У Брюсселі зараз майже не минає й тижня без нових ідей та пропозицій щодо розширення Європейського Союзу.
Оскільки Україна та Молдова вже наступного тижня мають розпочати переговори про вступ, Чорногорія прагне завершити свої переговори вже цього року, а Ісландія у серпні планує провести референдум щодо відновлення переговорів, – тема розширення ЄС стала знову актуальною у Брюсселі, хоча останнє десятиліття вона хвилювала лише кількох чиновників Єврокомісії та дипломатів, переважно зі східних країн-членів.
Минулого місяця Франція та Німеччина підготували окремі дискусійні документи про те, як надалі підходити до розширення ЄС, а 4 червня Берлін і Париж поширили спільний текст, з яким ознайомилося Радіо Свобода, під назвою «Новий імпульс для розширення». Документ мав стати підґрунтям для дискусій напередодні минулотижневого саміту ЄС – Західні Балкани та майбутньої зустрічі ЄС – Молдова.
Ключова теза нового тристорінкового франко-німецького документа полягає у тому, щоб «завершити формування Союзу як справді Європейського Союзу».
У тексті додається: «Щоб перетворити це прагнення на реальність і надати нового динамізму, ми повинні запропонувати додаткові стимули в межах поступового процесу інтеграції, заснованого на заслугах, а також оптимізувати нинішній процес, щоб зробити його ефективнішим і дозволити швидшу та глибшу інтеграцію до ЄС».
Що таке «поступова інтеграція»
Концепція «поступової інтеграції» зовсім ненова. Країни-кандидати вже зараз інтегруються в окремі елементи системи ЄС ще до вступу – через преференційний доступ до ринку, участь у програмах на кшталт студентського обміну Erasmus, а також ініціативи, як-от безроумінгова зона ЄС та Єдина зона платежів у євро (SEPA), що дозволяє здійснювати транскордонні платежі в євро так само легко, як внутрішні перекази.
Як і в інших нещодавніх дискусійних документах, тут також згадується можливість «відкату» інтеграції – тобто скасування досягнутого прогресу «у разі відступу відповідної країни-кандидата від реформ та основних цінностей і принципів ЄС».
На практиці це зазвичай означало втрату фінансування ЄС або затримки у процесі вступу. Перше вже траплялося, а друге стало звичним явищем, незалежно від реформ, оскільки держави-члени неодноразово блокували рішення щодо розширення з різних причин. І з огляду на те, що жодна країна не вступала до ЄС з часу приєднання Хорватії у 2013 році, донині це не виглядало надто серйозною загрозою.
«Кімната очікування» замість членства?
Однак найбільше занепокоєння щодо цих документів полягає в тому, що всі ці ідеї та пропозиції насправді не покликані посилити надії країн-кандидатів на вступ до клубу, а радше створюють певну «комфортнішу кімнату очікування», як висловився один чиновник з країни-кандидата у коментарі Радіо Свобода, або навіть своєрідне «членство другого сорту».
У спільному тексті наголошується, що кінцева мета залишається незмінною: «Повноправне членство в ЄС залишається незмінним, наш намір полягає не в тому, щоб замінити ним повне членство чи затягнути шлях до нього, а навпаки: ми хочемо створити стимули, які сприятимуть швидшому просуванню цим шляхом».
Хоча ЄС дійсно може стояти на порозі нового розширення, водночас багато держав-членів не хочуть, щоб це сталося надто швидко, адже це, ймовірно, вимагатиме збільшення спільного бюджету блоку – чого не дуже прагнуть країни-донори. Крім того, самому ЄС доведеться пройти через структурні реформи, домовитися про які традиційно дуже складно.
Важливим сигналом у цьому контексті стала заява новообраного прем’єр-міністра Угорщини Петера Мадяра, який нещодавно повідомив, що Угорщина та Україна досягли домовленості щодо прав меншин, яка дозволить Києву розпочати переговори про вступ. Водночас він припустив, що шлях України до членства в ЄС може тривати 10–15 років.
І хоча Київ та багато інших потенційних членів ЄС усе ще сподіваються на певний прискорений шлях до вступу, більшість брюссельських чиновників неофіційно визнають, що розширення блоку навряд чи відбудеться раніше другої половини 2030-х років.
Щедріша пропозиція для України
Цікаво, що франко-німецький документ адресований Молдові та п’яти країнам Західних Балкан, які прагнуть вступу до ЄС – Албанії, Боснії і Герцеговині, Косову, Північній Македонії та Сербії.
Чорногорія, як припускається, не входить до цього переліку, оскільки, ймовірно, приєднається до блоку ще до кінця десятиліття.
Україна взагалі не згадується. Так само не згадуються Туреччина – ще одна велика країна-кандидат – чи потенційні кандидати, як-от Ісландія.
У попередньому документі Німеччина пропонувала модель «асоційованого членства» для України на період очікування повного вступу. За цією пропозицією, Київ отримав би роль в інституціях ЄС – зокрема, через «асоційованих комісарів без портфеля» та «асоційованих членів Європарламенту», а також присутність на засіданнях рад, де зустрічаються держави-члени, хоча й без права голосу.
Нова франко-німецька пропозиція для Молдови та п’яти балканських кандидатів є дещо менш щедрою в інституційному плані. Вона не пропонує членства без права голосу, а натомість передбачає «спільні зустрічі Європейської комісії/членів Європейського парламенту з представниками країн Західних Балкан і Молдови двічі на рік».
Ще однією пропозицією є проведення «частіших спільних парламентських комітетів за участі членів Європарламенту та національних парламентарів країн Західних Балкан і Молдови».
Країнам-кандидатам також дозволять брати участь у неформальних самітах ЄС та засіданнях рад як спостерігачам без права голосу – наприклад, у щомісячних зустрічах міністрів закордонних справ країн ЄС.
Форум