«Так, ми говорили російською, але були українцями» – Ігор Терехов про Харків, своїх синів, декомунізацію і Кернеса

Мер Харкова Ігор Терехов не вірив у повномасштабне російське вторгнення і до останнього сподівався, що великої війни не буде. В інтерв'ю Радіо Свободі він каже, що від СБУ та військових також ніяких попереджень не отримував і пригадує, що пізно увечері 23 лютого 2022 року він «трошечки подивився футбол і пішов спати».

Після 24 лютого, Харків і харків'яни, за словами мера, дуже змінилися. Як приклад таких змін Терехов наводить себе самого: тепер він намагається говорити українською мовою і підтримує декомунізацію, хоча ще два роки тому обіцяв харків'янам, що, за жодних умов, не чіпатиме пам'ятник радянському маршалу Жукову та однойменний проспект у Харкові. «Усі роблять помилки», – констатує Терехов і додає: Путін недооцінив Харків, бо вважав, що місто – проросійське».

Радіо Свобода провело з Тереховим один день. Це було 1 червня 2023 року, в Міжнародний день захисту дітей. Того дня у мера було багато активностей: він відвідував різні заходи за участю дітей. Терехов і сам батько трьох дітей, утім його власні повнолітні сини у Харкові не живуть. Натомість сам мер каже, що його цікавить лише Харків, і що на роль у великій політиці він не претендує.

Повна відео версія розмови ТУТ, а текстова версія у скороченому форматі далі.

– Мені хотілося б повернутися у період до повномасштабного вторгнення. Буквально за два тижні до повномасштабної війни ви прийшли в етер місцевого радіо «Накипіло», де у вас запитали чи очікуєте ви на війну? І ось, що ви тоді сказали: «Я чітко розумію, що війни не буде, прямої агресії не буде. Я говорю про це й своїм дітям також. Є мистецтво дипломатії. Це геополітика. І тут потрібно консолідувати зусилля наших дипломатів, міжнародних партнерів і потужних гравців як Європа і Америка».

Ви справді так вважали?

– Так. Так і вважав. І я казав це все відверто. Більше того, я спілкувався з людьми, я спілкувався з нашими міськими службами безпеки.

І вони теж запевняли 23 лютого 2022 року на нараді в СБУ мене, також керівників обласної державної адміністрації, інших керівників запевняв тодішній голова СБУ по Харківській області (Роман Дудін – ред), що ніякої війни не буде. Що ми повинні готуватися, але немає ніяких загроз. Тому я відверто так і казав.

Так, були дуже напружені відносини (ми бачили це) з боку Російської Федерації. Але я вважав, що дипломатія може перемогти війну. І я казав це відверто.

– Ви кажете, що ви контактували з місцевими службами безпеки. А чи контактували ви тоді з Києвом, з Офісом президента? Чи не запитували ви у них: колеги, міжнародні медіа пишуть, що може бути вторгнення вже 16 лютого, що ви нам скажете?

– Ні, на жаль, я не контактував. Бо це був дуже напружений період і мого життя, і життя міста. І я не контактував тоді. Нічого не можу сказати.

– А як ви це зараз самі для себе це пояснюєте, те, що ви не бачили загрозу? Я це запитую, тому що медіа (міжнародні – ред.) писали про війну, всі готувалися. Ми знаємо, що посольства виїжджали з України. Мабуть, і з Харкова якісь міжнародні організації виїхали?

– Ні, не було того, що з Харкова виїжджали міжнародні організації. Не було такого.

– Із Києва посольства виїхали. Ви знали про це?

– Із Києва виїхали посольства?! Коли?

– До 16 лютого їх вже точно не було.

– Не знав. Мушу сказати.

Що стосується по Харкову, то не було таких передумов. Я не бачив цього. Крім цього, скажу відверто, що не було не від військових ніякої інформації щодо можливого вторгнення, не від когось з тих людей, які відповідають за це.

Бо я можу спиратися тільки на ті факти, які достовірно мені відомі. І я можу спиратися і орієнтуватися тільки по тому, що на той момент доповідала СБУ по Харківській області.

– А що ви робили 23 лютого? Який це був день?

– Дуже напружений день був. Дуже напружений! Зараз детально до хвилини не можу сказати. Були зустрічі. Були наради. Був етер у мене, наскільки я пам’ятаю. Потім я приїхав додому. Дуже пізно це було. Йшов футбол. Я трошечки подивився. І все. Пішов лягати спати.

– Війну ви не чекали тоді?

– Ні. Зовсім.

– Харківська область одна з небагатьох, де керівник СБУ області перебуває у СІЗО. Це Роман Дудін. Його його підозрюють у державній зраді. Коли 29 травня 2022 року, Володимир Зеленський був у Харкові, він сказав, що Дудін іде у відставку, бо в найнебезпечніший період думав не про місто, а лише про себе.

Сам Дудін це все спростовує і каже, що він особисто 24 лютого роздавав людям зброю, і що саме це зіграло ключову роль у захисті Харкова... Чому ви посміхаєтеся?

– Смішно.

– Чому?

– Це чути смішно. Бо я вже казав і кажу вам, що я підтримую рішення президента, щодо відставки Дудіна. Зараз йде, якщо я не помиляюся, суд.

А те, що стосується роздачі зброї чи чогось іншого – після його невдалої спроби усунути керівництво області, керівництво міста знайти ніхто не міг.

– А як він вас намагався усунути? Коли?

– Намагався. Це дуже відома історія. Коли нас під вартою вивели з кабінету губернатора, голови військової адміністрації Харківської області. На щастя, мене поважали ці військові, яким були віддані такі накази. Вони дуже ввічливо сказали: ви пробачте нас, але ми вимушені так зробити, хоча ми все розуміємо. Нас вивели за ворота...

– Це якого числа було?

– Це було 24-го числа.

– Прийшли співробітники СБУ в кабінет до Олега Синєгубова, голови області. Там були ви. І вони вас вивели?

– Не тільки мене. Синєгубова також.

– А, можливо, це були з метою безпеки такі вчинені дійства? Тому що в будівлю обласної адміністрації потім прилетіли ракети.

– Потім прилетіли ракети.

– То, може, він вас рятував?

– Ні, так не рятують.

– А що він хотів з вами зробити?

– Що хотів зробити? Він хотів усунути. Крім цього, він відправляв підрозділи правоохоронних органів в мерію. Але вони мені зателефонували.

І я сказав, що ми виконуємо свої службові зобов’язання, що ми зараз працюємо над тим, щоб захистити Харків, зробити фортифікаційні споруди, зробити таким чином, щоб на аеродромах не міг висадитися десант. Працювали з військовими. І вони, знаючи мене і, я так вважаю, поважаючи мене, прийняли мій бік.

– Просто сам Дудін каже, що до повномасштабного вторгнення і після, доки йому не оголосили про відставку, ані від Володимира Зеленського, ані від його безпосередньо керівника Івана Баканова не було жодних претензій. Можливо, у вас були до нього претензії раніше?

– Те, що стосується того, чи були у мене претензії, чи не було претензій, це не може вплинути на рішення суду. А що він каже? Це його позиція, захисна позиція.

А що стосується його діяльності, коли його не було у місті Харкові, де він був – невідомо нікому, десь тиждень, мабуть, більше ніж тиждень ніхто його не міг знайти. Коли були відчинені двері в СБУ, коли там було озброєння, яке лежало, хто хоч міг заходити туди...

– В будівлі СБУ в Харкові?

– Так. І що це таке?

– Те, що ви кажете, звучить не дуже приємно. Чому тоді його відразу не звільнили, а тягнули три місяці?

– Це вертикаль СБУ, як я розумію, того керівництва.

– Івана Баканова на той час?

– Так. Тому це питання не до мене точнісінько. Це питання до голови СБУ. Тому це я не можу коментувати. Тим паче у військові часи.

– Чи погоджуєтеся ви з тим, що процес відбудови має бути максимально прозорим і узгодженим з громадою міста?

– Безумовно! Безумовно.

– У Харкові було ухвалене попереднє рішення про знесення будинків, які постраждали під час війни. Йдеться про три будинки в самому центрі міста на вулиці Свободи і на вулиці Мироносицькій.

Була проведена експертиза, яка визнала будинки аварійними. Але в мешканців є недовіра до експертизи. І я так розумію, що зараз буде друга експертиза. Мешканці кажуть, що, можливо, намагання знести будинки полягає в тому, що влада міста, яку уособлюєте ви, хоче, віддати цю ділянку під забудову і тому швидко ухвалила рішення про знесення цих будинків. Що ви можете сказати?

– Я хочу, щоб ви побачили ці будинки.

– Ми були там сьогодні. Бачили.

– Як ваше враження?

– Вони у поганому стані. Але я не є експертом.

– Кожен мешканець з розтрощеного будинку хоче, щоб його будинок відновили. І це природно, і це справедливо і правильно. Але є можливості перш за все, що стосується конструктиву і можливості, чи можливо відновити будинок, чи неможливо відновити будинок.

Я хочу сказати, що були проведені ретельні оцінки експертів, була зроблена так звана інструментальна експертиза, яка показала, що неможливо ці будівлі зберегти у тому стані, в якому вони є зараз. Це експертиза фундаментів, експертиза несучих конструкцій, експертиза стропильних систем і огороджуючи конструкцій. Це все, може, і не бачать зараз мешканці. Але це все є в експертизі. І ОВА, опираючись (хочу сказати, що такі рішенні не ухвалює міська рада, а ухвалює ОВА) на звіти експертів, зробила рішення комісії по тому, що ці будинки повинні бути знесені.

Але я спілкувався з деякими мешканцями усіх будинків. Вони сказали, що, мабуть, була упереджена експертиза, хоч такого не було. У часи війни я розумію емоційну напругу у людей. І щоб зняти всі емоції, які могли би бути, я сказав таким чином: ми не будемо зараз зносити ці будинки, ми проведемо ще одну незалежну експертизу і будемо базуватися на цих даний, а потім будемо ухвалювати рішення.

Але основне, що повинні розуміти люди, у разі, якщо будуть знесені ці будинки, то будуть обов’язково умови для наступних забудовника, щоб вони дали квартири у нововідбудованих будинках у цьому ж місці.

– А скільки взагалі будинків в Харкові потребує відбудови або реставрації, які зруйновані війною?

– Більше, ніж 5 тисяч будинків.

– А хто фінансує відбудову? З яких бюджетів це йде?

– Що стосується тих будинків, які ми зараз відбудували, а це за минулий рік 200 будинків. Це дуже багато.

– Це Салтівка переважно?

– Не тільки. У нас в місті 9 районів. І коли ви заїжджаєте у місто – там були колосальні прильоти і розбиті будинки. А зараз ви цього не бачите, бо ми все це реанімували, відбудували, цього не побачиш.

Але Північна Салтівка – так, дуже-дуже розбитий район. Там жодного будинку не було, щоб не було прильотів.

Хто платить? Платить міський бюджет і є субвенція з держави нашої. Коли був Володимир Зеленський, ми розмовляли і нам була передана певна частина бюджету державного для відбудови. Ми його теж використовували для відбудови.

Але ми підрахували приблизні збитки, які є – 9,5 мільярдів доларів США. Жодна держава самостійно зараз не може дозволити таких коштів. Тому нам потрібне багатовекторне фінансування. Це і Світовий банк, і ЄБРР.

– 9,5 мільярдів – це лише житло? Чи це ви все порахували?

– Ні, це все. Неможливо зробити житло, а не підвести комунікації, інфраструктура, дороги, транспорт. Це все поки що 9,5 мільярдів. Але це дуже така приблизна річ. Чому? Тому що любий обстріл, любе потрапляння снарядів на землю – це розбиті комунікації, які прокладені у землі. Це є приховані, як ми кажемо, дефекти. Але вони дуже фінансово затратні і по часу дуже затратні.

– У Харкові є компанія «Житлобуд-1». Вона бере активну участь у відновленні будинків, які постраждали під час війни. І харків’яни, з якими я говорила, кажуть, що попри те, що ця компанія є абсолютним монополістом. І вони припустили, що, можливо, мер зацікавлений, щоб саме ця компанія отримала найбільші підряди.

– Можна казати все, що завгодно. Хочу, щоб ви з перших вуст почули те, що я вам скажу. Є компанія «Житлобуд-1». Вона була найбільшим забудовником міста Харкова до війни. Так історично було створено. При чому створено було з радянських часів.

Потім після розпаду СРСР «Житлобуд-1» акціонувався, в хорошому сенсі захопив дуже велику частину ринку міста Харкова і будував будинки середнього класу.

Але з початком війни «Житлобуд-1» робив нам фортифікаційні споруди, я брав у них техніку. Я зібрав усіх будівельників 25-го, або 24 лютого (2022 року – ред.) Я з самого ранку зібрав всіх і сказав: хлопці, ви хочете працювати у місті? Хочемо! Ви розумієте, що нам потрібно відстояти місто? Так!

Грошей немає, бо все зачинено. За власні кошти ви будуєте фортифікацію. Вони сказали: так. Я кажу: вся комунальна техніка у вашому розпорядженні. Військові нам визначили той периметр першого кола навколо Харкова. І цілодобово ми будували всі разом. Ніхто не клянчив грошей, не клянчив дизель, бензин і інше. І всі будували це.

Загинуло декілька людей, бо були снаряди, були прильоти. Але ми побудували першу лінію фортифікацій. Потім була друга, потім третя і так далі. Потім вже виділялися кошти певні. Це вже йшло під егідою ОВА. Але перші кроки були фундаментальні, основні кроки.

Тому я поважаю всіх будівельників, які не побігли, які залишилися в місті Харкові і залишаються дотепер, котрі будували разом зі мною і з моєю командою фортифікації, чим зупинили ворога. Бо військовим було потрібно все, починаючи з блоків, бліндажів, окопів і все таке.

Що стосується «Житлобуд-1»? Вони розробляли проєктно-кошторисну документацію разом з іншими будівельниками. Ми домовилися зі всіма будівельниками і будівельними компаніями, які працювали і працюють в місті, що генеральний підрядник буде один. І я тоді сказав: хто буде, кажіть?

Всі показали пальцем на «Житлобуд-1», як на самого досвідченого забудовника. І я сказав: добре, тоді «Житлобуд-1» ніяких грошей генпідрядних не отримує ні з кого. Так? Так. Домовилися. Тільки банківський процент. Все. І вони стали генеральним підрядником.

– Питання в тому, чи на тлі ситуації, коли одна компанія має таку велику перевагу, наскільки сприятливий клімат створюється для заходу на цей ринок іноземних забудовників?

Що стосується іноземних інвесторів, то я вже казав вам, скажу ще раз, передумови для того, щоб заходили іноземні будівельні компанії, я буду робити все, що від мене залежить. Моя команда буде робити все, що від мене залежить, щоб заходили іноземні інвестори, заходили нові будівельні компанії. Робіт, що тут реконструювати, будувати вистачить усім.

– Це звучало, як заклик для іноземців «Приходьте в Харків!»...

– Будь ласка!

– Декомунізація. У грудні 2022 року ви сказали що в Харкові потребують зміни 400 топонімів. Так?

– Частину ми вже перейменували. Частину на наступну сесію будемо виносити і перейменуємо. І будемо поступово. Неможливо зараз перейменувати всі 400. Це буде колапс! І людям буде дуже важко.

– Чому? Звикли чи це якісь ідеологічні причини?

– Ні. Звикли...

– А ви собі уявляєте, що в Харкові буде вулиця Бандери?

– Я поки що не уявляю цього. Але війна дуже багато змінила ментально в харків’ян. Але ми поки що не розглядаємо такої можливості.

– Я так розумію, що до останнього моменту ви самі не були прихильником декомунізації, зміни назв, зносу пам’ятників радянським героям і так далі.

– Так я ж не приховував цього ніколи. Я вважав, що все це повинно бути поступово. Коли ми зараз воюємо, ми за що воюємо? За демократію, за те, що ми є демократичне суспільство, за інституції демократії. І коли суспільство приймає перейменування, декомунізацію, цивілізоване знесення пам’ятників, то я буду стояти на боці суспільства, людей, харків’ян.

А коли ми до війни.... Війна ж перевернула дуже багато в ментальності. Дуже багато!

– Коли мені це каже досвідчений політик, що війна перевернула його свідомість і бачення, у мене весь час виникає підозра: чи це не перефарбовування таке оперативне, швидке, чи це дійсно зміна цінностей у такої зрілої і досвідченої людини?

– Я хочу сказати, що ви мене можете відставити у бік. По-перше, я не політик, а я більше найнятий менеджер, обраний менеджер міста Харкова. А по-друге, що стосується людей, то я вам кажу так, як я відчуваю, як відчувають люди, бо я спілкуюся з людьми. Ви ж звернули увагу, що дуже багато людей почали розмовляти українською мовою...

– Так от живий доказ переді мною сидить.

– Ну от, так! І це ж не тому, що хтось перефарбувався, як ви кажете. Усі роблять помилки. От ви кажете, що перефарбувалися. Путін і його чинуші, і військові не дорахували того, що ми – українці. А вважали, що Харків – проросійське місто. А насправді ні! Так, ми розмовляли російською мовою, але ми по духу своєму були українцями і є українцями, і будемо українцями, що головне!

Щоб прийняти і зрозуміти Харків, потрібно тут родитися, стати на ноги, закінчити дитячий садочок, школу, виш. Крім цього, бути тут, спілкуватися, знати, бо це ментальність харківська. Ми ніколи не були проросійськими! У тому ж вся річ! Але ми були завжди незламними. І все ми повинні пройти самі. І ментальність повинна помінятися у нас, у наших душах перш за все, серцях і розумі!

– У травні 2021 року (я так розумію, що це така активна фаза вашої передвиборчої вже кампанії) ви сказали: «Я хочу, щоб усі харків’яни знали, що в місті Харкові стояв, стоїть і буде стояти пам’ятник Георгію Жукову, проспект продовжить носити ім’я великого «маршала перемоги» і харків’яни будуть відзначати це святе свято саме 9 травня».

Всього якихось два роки тому ви це казали...

– Ну, за два роки дуже багато змінилося. Я вже казав вам. І хочу сказати, коли би ви побачили, яке було відношення до Жукова, то можу вам сказати, що на той момент це було відношення, співвідношення 75% на 25%.

– 75% за Жукова, а 25% проти?

– Так.

– І ви входили в ось ці 75%?

– Так, я входив (до 75% – ред.). Я ж не буду казати на біле чорне, а на чорне біле. Так, це моє життя, це моя позиція. І мій батько воював. Воював. Але я хочу сказати, що всі помиляються. І тут нічого страшного.

Я це казав в Америці і кажу вам зараз: глобальна помилка, яку допустили ми як суверенна держава Україна, інші держави, включно зі США, Великою Британією, те, що ми дали Путіну право узурпувати на перемогу у Другій світовій війні.

Росія казала: це ми перемогли у Другій світовій війні! Не переміг би СРСР, коли не було би українців, коли не було би наших союзників – США, Великої Британії. Я у Вашингтоні був, є там монумент, створений на честь загиблих у Другій світовій війні. У кожному штаті!

– Який відсоток жителів міста зараз залишається у Харкові? На вигляд місто виглядає порожнім. Є хоча би 50%?

– Є, в нас десь один мільйон і сто тисяч населення. Люди повертаються. Крім, цього десь 160 тисяч вимушених переселенців. У нас було в найжахливіші часи десь 500-600 тисяч.

– Ви – батько трьох дітей. У вас три сини.

– Так.

– Один 1995 року народження, другий – 2003 року і третій – 2006-го. Два перші точно повнолітні. Де зараз ваші діти?

– З якого починати? Старший син волонтерить. Він не в Харкові. У нього є сім’я. І він перебуває в Україні, але не в Харкові. Що стосується двох інших синів. Середній син знаходиться закордоном.

– Йому 20 років зараз, так?

– Так. У нього є певні складнощі з зором. Серйозні, на жаль. Він вчиться. Все. А те, що стосується найменшого, то він зараз летить у місто Харків, бо йому потрібно буде здавати ЗНО.

– Він тут закінчує школу зараз?

– Так. Він онлайн навчається. І зараз той період, коли потрібно здавати екзамени. І він зараз в літаку (дата запису розмови 1 червня 2023 року– ред).

– А ви відчуваєте, що для вас є якась небезпека у місті, що ви – ціль?

– Те, що я – ціль, то це зрозуміло. Декілька було різних спроб. Був приліт по тому місцю, в якому я працював. Я не кажу за мерію.

– Хтось навів?

– Так. І був там приліт. Зі мною були люди. Я був вимушений з’їхати звідти. Люди там працюють. Я там перестав бувати.

– Я бачу, ви спокійно приходите на всякі заходи, де багато людей, без охорони, наскільки я розумію, або вона дуже непомітна, принаймні?

– Ні, є.

– Я пам’ятаю, яка кількість охоронців Геннадія Адольфовича Кернеса оточувала.

– І його врятувало це?

– Не врятувало.

– Ну, так тоді питання до кількості охорони.

– До речі, вам взагалі подобається, коли у вас запитують про Кернеса і порівнюють ваші стилі управління?

– Кернес був моїм близьким другом. З Кернесом ми працювали десь 10 років. Це частина, і значна частина, мого життя.

– Можна сказати, що він був вашим вчителем, наставником, товаришем?

– Він був моїм другом. І у нас з ним були дуже дружні стосунки. Ми довіряли (один одному – ред.) такі речі, які нікому не довіряли.

– Скажіть, а ви претендуєте на якусь роль у всеукраїнській політиці?

– Зараз казати про політику зовсім не на часі.

– Це всі так політики кажуть і намагаються нас, журналістів, присоромити. Хоча ми знаємо, що всі роблять соціологічні заміри і до виборів готуються.

– А я не роблю. Не треба нам. А я вам скажу: у нас війна! Зовсім не на часі.

– А якщо, уявімо собі, закінчується війна – які у вас плани?

– Харків.