75 років тому, 8 квітня 1951 року кремлівська сталінська репресивна влада розпочала спецоперацію «Тройка». Це примусове виселення представників релігійної організації «Свідки Єгови», «куркулів» і колишніх військових армії польського генерала Андерса переважно з територій західних областей України.
У Молдові, Білорусі та країнах Балтії ця радянська спецоперація називалась «Сєвєр» («Північ»).
Як сталінська влада організувала і провела останню депортаційну операцію? Чому релігійна організація «Свідки Єгови» потрапила в «немилість Кремля?
8 квітня 1951 року. 3-4 година ранку. До сотень помешкань вриваються озброєні енкаведисти і міліціонери. Людей разом із дітьми сонними зривають з ліжок і наказують швидко збиратися...
Операція тривала до 18 години. До 3-ї години ночі 9 квітня вагони вже були завантажені депортованими.
Ось як пригадує ці події 75-річної давності депортований Тадей Горчинський, чиї спогади оприлюднив Український інститут Національної пам’яті:
Вони сказали «бери сокиру і пилку», але не повідомили куди нас вивозятьТадей Горчинський
«Це були «стрибки» винищувальний батальйон, озброєний карабінами та увесь уряд селища Розділ… Вони поводилися з нами неагресивно, але й не по-доброму. Вони сказали «бери сокиру і пилку», але не повідомили куди нас вивозять, лише скупо озвучили, що «вивозять за межі України». Мій батько був у місті багачем, свої достатки він заробив клопіткою працею в Америці під час великої міграції. Звичайно, всі цінні речі у нас просто забрали. Дільничний дав команду «закривай хату» у мене в руках була велика колодка, я закриваю її, а ключ віддаю дільничному у руки. І так нас трьох: батька, маму і мене посадили на грузовик і відвезли до найближчої станції. Тут на станції ми були не одні, перед нами стояв цілий ешелон з людьми, яких посадили на поїзд раніше за нас. Саме тут ми вперше дізналися про те куди нас везуть».
Все відбувалось за відпрацьованою роками кремлівською схемою попередніх спецоперацій проти верств населення СРСР, які Кремль призначив «ворогами народу». Це був відпрацьований сталінським режимом механізм нищення тих, хто думає по-іншому.
Карально-репресивні операції були запроваджені у тодішній Галичині від 1939 року, коли вперше на ці терени західних областей прийшли радянські «визволителі». А на території усіє України репресії не зупинялися від приходу до влади більшовиків у 1918 році.
Репресивні депортації на Західній Україні
23 серпня 1939 року нацистська Німеччина та комуністичний СРСР підписали Угоду про ненапад – пакт Молотова-Ріббентропа. Пакт мав таємний додатковий протокол, за яким Сталін та Гітлер розділили Європу на свої сфери впливу. Через тиждень гітлерівська Німеччина почала війну з Польщею, а 17 вересня 1939-го на територію Польської держави зі сходу увійшли радянські війська. Так розпочалася Друга Світова війна, а для жителів Західної України – період радянських репресій.
Уже у 1940-1941 роках майже 600 тисяч жителів депортували з західно-українських областей.
Після розгрому гітлерівців союзниками, коли вдруге у 1944-1945 роках на західні терени України прийшла радянська влада, сталінський режим провів так звану операцію «червона мітла», коли енкаведисти виселяли неблагонадійних або тих, хто співпрацював з німецькою окупаційною владою.
Наймасовіша депортація 1947 року під назвою «Запад», коли примусово виселили людей, які були активними, допомагали підпіллю ОУН, УПА, хто боровся з радянською владою.
У 1950-1951 роках, фактично, «розкуркулили» людей (тобто силою відібрали житло і все майно), які в 1948-1949 роках не хотіли йти в колгоспи.
Назва операція «Тройка», за визначенням дослідників, походить від трьох категорій груп, які підпали під депортацію:
- сім'ї «куркулів», тобто заможні селяни,
- свідки Єгови або як їх називали у чекістських документах – єговісти
- та андерсівці (Владислав Андерс здобув офіцерську освіту ще в царській Росії, він пройшов шлях, типовий для тисяч поляків, що жили у XX столітті. Служба в російській армії, Перша світова, бої з більшовиками, потім служба вже Другій республіці та немилість фактичного диктатора міжвоєнної Польщі Юзефа Пілсудського, а потім 1 вересня 1939 року, тобто початок Другої світової війни.
29 вересня, після місяця безнадійних та героїчних боїв з вермахтом та частинами РСЧА, виходячи з оточення, двічі поранений Андерс потрапив у радянський полон. В'язниця Бригідки у Львові, потім майже два роки ув'язнення у Москві, у в'язниці на Луб'янці, де, незважаючи на важкі умови та допити, генерал відмовився від пропонованої йому служби у Червоній Армії.
Після нападу Гітлера на СРСР 4 серпня 1941 року Владислава Андерса, який досконало володів російською мовою, звільнили. Москва підписала угоду з польським емігрантським урядом у Лондоні, згідно з яким на території СРСР розпочиналося створення польських збройних сил – насамперед із колишніх військовополонених, в'язнів радянських таборів. Андерсу вдалося створити на території СРСР багатотисячну армію, яку потім направили до Ірану, щоб після довгих поневірянь і боїв нарешті брати участь у висадці союзників в Італії і відзначитися в битві за Монте-Кассіно., які повернулися жити в радянську Україну, переважно це були українці і білоруси).
Депортація охопила Волинську, Дрогобицьку, Львівську, Рівненську, Івано-Франківську, Тернопільську та Чернівецьку області. Планувалась і в Закарпатській.
За даними дослідників, у ході спецоперації «Тройка» депортували 8984 людей, 2616 з яких були дітьми. А до реалізації цього злочину залучили – 10 454 працівників органів і різних установ.
Виконавці мали досвід депортаційних операцій, як періоду Холодної війни, так і депортацій цілих народів під час Другої світової війниАндрій Когут
«Виконавці мали досвід депортаційних операцій, як періоду Холодної війни, так і депортацій цілих народів під час Другої світової війни, як, наприклад, генерал-лейтенант Олександр Вадіс. Тобто, це були люди, які, фактично, періодично займалися проведенням депортацій за вказівкою Кремля і вже мали напрацьований механізм і досвід.
Основну силу встановили бійці внутрішніх військ, МГД. Ними використовувався такий термін «підняття сімей», коли вранці села і будинки, місця проживання блокувалися бійцями внутрішніх військ, приходили туди оперативники з органів, міліція і також обов'язково були активісти. Сім’ї конвоювалися на збірні пункти, де пересаджувалися на ешелони потягів. І везли у місця депортації», – каже Андрій Когут, історик, директор галузевого архіву СБУ.
Операція «Тройка», як і всі попередні спецоперації радянського режиму, планувалася на зразок військових операцій, тобто були карти зв'язку, руху конвоїв і ешелонів, були розписані маршрути руху транспорту і враховане те, де можуть бути якісь ексцеси з учасниками українського антисовєцького підпілля, відповідно, посилювали охорону.
Ретельне планування встановлення кодових позначень, інструкцій, як діяти, визначення тих, хто буде оформлювати виселення сім'ї на місці, як має відбуватися передача виселених сімей у збірних пунктах, які, як правило, призначалися на вузлових станціях, туди, там де можна було накопичити вагони і перемістити всіх виселених вантажівок у вагони.
Це все було чітко і конкретно регламентовано, тому, наголошує Андрій Когут, збереглись документи в СБУ.
Розсекречені архіви свідчать...
З рапортами про кількість завантажених людей в ешелони, доповідними записками про завершення операції і загальну кількість виселених, переліком керівного складу МГБ для проведення операції «Тройка», пам’яткою керівника оперативної групи щодо особливостей проведення операції, спеціальним повідомленням про реакцію серед колгоспників західних областей УРСР у зв’язку з виселенням – цими документами можна ознайомитися в опублікованому електронному Архіві Служби безпеки України.
Цей архів показує як діяв репресивний механізм, як кремлівська влада повністю очищала території від тих, кого визначила «ворожими елементами», і як максимально швидко совєтизували регіони.
Безпосередньо на теренах України спецоперацією керував Микола Ковальчук, генерал-лейтенант, який обіймав посаду міністра держбезпеки УРСР під повним контролем Віктора Абакумова, керівника МГБ СРСР (за наказом Сталіна Абакумова арештували його у липні 1951 році, а в 1954 його розстріляли).
Всі плани щодо «Тройки» погоджувалися із Москвою.
Вони всі, як і «Тройка», були здійснені за аналогічним алгоритмом, коли, фактично, рішення ухвалювалося в МосквіАндрій Когут
«До 1947 року депортація з України відбувалася в форматі такої щоденної роботи совєтських спецслужб, коли в рамках оперативної діяльності депортували ті чи інші сім'ї. Як правило, це були сім'ї учасників українського підпілля, родини, які підтримували антисовєтський підпільний збройний рух опору, тих, хто раніше служив в різних німецьких військових частинах, хто служив в німецьких окупаційних інституціях, колишніх поліцаїв.
Проте в 1947 році відбувається серйозна зміна і починається те, що я називаю депортаціями холодної війни. Операція «Запад» була першою такою, яка мала всі характерні риси для всіх наступних подальших депортацій, які відбувалися вже після неї не тільки в Україні, але в країнах Балтії, Грузії, Росії, Молдові. Вони всі, як і «Тройка», були здійснені за аналогічним алгоритмом, коли, фактично, рішення ухвалювалося в Москві.
На місцевому рівні видавалися конкретні документи про того, хто має бути виселений, звідки має бути виселений, які оперативні сили внутрішніх військ, оперативників, членів Компартії будуть задіяні», – говорить Андрій Когут.
Депортація свідків Єгови
Під час спецоперації 8 квітня 1951 року було виселено 6308 свідків Єгови. Більшість жінок – 2610 і дітей – 1800 дітей.
Сталін особисто підтримав примусове виселення, як їх тоді називали, єговістів.
Кремлівська влада підозрювала у шпигунстві на користь Америки, де розташовувався координаційний центрАндрій Когут
«Їх кремлівська влада підозрювала у шпигунстві на користь Америки, де розташовувався координаційний центр. По друге, для комуністичної ідеології існування будь-яких релігійних установ вважалося ворожими за своєю суттю. Одразу ж після Другої Світової війни , згідно з документами, розгортається у стеження і й репресивний тиск на свідків Єгови. Арештовуються найбільш знакові в середовищі особи. Їх звинувачували в антисовєтській підпільній роботі», – каже Андрій Когут.
Дослідники кажуть, що це був комплексний захід для того, щоб нівелювати західний вплив на організацію «Свідки Єгови», не дозволити представникам цієї організації створити підпілля в СРСР.
По друге, організація «Свідки Єгови» були поза контролем РПЦ, а саме Ради Церков, які повністю контролював КДБ.
Свідки Єгови намагались уникати контактів з радянською владою, в якій бачили ворожість.
Питання про депортацію родин свідків Єгови постало вже у травні 1950 року. Тоді Абакумов надіслав лист Сталіну про виселення членів релігійної громади, а також «куркулів» і андерсівців.
Релігійна організація свідків Єгови заснована наприкінці ХIХ століття у США і називалась «Дослідники Біблії», а назву Свідки Єгови отримала у 1931 році.В Україні прихильники «Дослідників Біблії» з’явились на початку ХХ століття. Після Першої світової війни віруючих стало більше і принесли нові релігійні віяння українські емігранти. На західних теренах представників «Свідків Єгови» було найбільше. Ані в пероід Австро-Угорської влади, ані польської у свідках Єгови не бачила ворога. Радянська влада вважала, якщо «Свідки Єгови» є на західних теренах, то вони мають зв'язки з бандерівцями.
Згідно з Постановою Ради міністрів СРСР «Про виселення активних учасників антирадянської нелегальної секти єговістів і членів їхніх родин» можна було зі собою взяти півтори тонни речей на всю родину. Щось з одягу, їжі, дрібні інструменти, посуд.
Все інше майно конфіскували на користь держави і передавали місцевим колгоспам.
Людей заганяли до товарних вагонів і потяг віз їх до місця поселення в Сибіру два-три тижні.
Сама депортація дуже важко проходила, тому що це були багатодітні сім'ї, де було по 4-5 дітейРоман Подкур
«Сама депортація дуже важко проходила, тому що це були багатодітні сім'ї, де було по 4-5 дітей. Маленькі діти не завжди витримували дорогу. Вагони непідготовлені для перевезення людей. Не було елементарного туалету. Вагони не опалювалися і чим ближче до Сибіру, тим холодніше. Їх розселяли компактно.
Загалом люди були дуже роботящі. Це були дуже якісні, дуже фахові робітники. Якби там не було, їх дуже тримала віра і те, що були разом, дало змогу вижити. Місцеве населення не завжди добре ставилося, бо знову таки їх боялися. З часом стосунки налагоджувались», – розповідає Роман Подкур, історик, дослідник історії радянських спецслужб.
Свідки Єгови переписували релігійні тексти, обмінювалися літературою, ховаючи у дуплах дерев. Про це збереглись спогади.
Наприкінці 50-х років минулого століття почали звільняти свідків Єгови з примусового поселення, але людям забороняли повертатись додому, особливо у західні області України, прикордонну місцевість, великі міста. Тим паче, що комуністична влада вже провела обмін населенням і в домівки свідків Єгови поселили чужих людей. Багато хто єговістів залишився в Сибіру.
Путін повторює Сталіна
Історик Андрій Когут проводить аналогію подій 75-річної давнини з ситуацією на тимчасово окупованих територіях України Росією.
На окуповані Росією українські території повертаються совєтські практики – це досконалі практики царської Росії, імперської РосіїАндрій Когут
«Пройшло понад 30 років після розвалу СРСР, але в Росії нічого не змінилось. На окуповані Росією українські території повертаються совєтські практики – це досконалі практики царської Росії, імперської Росії. Тобто, в принципі, якщо дивитися на це в перспективі трьох різних режимів – імперської, царської Росії, СРСР і сучасної Росії, то ми, на жаль, можемо говорити про те, що ці практики репресування і депортації вдосконалюються. Вони роблять їх більш сучасними, але в своїй суті, в своєму корені, вони залишаються репресивним заходом, який спрямований на репресію і знищення будь-якої вільної думки.
Росія не просто змінює прапор, насправді це означає, що всі люди, які хочуть жити по-своєму, молитися, вірити, так як вони вважають, вони всі будуть визнані «врагамі народу», до них застосують репресивну машину», – каже історик, дослідник Андрій Когут.
Російська влада заборонила організацію «Свідки Єгови» ще у 2017 році і рішенням суду визнав її екстремістською. Заборона поширилася і на окуповані Росією території. Багатьох почали кидати до в'язниць за антиекстремістським законодавством. І надалі продовжують.
Згідно з даними моніторингового ресурсу «Свідки Єгови в Росії» та міжнародних правозахисних організацій:
- російська влада порушила понад 900 кримінальних справ проти вірян;
- під переслідування потрапили понад 810 осіб у 74 регіонах Росії.
- 222 людини отримали реальні терміни ув’язнення (багато з них засуджені до 6-8 років позбавлення волі).
- російські силовики провели понад 2345 обшуків у помешканнях вірян з 2017 року.
- Серед обвинувачених є люди віком понад 80 років та особи з інвалідністю. Зокрема, у лютому 2026 року в Краснодарі 64-річного вчителя–інваліда було засуджено до 6,5 років колонії лише за обговорення Біблії.
У ХХ столітті Україна пережила кілька примусових депортацій, які організувала радянська влада. Українців, яких вважав Кремль небезпечними, неугодними, заможними, примусово виселяли з їхніх домівок, забирали все майно.
- 16 жовтня 1922 року створили Особливу комісію при НКВС СРСР з питань вислання в табори примусової праці.
- 1925-1928 роки ‒ сотні тисяч українців депортували на Далекий Схід (Зелений Клин), Кубань (Малиновий Клин), Сибір (Сірий Клин).
- 1930-1936 роки ‒ примусове «розкуркулення». У заможних селян забирали майно і примусово вивозили на Урал, Сибір, Далекий Схід, Якутію. Депортували понад 60 тисяч сімей, а неофіційна цифра може бути більшою.
- 1939-1941 роки ‒ масові хвилі депортацій з заходу України та Білорусі. У Сибір, Поволжя, Казахстан примусово виселили близько мільйона 250 тисяч людей.
- 1944 рік ‒ депортація кримських татар.
- 1944-1952 роки ‒ у кілька хвиль виселили майже 750 тисяч українців переважно з західних терен України, які до Другої світової війни перебували у польській державі.
Форум