні заяви і висловлювання впливових російських чиновників не тільки перегукуються із заявами і проповідями московського патріарха, але й доповнюють та продовжують його псевдосакральну «теологію війни».

Власне, саме Кирило Гундяєв і є їхнім натхненником, а отже, разом з іншими кремлівськими військовими злочинцями, несе безпосередню відповідальність за роз'язану війну і тисячі жертв серед мирного населення.

Водночас, як ми могли побачити, основу і головні гасла цієї фундаменталістської ідеології було запозичено не з церковної традиції, а з сектантських нетрів маргінальних течій – від відвертих самозванців та авантюристів зі схибленою психікою і нездоровою духовністю. Одним з таких сектантів був самозваний «схіархієпископ» Херувим Дегтяр, який вперше на початку 1990-х років вигадав і розповсюдив єретичні ідеї, що лягли в основу сучасної ідеології «русского мира». Більше того, вони є брутальною і свідомою підробкою, завдяки якій «від імені» одного з українських святих минулого століття (прп. Лаврентія Чернігівського) суто політичні гасла, ідеї та містифікації антихристиянського і єретичного характеру з метою їх «сакралізації» тепер екстраполюються в маси, ставши офіційною доктриною РПЦ МП.

Ці фальшиві «пророцтва» використовуються для обґрунтування і виправдання як ідей відновлення СРСР/Російської імперії, так і загарбницької війни РФ проти України та здійснення геноциду українського народу.

Досить сиптоматично, що російські пострадянські правлячі еліти (а це переважно офіцери колишнього КДБ, яке займалось в СРСР антирелігійними гоніннями і репресіями) та значна частина російського суспільства, все більше занурюючись у дурман паталогічного войовничого божевілля, підживлюються та надихаються саме такими псевдодуховними сурогатами, вигаданими божевільним сектантом.

Маргінальне сектантство і духовно-психічні відхилення лежать в самій їхній основі. Це явна ознака маргіналізації та виродження в сектантство як РПЦ МП, так і частини російського суспільства, яке готове сприймати і споживати такі духовні сурогати.

Вчорашні атеїсти і гонителі віри, перефарбувавшись і мімікруючи під «православних», під проводом «чекістів в рясах» намагаються відновити «Вавілонську вежу». Паталогічна лжа закладена в основу їхньої ідеології «русского міра». Саме про таких Христос в Євангелії каже: «Ваш отець диявол; і ви прагнете виконувати похоті отця вашого. Він був людиновбивця від початку і не встояв в істині, бо немає в ньому істини. Коли каже він лжу, говорить своє, бо він лжець і отець олжі» (Ін. 8:44).

Через сакралізацію підробок і брехні під удаваним зовнішнім виглядом «православ'я» в Росії відбувається тонка внутрішня підміна на більш глибинному рівні. По суті, це є спроба перебрати на себе роль так званого «антихриста», який згідно із застереженнями свт. Ігнатія (Брянчанінова), прп. Серафіма Саровського, о. Климента (Леонтьєва) та інших може з'явитись саме в Росії.

Адже давньогрецьке слово «анти» (грец. ἀντί) в перекладі означає не лише «проти», але й «замість», тобто заміну одного іншим, фальсифікацію, підміну. А отже «антихристиянство» – це не просто те, що «проти християнства», а й те, що підміняє його при зовнішньому оманливому прикриванні удаваним християнством. Саме це нині ми спостерігаємо в РПЦ МП з її «теологією війни», масовою мілітаризацією церковної свідомості та «сакралізацією» вбивств і геноциду українського мирного населення.

Героїчний спротив України агресії «путінської» РФ справді для всього вільного світу набуває значення протистояння тому загальному божевіллю та біснуванню «великого збіговиська» «від меж півночі» (Ієз. 39).

Сергій Шумило – кандидат історичних наук, доктор теології (ThDr), директор Міжнародного інституту афонської спадщини, науковий співробітник Інституту історії України НАН України.

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода