Доступність посилання

ТОП новини
29 травня 2020, Київ 22:51

Скандал з російським проєктом у Бабином Яру змусив заговорити про український


Монумент «Пам’ять заради майбутнього» у Національному історико-меморіальному заповіднику «Бабин Яр»

Якби не російський приватний проєкт у Бабиному Яру, українська держава ще довго не помічала б, що на місці розстрілів часів Другої світової війни відбувається будівництво житлових масивів, спортивних центрів, гаражів і ресторанів, прокладаються метро та магістральні дороги, говорить Тетяна Пастушенко, наукова співробітниця Інституту історії України, який готував концепцію меморіалізації Бабиного Яру. Радіо Свобода звернулося до неї як до однієї зі співавторів цієї концепції, яка мала продемонструвати бачення України як держави того, як потрібно зберігати пам’ять про це трагічне місце в історії України.

Тетяна Пастушенко
Тетяна Пастушенко

На тлі скандалу навколо проєкту Меморіального центру Голокосту «Бабин Яр» (МЦГБЯ), який 2016 року заснували російські бізнесмени, близькі до Кремля – Михайло Фрідман, Павло Фукс та Герман Хан, ми вирішили поцікавитися тим, що зробила українська держава для реалізації свого бачення того, чим був для України Бабин Яр.

Я низько кланяюся тим людям, які у 2015–2016 роках почали проєкт Меморіального центру Голокосту «Бабин Яр», бо він став тим стимулом, який допоміг просунути державний проєкт

Виявилося, що свого бачення не було понад 20 років і, за словами Тетяни Пастушенко, могло б і не з’явитися, якби не активність російських бізнесменів.

«Я низько кланяюся тим людям, які у 2015–2016 роках почали проєкт Меморіального центру Голокосту «Бабин Яр», бо він став тим стимулом, який змусив державу розпочати свій проєкт, у якому беруть участь люди, які займалися темою Бабиного Яру багато років і на історичній, і на громадській ниві, але досі не мали дієвої підтримки держави», – говорить в інтерв’ю Радіо Свобода Тетяна Пастушенко.

Тоді, як згадує вона, побачивши, в якому напрямку іде робота над російським проєктом, зібралася ініціативна група, яка від імені Інституту історії написала листа до уряду, що потрібно створювати власний, державний проєкт і Інститут історії України береться організувати таку роботу. Були ухвалені відповідні рішення на рівні президента та кабінету міністрів. Робота, рушійною силою і натхненником якої був відомий київський історик і дослідник Голокосту Віталій Нахманович, тривала понад рік, і до кінця 2017-го – на початку 2018 року концепцію було завершено. А на початку 2019 року її було представлено на обговорення. Щоправда, політичні події, серед них – вибори президента та парламенту, не сприяли широкому громадському обговоренню державної концепції.

Вона ставить на меті гідно вшанувати пам’ять жертв Голокосту та «об’єднати існуючі оповіді про драматичні періоди історії, стати символічним елементом історичної й культурної спадщини української держави». З цією метою планується упорядкувати нинішню територію заповідника «Бабин Яр» та створити не лише Музей Голокосту, але і Музей Бабиного Яру, який має стати «загальнонаціональним та загальноєвропейським місцем пам’яті про жертви нацистського, радянського режимів», місцем, де уроки Бабиного Яру мають вивчатися, пам’ятатися і служити засторогою від небезпеки виникнення тоталітаризму в майбутньому.

Тетяна Пастушенко розповідає, що на той момент вже існував Національний історико-меморіяльний заповідник «Бабин Яр», який вдалося проштовхнути через державні інституції завдяки наполегливості та самовідданій праці Віталія Нахмановича та збільшенню уваги держави до справи національної пам’яті після Помаранчевої революції.

Повернення уваги громадськості та держави до Бабиного Яру іде від революції до революції

«Повернення уваги громадськості та держави до Бабиного Яру іде від революції до революції, – каже Тетяна Пастушенко. – Після Революції на граніті та проголошення Незалежності поставили перший пам’ятник жертвам Голокосту, бо перед тим там був лише пам’ятник «радянським громадянам». Після Помаранчевої революції створили історико-меморіяльний заповідник – це була спроба хоч якось захистити цю територію від стихійної забудови 1990-х років. А потім уже після Революції гідності провели перше велике відзначення роковин розстрілів у Бабиному Яру та почали говорити про створення державного музею».

Після проголошення незалежності України ставлення влади до цього трагічного місця в історії Києва не змінилося, додає вона, територія Бабиного Яру продовжувала забудовуватися, а в тій частині, яка стала парком, ледь не щороку стихійно з’являлися пам’ятники в пам’ять про різних людей та події, пов’язані з цим місцем – там зараз близько 30 пам’ятників.

Як говорить Тетяна Пастушенко, за радянських часів знищувалася не лише пам’ять про Бабин Яр, але і саме місце, і його забудова не зупинилася після здобуття Україною незалежності. Наприклад, додає вона, на території Сирецького концтабору, де проходили розстріли військовополонених, побудували новий житловий масив.

Величезний житловий квартал вздовж вулиці Щусєва – це територія нацистського концтабору, і люди там живуть

«Величезний житловий квартал вздовж вулиці Щусєва – це територія нацистського концтабору, і люди там живуть. Також побудовані великі дороги, проходить лінія метро, станція метро «Дорогожицька» збудована у самому центрі розстрілів, а кафе «Челентано» – на місці прохідної Сирецького концтабору. На території єврейського кладовища – це вулиця Герцена – до сьогодні триває забудова. Існують плани розширення спортивного комплексу «Авангард», який також стоїть на території колишнього єврейського кладовища. Перед війною це була околиця Києва, а тепер – ледь не самісінький центр, тому будувати тут вигідно і будується дуже багато», – пояснює Тетяна Пастушенко.

У чому «допоміг» російський проєкт

Протягом довгого часу історики не могли знайти порозуміння з чиновниками в багатьох навіть елементарних речах, каже Пастушенко, але поява конкуруючого російського проєкту парадоксальним чином «допомогла» і тут. За її словами, історики протягом довгого часу намагалися переконати київських чиновників хоча б позначити на карті та оголосити у транспорті, де є Бабин Яр, щоб ті люди, які шукають дорогу до цього місця, могли його знайти.

«З року в рік директор заповідника Борис Глазунов надсилав прохання до Київського метрополітену, щоб вони оголосили, що зі станції «Дорогожичі» є вихід до «Бабиного Яру», щоб поставили вказівники, бо там вказано вихід тільки до Телевежі та до Кирилівського гаю. Так йому казали, що це занадто довга назва», – каже Тетяна Пастушенко. Але коли новий художній керівник Меморіального центру Голокосту «Бабин Яр» Ілля Хржановський запропонував перейменувати саму станцію метро і піднялася хвиля обговорення, додає вона, то метрополітен погодився встановити таблички-вказівники.

Тетяна Пастушенко каже, що якби не скандал навколо самої особи Хржановського та у зв’язку з ним навколо Меморіального центру, не відбулося б в українському суспільстві обговорення багатьох важливих питань. Наприклад, про місце, де планується музей. Далі додає, що цю ділянку, яку український олігарх Вадим Рабінович передав центру, він отримав в оренду і на хистких правових засадах, і розташована вона на території єврейського кладовища, де забороняє будувати єврейська традиція і висновок комісії британського рабина Еліякіма Шлесінгера, який опікується збереженням єврейських кладовищ в усій Європі.

«Вони хотіли збудувати музей за своєю концепцією – про Голокост на території всього Радянського Союзу, а не про Бабин Яр і його місце в історії Голокосту і України, і якби не це місце, вони б його вже збудували, за великі гроші, і наймодерніший в Європі, але з цим місцем виникла проблема», – каже Пастушенко.

Щодо концепції, то вона також стала предметом широкого обговорення лише завдяки скандалу, бо українські історики від самого початку казали, що російський проєкт зміщує акценти. Пастушенко додає, що цілком поза увагою залишається роль Радянського Союзу в подіях, що призвели до розстрілів у Бабиному Яру, і неприйнятним для України є відбілювання ролі СРСР у Другій світовій війні та представлення лише у формі визволителя євреїв, в Аушвіці чи у Бабиному Яру.

«Але представники російського проєкту, формально запрошуючи до співпраці, наголошували завжди, що ця співпраця має іти виключно на їхніх умовах. У жодному пункті вони на поступки не пішли – ані місця, ані концепції вони не змінили», – говорить Пастушенко.

Нині концепцію, запропоновану Інститутом історії України мають обговорити ще міжнародні вчені, а потім Міністерство культури або Український інститут національної пам'яті мають виносити на розгляд і затвердження уряду, який мав би здійснювати подальші практичні кроки.

Зараз коли про це заговорила громадськість, є надія, що цьому питанню приділять більшу увагу державні інституції, хоча у деяких з них навіть нема з ким говорити, каже Пастушенко.

«Міністерства культури немає практично з минулого літа – то воно об’єднувалося, то роз’єднувалося, то якось переформовувалося, але міністра культури в нас досі немає», – каже Пастушенко.

Поки обговорення тривають, ідуть роботи в єдиній історичній будівлі, яка залишилася у Бабиному Яру з довоєнних часів –це колишня контора Єврейського цвинтаря, де планується розмістити експозицію Меморіяльного музею пам’яті жертв Бабиного Яру, розповідає Тетяна Пастушенко:

«Це невелике приміщення – 300 квадратних метрів, в якому після капітального ремонту планується незабаром відкрити експозицію, зараз ведеться внутрішнє планування дизайнерів. На це виділені гроші урядом – минулого року це було 20 мільйонів гривень, зараз важко сказати. Але після карантину роботи планується поновити».

За її словами, автори концепції сподіваються, що після того, як буде реалізовано цей малий, пілотний проєкт, уряд підтримає і більшу розробку, де Музей Голокосту та Музей Бабиного Яру доповнюватимуть одне одного, бо без Бабиного Яру неможливо розповісти про історію Голокосту, але Голокост – це не все, що відбувалося у Бабиному Яру.

«Це – питання доброї волі, бажання уряду і громадськості мати такий музей, пам’ятати про цю історію. Бо більшість людей і зараз думає, що Голокост «стосується лише євреїв», але це – наша історія. А насправді Бабин Яр – це про всіх нас, і євреїв, і ромів, і про військовополонених, про українських націоналістів, про тисячі киян, яких там розстріляли як заручників, про польське підпілля, про яке мало відомо чи мало говорилося. У Києві нацисти не мали іншого місця для розстрілів – на розстріл до Бабиного Яру звозили з усього міста та околиць», – пояснює Тетяна Пастушенко.

Це місце стало визначним і для правозахисного руху в Україні, адже післявоєнна молодь почала вимагати від держави говорити правду про те, що там відбулося, не лише за часів війни, але і пізніше, коли сталася Куренівська трагедія, що коштувала життя до 1,5 тисячі киян. Окремою розповіддю може стати і історія Бабиного Яру в період незалежності – про складність формування політики пам'яті у постколоніальному та постгеноцидному суспільстві.

  • 16x9 Image

    Марія Щур

    В ефірі Радіо Свобода, як Марія Щур, із 1995 року. Кореспондент, ведуча, автор програми «Європа на зв’язку». Випускниця КДУ за фахом іноземна філологія та Центрально-Європейського університету в Празі, економіст. Стажувалася в Reuters і Financial Times у Лондоні, Франкфурті та Брюсселі. Вела тренінги для регіональних журналістів.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

ІНШЕ З МЕРЕЖІ

Загрузка...
XS
SM
MD
LG