Доступність посилання

ТОП новини

«Сховала харчі на видному місці». Голодомор у долях дисидентів


Мовою документів, фотографій, особистих речей виставка розповідає родинні історії тих, хто пережив голод, зокрема, дніпровських дисидентів
Мовою документів, фотографій, особистих речей виставка розповідає родинні історії тих, хто пережив голод, зокрема, дніпровських дисидентів

ДНІПРО – 26 листопада в Дніпропетровському національному історичному музеї імені Яворницького відкриють виставку «Поборення волі», приурочену до Дня пам’яті жертв голодоморів. Мовою документів, фотографій, особистих речей вона розповідає родинні історії тих, хто пережив голод, – у 20-і, 30-і, 40-і роки. Зокрема, це історії дніпровських дисидентів, старші родичі яких або й вони самі, в дитинстві, мали цей травматичний досвід – голодування. Авторка виставки, наукова співробітниця музею Ірина Рева каже: пережите вплинуло на світогляд тих людей, створювало мотивацію їм чинити спротив радянській системі. Більшість експонатів виставки показують уперше.

«Він чітко пише: Сталін знав про те, що відбувається» – історія репресованого вчителя

Рукопис спогадів Олександра Євменовича Солоного – вчителя з села Кринички на Дніпропетровщині, репресованого у 30-і роки, – потрапили до дослідниці Ірини Реви випадково. Вона розповіла: близько 10 років тому познайомилася з його правнучкою Яною. Дівчина готувала домашнє завдання – складала родове дерево – й зацікавилася історією життя своїх предків.

Родинний фотоальбом Солоного
Родинний фотоальбом Солоного

Олександр Солоний народився 1911 року, вчителював у рідному селі. Пережив голод 20-х і 30-х років, про що пізніше написав у своїх мемуарах, зазначає Ірина Рева.

«У своїх спогадах про 20-і роки він писав: село голодувало, в селі відкрилася їдальня, це Ленін нас порятував від голоду. Він був тоді зовсім малим і так це сприймав. Однак про Голодомор 1932–33 років вже згадував інакше. Там вже немає віри в «царя-батюшку», він чітко пише: Сталін знав про те, що відбувається», – каже Ірина Рева.

Лист Олександра Солоного
Лист Олександра Солоного

Цього року дослідниця затребували в архіві управління СБУ Дніпропетровської області кримінальну справу Солоного. З’ясувалося: приводом для його арешту й багаторічного ув’язнення був лист, де він відкрито говорив про колективізацію й голод.

1938 року його заарештовують. Інкримінували йому антирадянську агітацію. Власне, основою звинувачення став один-єдиний лист
Ірина Рева

«Він пише листа до дружини репресованого директора школи, де висловлює свої погляди на колективізацію, розповідає, що коли їх, вчителів, відправляли в села забирати в людей останні харчі, він відмовлявся. Пише листа – і відправляє не дружині директора, а в партійні органи. 1938 року його заарештовують. Інкримінували йому антирадянську агітацію. Власне, основою звинувачення став оцей один-єдиний лист. І ще пару вчителів свідчили про випадок у школі, коли він сказав, що в Німеччині освіта краща, ніж в Радянському Союзі. І засудили його до розстрілу. У справі є його касаційна скарга, де він просить пом’якшення вироку. І там же є лист із проханням про помилування. Цікаво, що лист надрукований російською мовою, а рукописний підпис – українською: «Солоний Олександр». Йому замінили вирок на 10 років виправних таборів і він їх відбув від дзвінка до дзвінка», – сказала Ірина Рева.

«Він пам’ятав розкуркулення, колективізацію, Голодомор» – історія дисидента Береславського

Історія Олександра Солоного – одна з майже десятка історій людей та родин, що пережили голод та репресії в краї, які зібрала Ірина Рева. На одній з фотографій – Ганна Кулібко 1900 року народження, мати дисидента Миколи Береславського. Вона жила в селі Новоспасівка Бердянського району Запорізької області, пережила голод 1921-го і 1932–33 років.

Ганна Кулібко, мати дисидента Миколи Береславського
Ганна Кулібко, мати дисидента Миколи Береславського

«У 1920-і роки в селі стояла Червона армія. Село голодувало. Її сестра Килина померла у 22 роки з голоду. А вона – вижила, бо вона тим солдатам готувала їсти. Була дуже гарна, командир до неї залицявся і навіть хотів її забрати з собою. Але вона не поїхала – сховалася у брата. Вона пережила й голод 30-х. Казала, що напівживих людей вивозили на цвинтар – щоб там «доходили». Також розповідала, що коли прийшли «активісти», вона сховала харчі на видному місці. Поклала в якийсь ящик, накрила ганчір’ям. І заховала в скрині козеня. А воно ж могло замекати. То, казала, ледь серце не зупинилося, поки йшов обшук. В селі був випадок канібалізму, коли збожеволіла мати зарубала 6-річну дитину», – розповіла Ірина Рева.

Ірина Рева показує родинну реліквію Береславських
Ірина Рева показує родинну реліквію Береславських

Її син Микола Береславський, який вчинив спробу самоспалення через протест проти радянської влади, пережив голод 33-го, коли йому було 9 років, додає Ірина Рева. Це не могло не вплинути на його погляди й світосприйняття.

«Він пам’ятав розкуркулення, колективізацію, Голодомор. Згадував, як в 1938 році за одну ніч в їхньому селі за одну ніч 112 людей було репресовано. Він все це пам’ятав. Його опозиційна діяльність щодо режиму цілком зрозуміла: переживши такий досвід, він не міг інакше», – каже музейниця.

На виставці в музеї є родинна реліквія Береславських – портрет Шевченка. Це репродукція картини Миколи Божія, зроблена Миколою Сармою-Соколовським для Миколи Береславського.

Часослов з написом «Сталін» – історія репресованого священника

На суді він привселюдно перехрестився й сказав: «Я вірю в Бога і я вірю, що Господь мене врятує»
Ірина Рева

Ще один знаковий експонат виставки – «Часослов» із написом «Сталін» на обкладинці репресованого священника Миколи Федоровича Авраменка (точна дата народження невідома, приблизно – 1910-і роки). Ірина Рева каже: це був один зі способів самозбереження – зачаїтися зі своїми справжніми поглядами, замаскуватися, вести подвійне життя.

До музею цю книгу принесла онука репресованого Анна Зубковська. Розповіла, що її дід служив священником у церквах Таромського, Петриківки та Кам’янського.

«Часослов» з написом «Сталін» і священник з дружиною
«Часослов» з написом «Сталін» і священник з дружиною

«Про це в родині не говорили. Батько Анни був партійною людиною. Але Анна багато часу проводила з бабусею й дідусем у Кам’янському. Вони говорили про Бога, розповідали про Голодомор. Її дід сидів. Це було в «хрущовські» часи. Відновлював стару церкву в Кам’янському, у нього був свій прихід, працював напівлегально. Але – чергова антирелігійна хвиля, і було ухвалене рішення – будівлю церкви ліквідувати й влаштувати над ним показовий суд. Йому поставили вимогу: покаятися і привселюдно відректися від своєї віри. На суді він привселюдно перехрестився й сказав: «Я вірю в Бога і я вірю, що Господь мене врятує». І його засудили, він відбув покарання, повернувся», – розповіла дослідниця.

Священник Микола Авраменко з дружиною
Священник Микола Авраменко з дружиною

Історії мешканців Кам’янки-Старожитньої

Ірина Рева зібрала й кілька історій сімей, які мешкали на теренах старовинних козацьких поселень, зокрема Кам’янки-Старожитньої (зараз у межах міста – територія Амур-Нижньодніпровського району). На цьому фото – Меланія Савеліївна Варушко, бабуся дніпрянки Олени Ткач. Вона розповідала нащадкам про голод 1920-х років.

Меланія Савеліївна, бабуся дніпрянки Олени Ткач
Меланія Савеліївна, бабуся дніпрянки Олени Ткач
Хтось з людей каже: «Ідіть, я вас нагодую». А вона – як пише в спогадах: «Я не можу незароблене їсти». Це отака традиційна українська свідомість… Гідність
Ірина Рева

«В її родині було троє дітей. Її батько в якомусь із 20-х років пішов на заробітки в інше село, там він заробив мішок зерна і повертався в Кам’янку, де жила родина, але поки їхав потягом, той лантух вкрали. Приїздить – зустрічають голодні діти, дружина. Не міг пережити цього. Заліз на піч і до ранку помер, так розповідала Меланія Савеліївна. А родина вижила – переїхала в сусіднє село, поселилася в попа, працювала в нього, і так пережили найскрутніші часи. Ця жінка казала: «Ми три голодовки пережили», тобто 20-і, 30-і і 40-і», – переповіла Ірина Рева.

Рукописні спогади про пережите залишила своїм нащадкам і Зінаїда Рудь-Вольга 1929 року народження. Її батько Яків Корсун брав участь у руйнуванні церкви в Кам’янці-Старожитній. Сама Зінаїда пережила голод 30-х.

Спогади Зінаїди, написані для онуки
Спогади Зінаїди, написані для онуки

«У цих спогадах є вражаючий момент. Мати померла, а батько одружився вдруге. Було їй 12 років. І от вони з молодшим братом – пішли в люди. Голодні, шукають собі роботи. Хтось з людей каже: «Ідіть, я вас нагодую». А вона – як пише в спогадах: «Я не можу незароблене їсти». Це отака традиційна українська свідомість… Гідність», – каже Ірина Рева.

Спогади цієї Зінаїди Рудь-Вольги та Олександра Солоного музейники планують видати друком.

Зінаїда Рудь-Вольга
Зінаїда Рудь-Вольга

Загалом на виставці «Поборення волі» в історичному музеї представили десятки унікальних експонатів – про Голодомор-геноцид 1932–1933 років, Голодомори 1920-х, 1940-х років та політичні репресії на теренах краю. 26 листопада експозицію презентують у вузькому колі істориків та журналістів. Для широкого загалу її планують відкрити після послаблення карантину.

Встановлюйте новий застосунок Радіо Свобода на смартфони та планшети Apple і Android.
  • Зображення 16x9

    Юлія Рацибарська

    Журналістка-фрілансерка. Працюю кореспонденткою Радіо Свобода в Дніпрі з 2006 року. Народилась на Дніпропетровщині. Закінчила факультет систем і засобів масової комунікації Дніпровського національного університету – магістр журналістики. Писала для місцевих та загальноукраїнських газет і журналів, працювала новинкаркою та дикторкою на радіо, кореспонденткою та редакторкою сайту в інформагенції. Пишу, фотографую, надихаюсь історіями людей.

ВИБІР ЧИТАЧІВ

ФОТО ТА ВІДЕО

XS
SM
MD
LG