Президент Білорусі Олександр Лукашенко назвав «неправильною» передачу Криму Україні за радянських часів. Про це він сказав на зустрічі з губернатором Калінінградської області Росії Антоном Аліхановим, розмірковуючи про можливість приєднання Калінінграда до Білорусі.
З 18-го століття Калінінград входив до складу Пруссії та Німеччини та мав назву Кенігсберг. Після закінчення Другої світової війни місто дістався Радянському Союзу й у 1946 році було перейменоване. Вслід за розпадом СРСР Калінінградська область виявилася російським анклавом, тобто територією країни, оточеною межами інших держав, зокрема й Білорусі. У вересні 2019 року Лукашенко сказав, що не вірить в те, що Росія поверне анексований Крим під контроль України.
Ось що саме сказав Олександр Лукашенко про Крим та Калінінградську область:
«Я і Єльцину, і Володимиру Володимировичу часто говорив, коли обговорювали якісь проблеми: Калінінград ‒ це наша область, ми за неї відповідали і відповідаємо насамперед, а не Росія. Путін каже: «Я не проти». А в цьому велика історія. Ще в радянські часи, коли була єдина країна, багато було розмов на найвищому рівні, щоб приєднати Калінінградську область до Білорусі. Тоді було все одно. Може, добре, що не зробили, тому що Крим приєднали до України ‒ виявилося, що неправильно зробили. Проте таких розмов було багато, і фактично ми в Білорусі були з багатьох питань відповідальні за Калінінградську область, тому що були найближчими».
Український аналітик, експерт Українського інституту майбутнього Ігар Тишкевич вважає, що слова президента Білорусі не варто розцінювати як зовнішньополітичний випад у бік України.
Лукашенко розуміє, що його заганяють у пасткуІгар Тишкевич
‒ Лукашенка дуже часто заносить, коли він хоче сказати щось приємне своєму співрозмовнику. Вже не раз він говорив про те, що Калінінградська область залежить від Білорусі, що вона «наша». В цьому контексті слова про Крим я б швидше сприймав як застереження за Фрейдом. Питання не в тому, що Крим віддали, а в тому, що прозвучало далі: «виявилося, що неправильно». Ми знаємо позицію Росії, що зробила Росія з Україною, що вона зробила в Криму, вважаючи його передачу неправильною. На тлі непростих відносин з Путіним і особливо з Медведєвим, з огляду на постійний тиск на Білорусь, щоб вичавити максимум з інтеграції двох країн, Лукашенко розуміє, що його заганяють у пастку. Так що, я б не сприймав це як якийсь сигнал Україні чи комусь іще.
У 2016 році Олександр Лукашенко висловив думку, що Крим нібито не можна вважати українською територією, оскільки Київ не відповів на агресію Росії:
«Де-факто це російська територія, це сьогодні частина Росії. І останній аргумент: я їм (керівникам України ‒ ред.) сказав уже так по-людськи: якби ви вважали, що це ваша територія, ви б за неї боролися. Я вам як головнокомандувач кажу: якщо в Білорусі щось трапиться, не дай Боже, і з півдня, заходу, сходу на нашу землю ступить хоч одна нога в кованому чоботі, ми будемо воювати за кожну п'ядь».
Ігар Тишкевич вказує на те, що дипломатично Білорусь все ж не визнає Крим російським.
‒ Позиція Лукашенка за ці роки не змінилася і схожа з позицією Міністерства закордонних справ Білорусі щодо територій Грузії: визнається де-факто наявність російського контролю, але він не зізнається де-юре. Білорусь не визнала Крим частиною Російської Федерації, як не визнала Абхазію та Південну Осетію. Досить подивитися на карту України на сайті МЗС Білорусі або офіційне попередження туристичним організаціям, що не варто завозити білоруських туристів до Криму через територію Росії, оскільки це порушення українського законодавства. Разом з тим Лукашенко прекрасно бачить небезпеку, що походить від Москви ‒ і для себе, і для України. У Білорусі мінімум три-чотири рази на рік проходять навчання територіальної оборони, причому посилено ‒ саме на східному напрямку. Це навчання з відпрацювання так званого «донецького сценарію».
Лукашенко прекрасно бачить небезпеку, що походить від МосквиІгар Тишкевич
Координатор громадянської кампанії «Європейська Білорусь» Дмитро Бондаренко впевнений, що президент Білорусі відстоює інтереси Кремля, які містять у собі й торгівлю з Україною.
‒ Лукашенко завжди виступав в ООН на боці Росії і голосував проти резолюцій, які засуджують російську окупацію Криму, які ініціювала Україна. Це факт. Тут він вирішив «блиснути знаннями» на зустрічі з губернатором Калінінградської області. Лукашенко дуже часто плете нісенітниці й наводить дуже дивні для справжніх істориків факти. Він давно й міцно сидить на кремлівському повідку, й останнім часом ситуація тільки погіршилася. Пов'язане це, в першу чергу, з реалізацією податкового маневру з продажу нафти. Насправді Лукашенку важливо реалізовувати бізнес-інтереси особистого характеру. Причому йдеться не тільки про бізнес Білорусі з Україною ‒ є і бізнес Москви з Україною через Білорусь, який у рази більший. У Лукашенка 90% ринку перебуває в Росії, а 70% експорту ‒ прибутки від продажу нафтопродуктів з російської нафти.
Насправді Лукашенку важливо реалізовувати бізнес-інтереси особистого характеруДмитро Бондаренко
Український політолог, керівник політико-правових програм Українського центру суспільного розвитку Ігор Рейтерович зазначає, що Олександру Лукашенко вдається балансувати між Україною та Росією.
‒ Українським президентам він говорить одне, а росіянам і своїм громадянам ‒ зовсім інше. Він не може займати чітко проукраїнську позицію, йому потрібно диверсифікувати заяви. Лукашенко прекрасно зустрічається з президентом Володимиром Зеленським та говорить одні речі, а потім зустрічається з президентом Путіним і говорить інші.
Якщо буде якась зустріч у «мінському форматі», він Ангелі Меркель та Емманюелю Макрону буде говорити треті речі. Лукашенко на цьому грає вже не перший рік і поки, судячи з усього, досить вдало, тому що залишається при владі. При цьому у нього проскакує, що є небезпека з боку Росії: в останні кілька місяців він кілька разів вживав термін «гібридна війна», що показово в контексті України та Білорусі. Ризики він прекрасно розуміє.
