Всесвітньо відомий український етногурт ДахаБраха відвідав чеську столицю та дав свій сольний концерт у Празі. Серед тих, хто прийшов на концерт із синьо-жовтими прапорами, були не лише представники української діаспори, а й чехи та іноземці. Майже тисяча людей після завершення концерту просили пісню «на біс». Квартет традиційно підняв державний український прапор та закликав до миру в Україні. Напередодні виступу кореспонденти Радіо Свобода поспілкувалися із учасниками гурту Ніною Гринецькою та Марком Галаневичем про музику, громадянську позицію та російську агресію.
– Назва вашого гурту складається зі слів «давати» та «брати». Що даєте ви на своїх концертах глядачеві та що берете від них?
Ніна Гаренецька: На нашу думку, це чудова назва. Це староукраїнські слова зі словника Грінченка, які знайшов Влад Троїцький (засновник і художній керівник гурту – ред). Ми подумали, що це непогана концепція.
На своїх концертах ми даємо енергію і беремо її від людей – це така циркуляція. Якщо концерт вдалий – це означає, що відбувся процес «дахабрації».
Марко Галаневич: Ми багато беремо також від нашого народу, від нашого коріння. Переробляємо це і переосмислюємо. Варимо в казанці і готовою стравою видаємо людям.
– Що є основним посилом вашої музики?
Марко Галаневич: Ми не робимо політичну або громадянську музику. Нам би хотілося робити музику, як таку. Хоча, звичайно, наші концерти не можуть бути аполітичними. І ми, як громадяни, не є аполітичними.
В такі складні часи для нашої країни ми чекаємо від людей по всьому світу підтримки, розуміння того, що у нас відбувається, і солідарності.
Ми бачимо, що у такий складний час весь цивілізований світ став на сторону добра, і ми щасливі, що так відбувається.
– На ваші концерти за кордоном ходять переважно українці чи іноземці?
Ніна Гаренецька: На наші виступи приходять переважно мiсцевi жителі.
Марко Галаневич: А українці дивуються, що на концерти українського гурту приходять не українці. Ми вважаємо це своїм досягненням.
Люди з діаспори пишаються, що українська музика саме така. Для нас дуже важливо, аби люди, які не знайомі з українською культурою, відкривали її для себе.
– Ви брали активну участь у Революції гідності, виступали на сцені під час Євромайдану. Нині на тлі загрози з боку Росії ситуація в Україні досить напружена. Як ви до цього ставитеся?
Марко Галаневич: Ми намагаємося зберігати спокій і робити свою роботу. Ми музиканти, тож ми не скасовуємо концерти, якщо це можливо, ми їх граємо. На своєму концерті у Празі ми знову піднімемо український прапор і зробимо все для того, аби люди зрозуміли нашу позицію.
А вона така – ми хочемо миру, а для цього потрібно зупинити Путіна. Все дуже просто.
Ніна Гаренецька: В Україні ми підтримуємо дух українців, а за кордоном намагаємося пояснити, що потрібно це все зупинити.
Марко Галаневич: Світ вже давно зрозумів, що це не локальна українська проблема, а проблема для всього світу.
– Так збіглося, що свій сольний концерт у Празі ви граєте 16 лютого, і це саме той день, коли за інформацією західних ЗМІ мав відбутися повномасштабний напад Росії на Україну. Чи є у вас переживання щодо цього?
Марко Галаневич: Ми постійно стежимо за тим, що відбувається в Україні та на російських кордонах. Це, безумовно, нас дуже тривожить і непокоїть. Це наш біль. Родини кожного з нас залишаються в Україні.
Я відчуваю, що навіть на концертах я думаю про це.
Ми віримо в краще. Ми віримо, що сила світла і добра переможе цю темряву і цей вірус, який заліз в голову Путіну, який хоче відновити велику імперію, незважаючи на людські жертви.
– З 2013 року ви не виступаєте в Росії. Чи пропонують вам приїхати туди з концертами?
Ніна Гаренецька: Так, нам пишуть кожного дня.
Марко Галаневич: Ми відповідаємо, що як тільки, так зразу. Але наразі це навіть не обговорюється. Але не всі розуміють, в чому проблема. Вони кажуть: «Все ж нормально, це у вас там, а ми ж брати».
– Один із ваших альбомів «Шлях» присвячений людям, які боряться за свободу. Як взагалі війна вплинула на вашу творчість?
Марко Галаневич: Ми на кожному концерті дякуємо людям, які боряться за нашу свободу. Це наша можливість сказати їм «дякую».
