Він брав у полон Надію Савченко, а тепер і сам опинився за ґратами. У Республіці Комі (регіон, що на північному сході європейської частини Росії), за хабар заарештований директор спортивної школи Єгор Руський. Кілька років тому цей російський громадянин воював за угруповання бойовиків «ЛНР», а потім керував містом Лутугине на окупованій частині Луганської області. Після скандалу з переплавкою військової техніки на метал на місцевому заводі він звідти втік. «Донбас.Реалії» розбиралися, що сталося з іншими учасниками металобрухтової схеми і чим зараз живе місто Лутугине.
Влітку 2014 року, під час боїв під Луганськом, бойовики з батальйону «Зоря» взяли в полон жінку-добровольця, якою була Надія Савченко. Взяття її в полон стало трампліном для кар’єри російського найманця з республіки Комі Єгора Руського. Ватажок угруповання «ЛНР» Ігор Плотницький призначив його мером окупованого міста Лутугине.
Українські війська увійшли в Лутугине в кінці липня 2014 року, що дозволило практично взяти в кільце Луганськ і провести ротацію серед захисників Луганського аеропорту. Але вже через місяць, після поразки під Іловайськом, місто покинули. Бойовики угруповання «ЛНР» швидко встановили в Лутугині свої порядки.
(Відео взяття Надії Савченко в полон):
«Відновлювати, зрозуміло, що це треба нам: тим, хто причетний до цих руйнувань. Війна завжди має дві сторони, і хочеш-не хочеш, ми десь потрапляли своїми снарядами», – з такою промовою Єгор Руський виступав перед кадетами російських міст Ухта і Соснгорськ у 2015 році.
Зрештою, відновити Руському вдалося небагато. Висаджені мости, сліди обстрілів, написи на стінах українською мовою – дотепер все нагадує про запеклі бої чотирирічної давнини. Розв’язка луганської окружної дороги в руїнах, але під нею – розчищена залізнична гілка.
«Там залізнична гілка, яка йде в сторону Ростовської області. Саме цю залізничну гілку й «осідлав» пан Руський», – розповідає історик з Луганська, який досліджує події 2014 року на Донбасі, Валерій Снєгірьов.
Молодий так званий «мер» охоче світився на телебаченні, влаштовував паради і російські пробіжки.
Одного разу поруч із Руським під другим номером біг Віталій Швайко, директор найбільшого місцевого заводу, який захопили бойовики – комбінату прокатних валків.
Однак уже через два роки і Руського, і Швайка так звана «прокуратура ЛНР» звинуватила у вчиненні «металобрухтової схеми».
«Техніка, яка була наношена і з аеропорту, а ще підбита бронетехніка, була замість ремонту відправлена на метал разом з обладнанням», – розповідає історик Валерій Снєгірьов.
Директора заводу Швайка за махінації посадили, як кажуть в угрупованнях бойовиків, «на підвал». А так званий «лутугинський мер» Єгор Руський тікає до рідного російського міста Ухти. Там він також балотується на пост міського голови, щоправда, невдало. Проте записав звернення до російського президента Володимира Путіна зі словами: «Чи то я живу не в Росії, то чи мою багатезну республіку просто ґвалтують!».
Окуповане містечко: привид економіки
Сьогодні в Лутугині за політичною активністю колишнього так званого мера не стежать. Порожньо й на комбінаті прокатних валків: труба розфарбована в кольори українського прапора, на території заводу іржавіють підбиті танки. Економіка міста в окупації так і не ожила.
«Робочих місць немає. Містечко маленьке, у нас тут, в основному, шахти були, завод нас весь час і «утримував». Але що з заводом – не знаю», –розповіла журналістам програми «Донбас.Реалії» вихователька у дитячому садку Лутугина Надія.
Пенсіонерам легше: можна отримувати дві пенсії по обидва боки лінії розмежування. Але й тут є свої нюанси, розповідають місцеві мешканці.
«Поки пенсію теж українську отримуємо. А шо далі буде, не знаємо. Заблокували, правда, картку на 8 березня, «привітали», – каже пенсіонерка з Лутугина.
Місцеві змушені їздити на заробітки. Чимало хто з них на запитання журналістів програми «Донбас.Реалії» відповіли, що працюють у Росії.
– Ви десь працюєте?
– У Росії.
– А тут з роботою як?
– А ніяк!
Екс-директора окупованого заводу звільнили як українського полоненого
Нещодавно екс-бойовика Єгора Руського заарештували в Росії за хабар. А доля кинутого «на підвал» директора заводу прокатних валків Віталія Швайка склалася ще дивніше. Його в грудні 2017 року звільнили по обміну як українського полоненого.
«Його міняють, президент з ним обнімається, у мене це викликало питання: а скільки, за фактом, коштує місце на обмін? Тут можна припускати, що справа «пахне» просто грошима», – коментує політолог Сергій Биков.
Так це чи ні, команда «Донбас.Реалії» спробувала дізнатись у самого Віталія Швайка. Але зв’язатися із колишнім директором окупованого заводу не вдалося.
ДИВІТЬСЯ ПОВНИЙ ВИПУСК ПРОГРАМИ «ДОНБАС.РЕАЛІЇ»
