Доступність посилання

25 Вересень 2017, Київ 08:26
Цю історію я почула днями у лікарні. Жінка, яка її розповіла, не хоче називати своє прізвище й досі вважає, що 25 років тому змогла порятувати себе посеред пекла.

Вона була лікарем. І вона була на ЧАЕС у квітні 1986 року. Той час в її пам’яті існує у вигляді картини, що досі весь час постає перед її при найменшій асоціації. Це каталка, що котиться коридором з тілом, накритим свинцевою фольгою.

Вона досі боїться про це розповідати. Вона говорить так, немов кається на сповіді, немов спокутує провину. Вина її у тому, що вона вижила, а ті молоді хлопці, які катувалися від опромінення у сусідніх боксах – ні!

Вона говорить і очі її наповнюються слізьми. Вона каже: «Нас, усіх у кого вже почалася блювота, привезли у критих машинах до якоїсь лікарні й закрили у боксах. Нам нічого не пояснювали й нічого казали. Нас практично не лікували. Їжу подавали через невеличке віконечко, у яке часом можна було побачити, що відбувається у коридорі. Я не знала чи це день чи це ніч. Мені було дуже погано. Я боялася, бо не розуміла, що зі мною відбувається. Час від часу я чула як відкривалися двері сусідніх боксів і тоді коридором везли тіло під якимось спеціальним покриттям. Вони помирали один за одним. І ось, одного разу, рука, яка подавала їжу кинула мені записку. У ній було нашвидкуруч написано: «променева хвороба». Через хвильку голос шепнув, щоб я повернула записку. Я це зробила і у той момент зрозуміла – я помру, бо на ЧАЕС сталася аварія, ми опромінилися і тепер помираємо у боксах, ізольовані від усього світу немов прокажені. Але наступного дня, коли принесли їжу, той самий голос шепнув, що сьогодні у лікарні будуть «начальники і ще якісь німці». Я сіла біля дверей і почала чекати. Чекала довго. Та ось чую – йдуть. Розмовляють. І хтось справді говорить німецькою. Я взяла стільця і з останніх сил почала гупати у двері. За хвилину їх відкрили. Я похитуючись зробила крок вперед і сказала: «Врятуйте мене». Запала недовга мовчанка і хтось ламаною російською запитав: «Чьто ти хочеш?». Я відповіла: «Зробіть мені пересадку кісткового мозку». Вони пішли. Я повернулася у бокс і двері знову зачинилися. А за кілька годин за мною прилетів вертоліт. Мене забрали з лікарні й відправили літаком до Москви. Лікарі сказали: треба три пересадки. Зробили дві. І я вижила».

Байдужа статистика вказує на 134 зареєстрованих випадки гострої променевої хвороби серед тих, хто проводив аварійні роботи на четвертому енергоблоці ЧАЕС. У багатьох випадках перебіг хвороби ускладнювався променевими опіками шкіри, викликаними β-випромінюванням. Протягом 1986 року від променевої хвороби померло 28 людей. Серед них Микола Ващук , Олександр Лелечко, Василь Ігнатенко, Володимир Тішура, Микола Тітенко…
  • 16x9 Image

    Ірина Штогрін

    Редактор інформаційних програм Радіо Свобода з жовтня 2007 року. Редактор спецпроектів «Із архівів КДБ», «Сандармох», «Донецький аеропорт», «Українська Гельсінська група», «Голодомор», «Ті, хто знає» та інших. Ведуча та редактор телевізійного проекту «Ми разом». Автор ідеї та укладач документальної книги «АД 242». Працювала коментатором редакції культура Всесвітньої служби Радіо Україна Національної телерадіокомпанії, головним редактором служби новин радіостанції «Наше радіо», редактором проекту Міжнародної організації з міграції щодо протидії торгівлі людьми. Закінчила філософський факультет Ростовського університету. Пройшла бімедіальний курс з теле- та радіожурналістики Інтерньюз-Україна та кілька навчальних курсів «IREX ПроМедіа».

XS
SM
MD
LG