Доступність посилання

ТОП новини
16 липня 2020, Київ 03:47

«Мене знають за кордоном як українську співачку»: зірка Франкфуртської опери із Донецька про війну та довоєнне місто


Катерина Каспер, оперна співачка з Донецька

34-річна українка Катерина Каспер – співачка Франкфуртської опери, переможниця Міжнародного конкурсу імені Мірьям Хелін для молодих виконавців 2014-го року, зірка найбільших оперних майданчиків Європи. Її сопрано, за відгуками критиків, достатньо універсальне, щоб природно звучати в операх всіх епох – від ранньої барокової до сучасної (угорський композитор-експериментатор Петер Етвьош писав головну жіночу партію у «Золотому драконі» спеціально під неї).

А ще Катерина – макіївчанка та випускниця Донецької музичної консерваторії. Щойно вона поїхала до Німеччини для подальшого навчання, вдома в неї почалася війна.

Як на українську зірку європейської опери вплинула війна на Донбасі, як проходило її навчання у Донецькій консерваторії (будівля якої на момент 2014 року перебувала у жалюгідному стані), та за чим вона сумує у Донецьку – ​Радіо Донбас.Реалії спитало у Катерини Каспер за допомогою електронної пошти.

Автор портрету – Андреас Каспер
Автор портрету – Андреас Каспер

– Опишіть Донецьку музичну академію періоду вашого навчання у ній. Що вам запам'яталося? Яка була атмосфера, дух, чим славився навчальний заклад?

– Атмосферу і дух навчального закладу створюють, я гадаю, в першу чергу люди. У нас були кваліфіковані i досвідчені педагоги, які з великою віддачею і душею займалися своєю роботою, завжди були підтримкою для студентів. Вони також тримали планку якості навчального закладу. Я їх дуже добре пам'ятаю i із вдячністю згадую. Донецька музична академія для мене є і залишиться моєю альма-матер.

Навчання у академії було плiдним та різноманітним. Я мала можливiсть, наприклад, збирати досвід, виступаючи з камерним струнним оркестром, готуватись i їздити на конкурси, вiдвiдувати сценічні проби солiстiв оперного театру та вистави. Перебування за сценою театру, спостерігання за тим, як народжується опера, вже тоді викликало в мене благоговіння. Iспит випускників з оперного класу часто проходив на сцені оперного театру (Донецький театр опери та балету імені Анатолія Солов'яненка – ред.) в супроводі оркестру.

Пам’ятаю, як одна студентка переклеїла шпалери в класі по вокалу, тому що старі вже відпадали

Вже на другому курсi менi випало спiвати у такiй виставi, цей досвід дуже важливий для студента-вокаліста. Не можу не згадати також спiвробiтництва із оркестром «Лiк домер» (камерний оркестр домристів, створений 1992 року у Донецьку для пропагування української академічної гри на народних інструментах на сході України; із початком війни приєднався до НМАУ імені Петра Чайковського у Києві – ред.) та його керівником і педагогом Валерiєм Iвком.

З оркестром «Лік домер», Донецька філармонія
З оркестром «Лік домер», Донецька філармонія

Академiя проводила також спільнi проєкти з міжнародною Бахівською Академією (майстер-класи німецьких фахівців для юних українських виконавців – ред.). До нас приїздили доценти з Німеччини, знайомили студентів усіх кафедр із традиціями виконання музики Баха. Участь в проєктах Бахівської Академії виявилася для мене, безумовно, доленосною.

Майстер-клас Бахівської Академії, концертний хол Донецької консерваторії, 2010 рік
Майстер-клас Бахівської Академії, концертний хол Донецької консерваторії, 2010 рік

– Ще до війни будівля музакадемії була в доволі поганому стані –аудиторії без ремонту десятки років, непрезентабельно виглядав і концертний хол. Чи заважало це навчанню?

– Незважаючи на не дуже комфортні умови, навчання було високого рiвня. Бiльшу частину часу ми проводили в нашому класі по вокалу. Пам’ятаю, як одна студентка переклеїла шпалери в ньому, тому що старі вже відпадали. Але атмосфера все ж була одночасно i затишною, i плідною.

Якщо все навколо вас занепадає, важко працювати над внутрішньою красою, знаходити порядок

Ми часто сиділи в класі, слухаючи один одного на уроці співу, потім разом пили чай, спілкувалися, обговорювали проблеми, успіхи. І сміх, і сльози – все було в цьому процесі навчання. У класі оперної студії у нас не було реквізитів та костюмів для постановки сцени. Все приносили самі. Не вистачало приміщень для самостiйних занять, часто інструменти були в неналежному стані. Музиканти дуже залежать від якості інструментів та їх доступності. В плані устаткування наші приміщення, на жаль, відстають від тих, що є в Європi.

Звичайно, що приміщення музичної aкадемії та iнших культурних закладiв повинні бути комфортні для роботи, навчання, мати добру акустику та виглядати естетично красиво. Якщо все навколо вас занепадає, важко працювати над внутрішньою красою, знаходити порядок.

– Ви – учениця відомої в Україні та колишньому СРСР оперної співачки і професора Раїси Колесник. Минулого року їй виповнилося 80. Що вона вам дала як співачці? Чи підтримуєте із нею стосунки зараз?

– Моя головна вчителька Раїса Самсонівна досі викладає. Вона – дуже позитивна і енергійна людина, компетентний та вимогливий педагог, яка закохана в свою справу. Вона – справжній стрижень нашого вокального відділення. Я дуже вдячна, що я маю можливiсть спілкуватися з нею зараз за допомогою iнтернету. Наприклад, нещодавно вона мене дуже підтримала у важкій ситуації, дала пораду.

Процес навчання вокальному мистецтву багатогранний. Він не припиняється ніколи. Людський голос, особливо жіночий, схильний протягом всього життя до різних змін, і пізнання його триватиме все життя. Це i важко, i цiкаво водночас.

На заняттях із завідувачкою кафедрою оперного співу Донецької консерваторії Раїсою Колесник
На заняттях із завідувачкою кафедрою оперного співу Донецької консерваторії Раїсою Колесник

Я дуже багато чому навчилася і перший раз пізнала і відкрила для себе на уроках Раїси Самсонівни. Це і безліч технічних навичок, якими повинен оволодіти співак і вдосконалювати протягом своєї кар'єри, наприклад, дихання, артикуляція і акторська майстерність (Раїса Самсонівна – дуже хороша актриса), і загальна культура, робота над кожним окремим твором і над образом в опері, підготовка ролі, приклад залізної дисципліни, вміння спілкуватися з людьми. Раїса Самсонівна має великий творчий досвід роботи в театрі. Знання, які вона може дати, просто безціннi. Я досі черпаю з цього колодязя, тому що деякі речі стають зрозумілими згодом.

– Ваш батько – джазовий саксофоніст. Чому ви обрали класику, а не джаз, естраду? Що вас «взяло» в опері?

– Мій батько грав на саксофоні і мріяв про моє джазове майбутнє, але так не сталося. З раннього дитинства я слухала музику різних напрямків: популярну, все, що можна було почути на телебаченнi та радiо, джазову, класичну, українську народну.

У виставах в центрі української творчості в Макiївцi, в яких я брала участь, невід'ємною частиною була українська народна пісня

У мене були платівки зi спiвом Вітні Г'юстон, Мірей Матьє, Ела Джерро, Майкла Джексона. Здається, вперше я почула оперний спів, коли до мене потрапила пластинка зi спiвом Зари Долуханової. Арiї, якi почула, дуже сподобалися менi, тому що слухаючи i розумiючи їх змiст, я могла уявити собi мiзансцену. Взагалi мене з дитинства тягнуло до всього театрального. Я із задоволенням брала участь в театралізованих постановах в гімназії та в центрі української творчості в Макiївцi, мiсті, в якому я народилася. Також в цих виставах невід'ємною частиною була українська народна пісня. Можливо, це i є те джерело, яке привело мене з часом на сцену саме оперного театру.

Кантата «Нещасна моя, нещасна Батьківщино» Йозефа Гайдна у виконанні Катерини Каспер

Декiлька рокiв тому я зробила сюрприз для мого батька. Коли він був у Франкфурті, я повела його на концерт, і він до останнього моменту не здогадувався, що це буде, поки на сцені не з'явився наш джазовий кумир Ел Джерро. Це був один із останніх виступiв спiвака, через кілька місяцiв він помер. На концерті він був вже дуже хворий, але вiн приголомшливо співав та музиціював, i весь час посміхався i жартував. Це було дуже зворушливо і незабутньо.

Джаз все ще надихає мене. Кожна жива музика повинна мати імпровізаційний елемент, який має джаз. А, наприклад, в епоху бароко всі оперні співаки обов'язково навчалися імпровізувати і прикрашати мелодію, відповідно до афекту арії. Тому, виконуючи арiю Генделя чи Беллiнi, я маю можливiсть вигадати прикраси, різні варіацiї, виступаючи в ролі композитора.

– Ви створили камерний ансамбль барокової музики «Театр без завіси». Розкажіть про нього – як прийшла ця ідея і який у вас репертуар?

– Ансамбль «Театр без завіси» був створений з числа студентів-друзiв під час мого навчання у Франкфуртськiй Хохшуле (німецький виш, в якому Катерина продовжила навчання після Донецька – ред.). Ми виступали на концертах та конкурсах. Він не був постійним, і зараз у нас немає часу збиратися разом, тому що всi роз'їхалися по різних містах. Але, звичайно, я продовжую співати барокову музику з різними оркестрами. А зібрати свій власний оркестр – це є взагалі моя мрія.

– Чи представляють вас зараз як співачку з України на конкурсах? Чи відчуваєте себе донеччанкою?

– Так, мене знають за кордоном як українську співачку. Взагалi моя національність грає лише другорядну роль в моєму професійному житті. Наприклад, ансамбль Франкфуртської опери дуже iнтернацiональний, більше сімдесяти національностей працюють в театрі під одним дахом.

Немає нічого безглуздішого, ніж війна

Вже десять рокiв я живу у Франкфурті-на-Майні, тому я, напевно, більше франкфуртчанка зараз. Але, звичайно, я маю ностальгійнi почуття щодо Донецька. Та перш за все до друзiв, вчителiв, із якими я пов'язана спогадами.

Як спiвачка та акторка я постійно ототожнюю себе з різними ідентичностями, які не тільки залежать від простору, країни, але навiть більше від духу та часу відповідної епохи.

– Чи вплинула якось на ваше життя війна?

– Звичайно. Війна вплинула і впливає досi. Я ніколи не могла подумати, що страх за життя близьких людей стане таким реальним. Я дуже хочу, щоб війна закінчилася. Немає нічого безглуздішого, ніж війна. Людина руйнує на вiйнi всі свої кращі досягнення, культуру, цивілізацію, не кажучи про найголовніше – життя.

– Що для вас дороге у Донецьку, що пригадуєте про місто зараз?

– Перш за все, це мої рідні, друзі та близькі. Мій дiм, де я провела своє дитинство і перші двадцять років життя. Музична академія, оперний театр, філармонія, бульвар Пушкіна... Чесно зізнатися, ці спогади досить болючі, тому що я знаю, скільки страждань і страхів довелося перенести близьким мені людям з тих пір, як я поїхала і жила далеко вiд них.

Після випускного іспиту зі співу. Справа-наліво: Г. Хлєбніков, Р. Колесник, К. Каспер, Т. Митряєва, Т. Микитка, Н. Довгуля
Після випускного іспиту зі співу. Справа-наліво: Г. Хлєбніков, Р. Колесник, К. Каспер, Т. Митряєва, Т. Микитка, Н. Довгуля

– До України приїжджаєте? Коли вас можна буде послухати в Україні?

– На жаль, мені не довелося виступати в Україні. Нещодавно мене вперше запросили два оркестри у Києві, але я не змогла приїхати, один раз через роботу в моєму театрі, а другий – за сімейними обставинами, чекала народження дитини. Востаннє я була вдома на Новий рiк 2014 року. Збиралася приїхати цього літа, але ситуація з COVID-19 не дає можливості взагалі щось передбачити.

ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС.РЕАЛІЇ:

(Радіо Донбас.Реалії працює по обидва боки лінії розмежування. Якщо ви живете в ОРДЛО і хочете поділитися своєю історією – пишіть нам на пошту Donbas_Radio@rferl.org, у фейсбук чи телефонуйте на автовідповідач 0800300403 (безкоштовно). Ваше ім'я не буде розкрите).

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

ВАС МОЖЕ ЗАЦІКАВИТИ

XS
SM
MD
LG