Доступність посилання

ТОП новини

«Я – дитина незалежності» – співак із Донецька Юрій Самовілов


Юрій Самовілов

Напередодні Дня Незалежності України Радіо Донбас.Реалії вирішило запитати у митців із заходу і сходу України про те, що об’єднує українців, що таке незалежність, і як можна порозумітися людям різних поглядів. Сьогодні на ці запитання відповідає лідер групи «Гуртом» Юрій Самовілов.

– Наскільки я розумію, ти вже дитина незалежності. А батьки щось розповідали про часи «до»?

– Я так, 1992 року. Хоча свідоцтво про народження у мене ще радянського зразка. Але я – дитина незалежності. У всіх є дідусі і бабусі, які казали, як круто було за Радянського Союзу і дуже його любили, та були його патріотами. Але вони не могли зрозуміти, що є у них онуки, які народилися вже за часів незалежності.

Я зі своїм дідусем покійним, коли був трошки старшим, почав аналізувати ситуацію, коли він розповідав, як круто було в Союзі. Я розумів, що він такий самий патріот, просто в мене вже інша Батьківщина.

– Як відбулося усвідомлення себе як українця на Донбасі?

Навчався в українській гімназії імені Василя Стуса, і саме уроки української мови і літератури були показним моментом

– Я навчався в українській гімназії імені Василя Стуса, і саме уроки української мови і літератури були показним моментом, бо вони були дуже класні. Моя вчителька мови і літератури для мене є знаковою особою у житті. У нас були надзвичайні уроки, дуже цікаві. Саме тоді я почав відчувати свою приналежність до батьківщини. Хоча я завжди її відчував.

Пам’ятаю, як у школі робили типу перепис, і всіх питали щодо національності. І всі казали, що вони рускіє, а мені завжди хотілося бути в цьому сенсі нонконформістом, і я казав, що я українець.

– Скільки тобі років тоді було?

– Це десь другий чи може третій клас.

– Що тебе сформувало як музиканта? На чиїй музиці ті зростав?

Я завжди любив українську музику, і дружина моя є великим фанатом української музики

– Я завжди хотів ним бути, просто боявся в собі чесно в цьому зізнатися. Треба було просто заспокоїтися і зрозуміти, що це твій шлях, яким би він складним не був.

В певний момент у моєму житті з’явилася українська музика. Мені було десь 12-13 років. Нічого надзвичайно, просто гурти, які на той час були популярними і доступними в продажі: СКАЙ, «Друга ріка», «Океан Ельзи».

Я завжди любив українську музику, і дружина моя є великим фанатом української музики, а це було не дуже типово для Донецька, де всі чекали на «Сплін» чи Земфіру. А зараз, власне, я тільки українську музику і слухаю, бо мені цікаво, що відбувається у нас вдома, як це розвивається і з нетерпінням чекаю на кожний український реліз.

– Чи згоден ти з тим, що народився саме в незалежній країні, чи незалежність виборюється саме зараз?

Будь-яка свідома нація має зрозуміти, що як і свобода, так і її незалежність має постійно перебувати під захистом

– Мені здається, що це такий постійний процес, і дуже неправильно вважати, що він колись має закінчуватись. Будь-яка свідома нація має зрозуміти, що як і свобода, так і її незалежність має постійно перебувати під захистом. Не треба в будь-який момент часу розслаблятися. Це має бути постійна робота: робота з освітою, робота з культурою. Цим треба займатися постійно, не зважаючи на стан перемир’я чи загострення.

– Часом іде протиставлення сходу заходу – щодо мовних питань, політичного вектору – на твою думку, чи здатна культура примирити людей, у яких так сильно розійшлися думки в цьому плані?

У 2004 вперше поїхав до Львова і у мене певною мірою відбувся культурний шок

– Культура, в першу чергу, і має поєднувати. У мене у 2004 році був один з проривів моєї самоідентифікації, тому що я брав участь у програмі «Схід і Захід разом» і вперше поїхав до Львова. Тоді ще внутрішній туризм в Україні не був таким розвиненим, і у мене певною мірою відбувся культурний шок. Я поїхав туди якраз на свята, на Різдво. Жив там у сім’ї Христини Полоничко, моєї зараз подруги, близько двох тижнів. Для мене був шок від традицій, та від того, наскільки вони зберігаються і оберігаються в середині родини, наскільки сильно всі поважають ці традиції.

Я був учасником фольклорного ансамблю «Співаночки» в Донецькій області і мав якісь традиції, розвивав їх у себе на сході

Я був шокований від того, наскільки люди можуть пишатися тим, що вони є громадянами цієї країни змалечку. Коли я приїхав до Львова, то не міг особливо поділитися і щось розповісти цікаве, хоча є чим пишатися людям із Донецька. А вони ділилися своєю історією з дуже великою любов’ю, ділилися історією свого міста, і мене це так вразило. А ще надихнуло більш свідомо вивчати свою історію і надбання в житті сходу країни.

Хоча на той момент, коли я туди їздив, то був учасником фольклорного ансамблю «Співаночки» в Донецькій області і мав якісь традиції, розвивав їх у себе на сході. Відвідував усіх родичів і сусідів на свята, співав пісень. А тут вдалося долучитися і побачити, що не тільки я один у себе так роблю, а долучитися до великого дійства.

Я не ставлю собі на меті достукатися, навіть стукати не хочу, бо це хибний шлях. Музика для мене залишається духовною справою, а не бізнесовою. Хоча багато людей зчитують ці непрямі послання.

– Що роз’єднує українців?

– Мені здається, що українці в цьому сенсі трошки егоїсти, коли говорять, що ми надто різні. Нічого українців особливо і не розділяє, бо немає у нас такої проблеми, яка була б більшою, ніж в інших країнах. Краще думати про об’єднуючі риси.

– І що об’єднує?

Треба об’єднуватися заради майбутнього

– Спільна історія. Важка історія. Для різних частин України вона різна, але в той самий момент і спільна. Спільне горе. І спільне майбутнє. Я наполягаю на тому, що треба дивитися в майбутнє. Колись оспорював для себе такий вислів «Хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього». Це спірне питання, бо минуле це те, чим люди намагаються маніпулювати. Доки Україна, та і будь-яка країна, не є сильною і незалежною, то не варто так сильно туди занурюватися. Треба об’єднуватися заради майбутнього. Заради спільного бажання жити краще.

ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС.РЕАЛІЇ:

(Радіо Донбас.Реалії працює по обидва боки лінії розмежування. Якщо ви живете в ОРДЛО і хочете поділитися своєю історією – пишіть нам на пошту Donbas_Radio@rferl.org, у фейсбук чи телефонуйте на автовідповідач 0800300403 (безплатно). Ваше ім’я не буде розкрите)

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

XS
SM
MD
LG